Піодермія у дитини

Піодермія у дитини – Це група дерматозів, що характеризуються гнійно-запальним ураженням шкіри, придатків, підшкірно-жирового шару. У клінічній картині провідним є шкірний синдром — локальне запалення різного ступеня тяжкості та глибини, гнійничковий висип, мацерація. Окремі форми захворювання супроводжуються погіршенням загального стану. Діагностика базується на даних анамнезу та об’єктивного огляду. Основні методи лікування – антибактеріальна терапія місцевого чи системного характеру, антисептичний туалет шкіри. Деякі форми глибокої піодермії потребують оперативного втручання.

У дитячій дерматології та педіатрії гнійничкові захворювання шкіри зустрічаються досить часто. За статистичними даними, частка піодермій становить 25-60% від усіх дерматозів у дітей, що звертається за хірургічною допомогою досягає 30-40%. Гнійничковий висип у дитини – типове ускладнення захворювань, що супроводжуються свербінням та порушенням цілісності шкірного покриву. Ситуація пов’язана з недосконалістю захисної функції шкіри у дитячому віці, слабким пасивним імунітетом проти збудників, контактом із носіями інфекції у дошкільних та шкільних закладах.

Збудниками піодермії у дитини є патогенні чи умовно-патогенні мікроорганізми. Провідна роль належить стафілококам (золотистому, епідермальному, гемолітичному), бета-гемолітичному стрептококу. При дослідженні відокремлюваного з вогнищ виявляється: стафілококів патогенних – 80-90%, епідермального стафілокока – 12%, стрептококів – до 10%. Рідше зустрічаються асоціації даних мікроорганізмів з іншими інфекціями: синьогнійною паличкою, протеєм, пневмококом, кишковою паличкою.

Сприятливі фактори

Фактори ризику піодермії у дитини можна умовно поділити на дві великі групи:

• Екзогенні: дефекти гігієни, порушення бар’єрної функції дерми (мікротравми, мацерації, опіки, гіпергідроз), прийом імуносупресорів (цитостатики, стероїди).
• Ендогенні: соматичні захворювання (ендокринопатії, патології ШКТ, ВСД, гіповітаміноз), хронічні осередки піококової інфекції, вроджений або набутий імунодефіцит.

Основні шляхи передачі збудників піодермії – контактний та контактно-побутовий. У новонародженої дитини можливий антенатальний та інтранатальний механізми передачі. Патогенний мікроорганізм проникає в дерму через мікроушкодження, виробляє токсини, що спричиняють розшарування епідермісу. Як результат – утворюються папули, пустули чи пухирі. Патогномонічна локалізація стафілококів – похідні шкіри (потові, сальні залози, фолікули волосся), стрептококів – шкірні складки, ділянки навколо природних отворів.

У відповідь на місцеве запалення у вогнище спрямовуються лімфоцити. Процес знищення піококів лімфоцитами супроводжується виділенням серозного чи гнійного секрету. При проникненні токсинів у лімфоцитарне та кровоносне русло приєднується клініка інтоксикації або навіть токсичного шоку. При внутрішньоутробному зараженні дитини симптоми системної запальної відповіді зазвичай виходять на перший план.

Піодермія класифікується за кількома критеріями. Прийнято поділ на первинні піодермії, що виникли у дитини на здоровій шкірі, та вторинні, що ускладнюють перебіг інших дерматитів. Залежно від поширення вглиб диференціюють поверхневі та глибокі форми. Найбільш поширена класифікація полягає в виділенні етіологічного чинника:

• Стафілодермії: фурункульоз, везикулопустульоз, неонатальна пухирчатка, фолікуліт, карбункул, абсцес.
• Стрептодермії: імпетиго, пароніхія, целюліт, бешиха, стрептодермія ерозивно-папульозна та інтертригінозна.

Везикулопустульоз

Патологія й у період новонародженості. Везикулопустельоз є запальним процесом області гирла потової залози. Формуванню гнійників у дитини передує пітниця. В результаті інфікування елементи пітниці запалюються, перетворюються на пустули з молочно-білим секретом. Висипання розташовується на шкірі волосистої частини голови, тулуба, у складках.

Бульбашка новонароджених

Неонатальна пухирчатка виникає на 3-15 добу життя дитини. Характеризується появою фліктен (бульбашок) розміром від горошини до волоського горіха, наповнених каламутним вмістом. Типове розташування бульбашок – на животі, промежини, в навколопупковій зоні. Після розв’язання фліктен залишаються вологі ерозії. Загальний стан дитини зазвичай порушено: відзначається лихоманка, млявість, погіршення апетиту.

Остіофолікуліт. Фолікуліт

Остиофолликулит є інфікування гирла волосяного фолікула, має гострий початок: на незміненому тлі шкіри з’являються пустули, пронизані волоссям. Улюблена локалізація висипів – голова, груди, кінцівки. Через кілька днів пустула дозволяється, покривається скоринкою, яка залишає після себе рожеву пляму.

При поширенні процесу весь фолікул розвивається фолікуліт. Зона запалення збільшується у розмірі, стає хворобливою. За тиждень гнійничок зсихається, не залишаючи рубця. Якщо інфекція проникає у підшкірний шар, утворюється фурункул. Конгломерат фурункулів називається карбункулом. Розтин карбункульозної пустули залишає глибокі шрами.

