Піодермія

Піодермії поєднують у собі гнійно-запальні шкірні хвороби, причиною яких є гнійна мікрофлора – піококи, стафілококи та стрептококи. Приблизно третина всіх шкірних захворювань становлять різні піодермії; первинні піодермії виникають при ураженні здорової шкіри, а вторинні є ускладненням захворювань, при яких можливі пошкодження шкіри через свербіння. Піодерміями ускладнюється короста, екзема, а також цукровий діабет та хронічна ниркова недостатність. Якщо піодермія протікає із залученням глибоких шарів шкіри, то після неї залишаються стійкі рубцеві та пігментні зміни.

Піодермії поєднують у собі гнійно-запальні шкірні хвороби, причиною яких є гнійна мікрофлора – піококи, стафілококи та стрептококи. Приблизно третина всіх шкірних захворювань становлять різні піодермії; первинні піодермії виникають при ураженні здорової шкіри, а вторинні є ускладненням захворювань, при яких можливі пошкодження шкіри через свербіння. Піодерміями ускладнюється короста, екзема, а також цукровий діабет та хронічна ниркова недостатність.

При неускладнених піодерміях ураження шкіри неглибокі та після одужання шкірний покрив повністю відновлюється; якщо піодермії приймають хронічний або затяжний перебіг, процес залучаються глибокі шари шкіри, то залишаються рубці і пігментні плями.

На шкірі людини постійно присутня велика кількість мікроорганізмів, які з них є нормальною мікрофлорою шкіри, сапрофітною і транзиторною мікрофлорою, яка при зниженні захисних функцій шкіри здатна викликати піодермії. В результаті життєдіяльності мікроорганізми виділяють ферменти, ендо- та екзотоксин, що і викликає місцеву реакцію у вигляді піодермій.

У патогенезі піодермій важливе місце посідають умови праці та особливості шкіри людини, вік та стан імунної системи; зниження імунологічної реактивності людини та недотримання особистої гігієни збільшує ймовірність виникнення піодермій. У більшості випадків піодермії викликає сапрофітна мікрофлора, а тому пацієнти не становлять небезпеки для оточуючих.

Мікротравми, стресові ситуації, перегрівання або переохолодження є факторами, які знижують захисні функції шкіри та підвищують ймовірність піодермій; до групи ризику потрапляють люди, які страждають на цукровий діабет, патології травної системи, порушення функції кровотворення і вітамінного балансу, ожиріння і виснаження також пригнічують місцевий імунітет.

Шкіра, схильна до вироблення зайвої кількості шкірного сала, що трапляється при порушеннях ЦНС, найбільш вразлива для піококів, оскільки зміна хімічного складу шкірного сала знижує стерилізаційні властивості шкіри. Зміна гормонального фону або прийом корткостероїдів призводять до загальних захворювань, які схильні до піодермії.

Лікуванням піодермії займається дерматолог. При піодерміях волосся в осередку інфекції та навколо нього зістригають, але не голять, щоб не допустити обсіменіння патогенною мікрофлорою ділянки здорової шкіри; якщо піодермія має генералізований характер, то забороняються водні процедури, у тому числі і миття. Контакт із водою вкрай не бажаний, особливо у гострій фазі захворювання.

Шкіру навколо ураженої ділянки обробляють спиртовими розчинами анілінових барвників та дезінфектантами, гарний ефект має саліцилова кислота та розчин перманганату калію. Незважаючи на те, що контакт із водою заборонено, щодня потрібно ретельно мити руки та обробляти нігті 2% розчином йоду, щоб запобігти поширенню інфекції, а також протирати здорову шкіру вологою губкою.

Харчування в період лікування має бути збалансованим, краще перейти на молочно-рослинну дієту, повністю виключити з меню екстрактивні речовини та алкоголь, обмежити вживання солі та простих вуглеводів. Якщо пацієнт ослаблений, має супутні захворювання або піодермія набуває затяжного або хронічного характеру перебігу, при приєднанні симптомів інтоксикації, медикаментозне лікування піодермії доцільно проводити антибактеріальними препаратами. Перед призначенням антибіотика проводять бакпосів відокремлюваного або зіскрібка, визначають збудника та його чутливість до препаратів. Антибіотики пеніцилінового ряду практично не призначають через їх низьку ефективність, макроліди та тетрацикліни дають хороший терапевтичний ефект, але еритроміцин та тетрациклін небажано застосовувати для лікування дітей та вагітних.

Лікування комбінованими антибактеріальними препаратами і цефалоспоринами (цефотаксим та ін) призначають при інфікуванні змішаною мікрофлорою, так як ці препарати мають широкий спектр дії і стійкі до мінливості бактерій. Курс і дозування препаратів призначаються індивідуально, виходячи з тяжкості перебігу піодермій, зазвичай прийом антибіотиків не повинен бути меншим за тиждень. Сульфаніламідні препарати менш ефективні при піодерміях, але якщо у пацієнта непереносимість антибіотиків, то призначають сульфаметоксазол+триметоприм, сульфомонометоксин у потрібних дозах.

Активна специфічна імунотерапія у поєднанні з антибіотикотерапією та місцевим лікуванням дає хороші результати, особливо при хронічних та млявих процесах. Підшкірне введення анатоксинів, специфічних антигенів, стафілопротектинів двічі на тиждень проводять в умовах поліклініки або стаціонару, якщо пацієнт перебуває на госпітальному лікуванні.

Для стимуляції неспецифічного імунітету вдаються до аутогемотрансфузії, переливання компонентів крові, ультрафіолетового опромінення крові (УФОК); такі препарати як метилурацил, настоянка лимонника та екстракт елеутерококу теж стимулюють імунну систему. Якщо є імунні порушення, лікування піодермій доцільно проводити з призначенням імуностимуляторів групи препаратів тимусу; препаратів гамма-глобулінів та стимуляторів вироблення інтерферону Вітамінотерапія показана за всіх видів піодермій.

Профілактика як для осіб, які не мають в анамнезі гнійничкових захворювань, так і для осіб з рецидивами піодермій в анамнезі, полягає у дотриманні правил особистої гігієни, в організації запобіжних заходів у побуті та на виробництві. Дотримання санітарно-технічних та санітарно-гігієнічних норм на виробництві суттєво знижують захворюваність на піодермію в окремо взятій установі. Крім того, своєчасна обробка травм і мікротравм дозволяє виключити подальше інфікування ран та розвиток піодермій.

Регулярні профілактичні медичні огляди з метою виявлення хронічних захворювань травної системи ЛОР-органів дозволяють призначити лікування та не допустити розвитку вторинних піодермій. Для хворих на цукровий діабет профілактика піодермій полягає у більш ретельному догляді за шкірою, у своєчасному її зволоженні, щоб не допускати мацерації та утворення мікротравм, тому що при цукровому діабеті навіть невелика подряпина часто стає причиною великих та глибоких піодермій.