Пінта

Пінта – це інфекційне бактеріальне захворювання з переважним ураженням шкірних покривів та слизових оболонок. Патогномонічними симптомами є стадійність шкірних ушкоджень від пінтозного шанкеру до вітілігінізації місця проникнення збудника. Характерні лімфаденіти, лімфангіти, пропасниця. Діагностика пінти ґрунтується на даних бактеріоскопічного методу дослідження шанкра та висипки, негативних результатах скринінгового аналізу на сифіліс. Лікування включає етіотропні препарати (антибіотики) і симптоматичні засоби (жарознижувальні, десенсибілізуючі).

Пінта є трепонематозом, ендемічним для країн Латинської Америки. Перші письмові згадки про хворобу датуються XVI століттям, залишені ацтеками та іспанськими конкістадорами. У минулому столітті вважалося, що пінту викликає грибок, лише 1927 року іспанським ученим Харрейоном було виділено спірохети, які за своїми морфологічними властивостями відрізнялися від збудників сифілісу. Регіонами найбільшої поширеності є Мексика, Бразилія, Венесуела, Болівія, Перу, Еквадор та Гондурас, повідомлялося про випадки реєстрації пінти в Азії та Африці. Чіткої сезонності та гендерних особливостей захворювання не має.

Збудник трепонематозу – бактерія-спірохета Treponema carateum herrejoni. Мікроорганізм мешкає на поверхні фруктів, овочів та рослин, у ґрунті. Передача інфекції можлива при контакті із зараженою людиною та при шкірних ушкодженнях. Доведено трансмісивний механізм інфікування – при укусах клопів, комарів та мошок. Статевий шлях передачі пінти описаний, але не має суттєвої значущості для поширення хвороби. Групами ризику захворювання є діти, підлітки, сільськогосподарські працівники, жителі тропічних зон і нетрів. Факторами ризику є зниження імунітету, гіпергідроз, зміна рН шкіри у бік лужної реакції. Дослідження трепонематозів показали, що через схожість збудників пінти та сифілісу у осіб з ВІЛ-інфекцією можливий генералізований перебіг пінти та ураження головного мозку, часто зустрічається поєднання двох трепонемних інфекцій.

Після проникнення через пошкоджену шкіру та слизові оболонки спірохети починають активно розмножуватися у місці впровадження. Запальне вогнище формується з нейтрофілів, лімфоцитів та плазматичних клітин, продуктів життєдіяльності та розпаду бактерій. p align=”justify”> Елементи висипу (пінтиди) патогістологічно можуть відрізнятися: псоріазоподібні висипи характеризуються паракератозом, акантозом; пізні ураження поєднують у собі гіпохромні вогнища внаслідок атрофії та відсутності меланіну в епідермісі та гіперхромні, що відрізняються надмірним скупченням меланофагів у дермі. Також для пізніх стадій хвороби характерні численні периваскулярні лімфоцитарні інфільтрати.

Інкубаційний період інфекційного захворювання становить 6-8 тижнів. У зоні впровадження бактерій в організм утворюється пінтозний шанкер, схожий на горбок, суб’єктивно відчувається біль та печіння. Навколо первинного афекту формуються численні дочірні (дрібніші) шанкри, які виглядають як плями та вузли, схильні до злиття. Шкіра зазвичай гіперемована. Через 3-6 тижнів на місці шанкеру виникає рожева пляма з вираженим лущенням. Зазвичай шанкри розташовуються на відкритих ділянках шкіри – зап’ястях, ліктях і кісточках, містять у собі безліч трепонем.

Вторинний період пінти настає через півроку та більше від моменту зараження. Спочатку відзначається зникнення первинного афекту і поява Пінтид – вторинного поширеного висипу. Пінтиди є висококонтагіозними, оскільки всередині них знаходяться спірохети. Зовні висипка виглядає як поліморфна з поєднанням плям, горбків і бульбашок, що утворюють великі зливні мокнучі ділянки на шкірі. Через сильну сверблячку пацієнти розчісують уражені місця, що підвищує ймовірність розвитку ускладнень. Можлива пропасниця, збільшення лімфовузлів, запалення лімфатичних судин.

Особливо часто уражаються шкірні покриви та слизові оболонки статевих органів, періанальна область. З часом плями стають менш вираженими, ділянки шкіри з елементами бліднуть. Зберігається легкий свербіж. Шкіра на тілі та нігті стоншуються, в області підошв і долонь, навпаки, виникають ділянки потовщення, надмірне зроговіння, тріщини. Латентний період пінти триває три роки і більше, після чого настає третинна стадія хвороби. Знову спостерігається посилення сверблячки і виражене лущення шкіри. Виявляється збліднення плям на уражених ділянках до утворення великих площ вітіліго.