Імпетіго

Існує кілька різновидів патології. Стрептококове імпетиго характеризується утворенням на обличчі фліктен із гнійно-серозним секретом, які розкриваються через 3-4 доби, не залишаючи шраму. Щелевое імпетиго також зветься «заїда». Являє собою мацерацію, лінійні ерозії біля крил носа, у кутах рота, очей. При бульозній формі піодермії гнійничкові висипання локалізуються на шкірі кистей, нижніх кінцівок.

Папулоерозивна стрептодермія

Пелюшковий дерматит зустрічається тільки у дітей до року, частіше в неонатальний період. В аногенітальній зоні, на внутрішній поверхні стегон утворюються щільні папули синюшного кольору із запальним віночком. Папули трансформуються у пухирі, після – в ерозії та скоринки. Елементи з’являються на тлі мацерації, подразнення шкіри випорожненнями.

Інтертригінозна стрептодермія

Найчастіше стрептодермія виникає у дітей із порушенням жирового обміну. Висипання з’являються в області великих складок: пахових, шийних, пахвових, сідничних. Висипання являє собою бульбашки, які при вирішенні залишають мокнучі ерозії з фестончастими межами.

Рожа

Захворювання вражає дітей раннього віку. Переважна локалізація – шия, кінцівки, обличчя. У вогнищі запалення утворюється еритематозна ділянка неправильних контурів, різних розмірів. При пальпації відзначається місцева гіпертермія, болючість. У тяжких випадках до еритеми приєднується абсцедування, некроз шкіри. Загальний стан порушено.

Постановка діагнозу переважно базується на клінічній картині. Дитячий дерматолог з’ясовує основні скарги пацієнта та/або батьків, збирає докладний анамнез. За наявності показань у діагностиці беруть участь дитячий хірург, ендокринолог. Алгоритм обстеження дитини:

• Фізикальний огляд. Важливе значення належить до ретельного аналізу місцевих проявів піодермії: характер висипу, локалізація, флюктуація, болючість, наявність виділень. Із загального стану інформативність має лихоманка, наростаюча млявість, відмова від їжі.
• Лабораторні дослідження. У загальноклінічному аналізі крові можливий нейтрофільний лейкоцитоз, прискорення ШОЕ. У дитини із цукровим діабетом обов’язково проводиться оцінка глікемії. За наявності відокремлюваного здійснюється бактеріологічний посів на мікрофлору.

Консервативне лікування

Більшість форм піодермії лікуються амбулаторно. Госпіталізації підлягають пацієнти з великою площею ураженої шкіри, ускладненим перебігом. Часті та тривалі водні процедури, використання косметичних засобів для догляду не рекомендовані. При розташуванні елементів у волосистій зоні голови волосся не можна збривати. Дієта дитини з піодермією повинна обмежувати надходження солі та вуглеводів.

Основою медикаментозної терапії є боротьба зі збудником. Місцеве лікування включає використання препаратів наступних груп:

• анілінові барвники – розчини діамантової зелені, етакридину лактату, метиленової синьки;
• антисептики – розчини калію перманганату, хлоргексидину, йоду, перекису водню;
• антибіотики для зовнішнього застосування – різні аптечні форми (порошок, мазь, крем) на основі гентаміцину, неоміцину, фузидової кислоти;
• глюкокортикостероїди – бетаметазон, гідрокортизон у комбінації з антибіотиками.

Глибокі форми піодермії, а також поширені поверхневі та ускладнені потребують системного призначення дитині антимікробної терапії. У педіатричній практиці використовуються антибіотики із груп напівсинтетичних пеніцилінів, цефалоспоринів, макролідів, лінкозамінів. Курс лікування становить 1-2 тижні. Для лікування станів, що супроводжуються розвитком бактеріємії, до терапії додають внутрішньовенне введення імуноглобуліну.

При рецидивному перебігу піодермії дитині показана імунотерапія. До препаратів специфічної імунотерапії належать стафілококовий анатоксин та антифагін. Як неспецифічна імунокорекція використовується аутогемотерапія, прийом елеутерококу, лимонника китайського, спленина. У хворих з підтвердженим імунодефіцитом застосовуються імуностимулятори: препарати тимусу, γ-глобуліну, що лізуються актиноміцетом.

Хірургічне лікування

Оперативне втручання показано для формування фурункула, карбункула, абсцесу. В умовах стаціонару дитячий хірург проводить розтин та дренування гнійної порожнини, розтин свищевих ходів. Далі рану щодня промивають розчинами антисептиків до загоєння вторинним натягом. При виразково-некротичних ураженнях шкіри проводиться висічення уражених ділянок (некректомія) із наступною пластикою ранового дефекту.

Фізіолікування

У підгострий період активно застосовуються фізіотерапевтичні методи. Рекомендовані світлові процедури – УФО, низькоенергетичне лазерне випромінювання, інфрачервоне випромінювання. З електропроцедури при піодермії у дитини ефективна УВЧ-терапія. Курс лікування включає 5-10 сеансів.

Прогноз при неускладнених піодерміях для дитини сприятливий. Розвиток генералізованих форм, приєднання ускладнень погіршує прогноз. Первинна профілактика полягає у дотриманні належного санітарно-гігієнічного режиму будинку та в дитячих установах, адекватній обробці ранових поверхонь. Слід вчасно проводити виявлення та лікування фонових патологій: цукрового діабету, захворювань шлунково-кишкового тракту, верхніх дихальних шляхів.