Найчастішими ускладненнями пінти є наслідки ураження шкіри та слизових: випадіння та посивіння волосся, осередкова атрофія, гіперкератози (потовщення та огрубіння шкірних покривів, поява тріщин на долонях та підошвах). Нерідко розвиваються гнійні запальні процеси – стафілококове імпетиго та стрептококова ектима. Внаслідок тривалого запалення, особливо при розташуванні шанкеру на нижніх кінцівках, може сформуватися лімфатична та венозна недостатність, слоновість, рецидивна пика. Описані серцево-судинні ускладнення пінти: аортит, аневризм аорти, ураження серцевих клапанів.

Діагностика пінти здійснюється інфекціоністом. Огляди інших фахівців можуть бути показані з огляду на клінічну симптоматику. Найчастіше до процесу постановки діагнозу залучаються дерматовенерологи, педіатри (при захворюванні дитини) та терапевти. Програма обстеження включає наступні інструментальні та клініко-лабораторні методи:

• Фізичне дослідження. З боку внутрішніх органів та систем груба патологія зазвичай не виявляється. На шкірі і слизових в залежності від стадії хвороби виявляється шанкер або рожева щільна пляма з лущенням та дочірніми шанкерами; везикули та папули з мокнутим, ліхенізацією та розчесами через виражену сверблячку. Нерідко відзначається оніходистрофія, дисхромія шкіри до ділянок вітіліго, гіперкератоз долонь та підошв. Можливий лімфангіїт, запалення регіонарних лімфовузлів, піодермія.
• Лабораторні дослідження. Зміни у загальному аналізі крові відсутні, після приєднання вторинних інфекцій визначається лейкоцитоз, нейтрофілоз, прискорення ШОЕ. Біохімічні показники зазвичай у нормі, рідко спостерігається збільшення активності АЛТ, АСТ та СРБ, зниження загального білка. Загальноклінічний аналіз сечі без змін, при ускладненнях та лихоманці можлива незначна (слідова) протеїнурія, еритроцитурія, збільшення щільності сечі.
• Виявлення інфекційних агентів. Головним методом виявлення спірохет є темнопольна мікроскопія свіжого препарату (шанкру, що відокремлюється, зіскрібків з пінтид). Істотну роль грає серологічна діагностика з антигенами пінти та блідої трепонеми. ПЛР-методика поки що використовується лише у дослідницьких роботах. Розроблено імунохроматографічні експрес-тести з капілярною кров’ю.
• Візуалізаційні методи. Рентгенографія органів грудної клітки, КТ та МРТ головного мозку призначаються за наявності показань і для проведення диференціальної діагностики. Для виключення уражень серця та судин використовуються ЕКГ та ехокардіографія. Ультразвукове дослідження лімфовузлів та м’яких тканин показано пацієнтам з підозрою на інфекційні та судинні ускладнення. УЗД черевної порожнини, заочеревинного простору необхідно для виключення подібних патологій.

Диференціальну діагностику проводять з інфекційними захворюваннями (лепою, туберкульозом, інфекційною), невенеричними трепанематозами (фрамбезією), контагіозними (трихофітією, сифілісом, рожевим лишаєм) та незаразними (псоріазом, екземою, алергічним дерматитом). Потрібно розрізнення з терапевтичними (системним червоним вовчаком, пелагрою, хлоазмою) і хірургічними (гнійним лімфаденітом, фурункулом, целюлітом) патологіями, що мають подібну клінічну картину.

Терапія проводиться у амбулаторних умовах, госпіталізація показана за наявності ускладнень. Постільний режим не потрібний, рекомендується виключити з їжі потенційні алергени (какавмісні продукти, цитрусові). Етіотропна терапія передбачає використання антибіотиків пеніцилінового та цефалоспоринового ряду, макролідів, зазвичай – у таблетованих формах. Можливе призначення тетрациклінів. Місцеве лікування та хірургічна обробка рани необхідні за наявності гнійних процесів, включають обробку антисептичними засобами, регулярні перев’язки. Проводиться симптоматичне лікування із застосуванням жарознижувальних та десенсибілізуючих препаратів.

Прогноз при неускладненому перебігу, своєчасній діагностиці та необтяженому преморбідному тлі сприятливий. Частота ускладнень вбирається у 1-3%, летальних випадків пинти не зареєстровано. Поразки шкірних покривів зникають протягом 6-12 місяців після лікування, осередки депігментації можуть зберігатися довічно. Описано випадки повторного захворювання на пінту у реконвалесцентів, проте інфекція мала абортивний характер. Специфічної профілактики не розроблено. Контактним особам показано профілактичне введення антибіотиків. Превентивні заходи неспецифічні, включають поліпшення житлових умов, дотримання особистої гігієни, покращення доступу населення до медичної допомоги в ендемічних зонах, знищення комах. Ефективним заходом боротьби з поширенням пінти вважається раннє виявлення та лікування хворих.