Піонефроз: визначення, діагностика, лікування

Головна / unsorted / Піонефроз: визначення, діагностика, лікування

Піонефроз — це гнійно-деструктивне захворювання нирок, що є некрозом ниркової тканини на завершальній стадії гострого запального процесу сечовивідних шляхів. Проявляється постійним ниючим болем у ділянці попереку, підвищеною температурою тіла, вираженими симптомами загальної інтоксикації. При відкритій формі піонефрозу виділяється каламутна сеча з домішкою гною. Діагностика проводиться за допомогою фізикальних методів, лабораторних тестів (загального аналізу та посіву сечі), інструментальних досліджень (УЗД та КТ нирок, урографії, нефросцинтиграфії). Основний метод лікування – хірургічний, з повним видаленням ураженої нирки (нефректомія).

Загальні відомості

Піонефроз, або гнійна нирка, — серйозна проблема сучасної урології, пов’язана з високим відсотком інвалідизації (70%) та летальним кінцем (до 28%). Частота народження піонефрозу в Росії становить 200 тис. випадків на рік або 2 хворих на 100 тис. населення, проте останні п’ять років спостерігається зростання захворюваності. Піонефроз ускладнює запальні захворювання нирок у 20% випадків, має позитивну кореляцію зі статтю та віком пацієнтів.

Жіноча система виділення анатомічно більш схильна до інфекційних захворювань, тому піонефроз у жінок зустрічається в 5 разів частіше. У пацієнтів чоловічої статі патологія розвивається переважно у віці старше 40 років на тлі простатиту та хронічного циститу.

Причини піонефрозу

Головний етіологічний фактор – умовно-патогенна або патогенна мікрофлора, що викликає запалення, а потім нагноєння, що ушкоджує фільтраційний апарат нирок. Основні збудники – стафілокок, стрептокок, мікобактерії туберкульозу. На фоні імунодефіциту або неадекватної терапії інфекційних захворювань сечовидільної системи піонефроз швидко прогресує з утворенням порожнин, заповнених гноєм, первинною сечею, продуктами некрозу тканин. За даними клінічних спостережень, основними причинами гнійної нирки є:

  • Інфекції сечовивідної системи. Піонефроз завершує перебіг пієлонефриту, туберкульозного ураження нирок, висхідного уретриту, циститу. Причинами прогресування гнійного процесу може бути вибір неправильної тактики антибактеріальної терапії чи неточне дотримання пацієнтом лікарських призначень.
  • Катетеризація сечового міхура. Інфекційний процес часто маніфестує після використання нестерильного урологічного катетера, особливо жорсткого або внаслідок порушення правил його постановки з пошкодженням стінок сечовидільних шляхів.
  • Аномалії сечостатевої системи. Подвоєння нирки та сечоводів, формування підковоподібної нирки або її опущення порушують фізіологічну динаміку руху сечі. Застійні процеси — сприятливе середовище у розвиток інфекції.
  • Мочекам’яна хвороба. Формування каменів у ниркових баліях або сечовода створює перешкоду для нормального проходження сечі. Сечокам’яна хвороба погіршує уро- та гемодинаміку, що ускладнює місцевий імунітет, збільшує ризик інфікування.

Патогенез

Інфекційний агент викликає розвиток запального процесу у нирковій тканині. Посилюється приплив крові, підвищується проникність ниркових судин, формується набряк. З’являються гнійні порожнини паренхімі. Подальший розвиток запалення призводить до формування рубців, розширення балій, порушення припливу крові і відтоку сечі, що постійно продукується, що погіршує перебіг хвороби. При піонефрозі нирка доступна для пальпації, горбиста, збільшена в розмірах.

Якщо цьому етапі проводиться хірургічне видалення органу, то розрізі виявляються порожнини з товстими стінками, заповнені густим, смердючим гноєм. Іноді в процесі перебігу піонефрозу власна тканина нирки заміщається щільною жировою. Жирова дистрофія – реакція нефральних структур на погіршення кровопостачання та кисневе голодування тканин. Піонефроз частіше розвивається як односторонній процес, але при вираженому імунодефіциті може мати двосторонній характер.

Класифікація

В урології розрізняють дві форми піонефрозу: відкриту та закриту. Класифікація будується на наявності або відсутності повідомлення паренхіматозного гнійного вогнища з іншими частинами сечовивідних шляхів. При відкритій формі продукти інфекційного нагноєння надходять через сечовод у зовнішнє середовище, визначаючись в аналізах сечі. Закрита форма з одностороннім перебігом процесу передбачає наявність навколо вогнища міцної сполучнотканинної капсули, яка стримує гній, перекриваючи відтік сечі з пошкодженого органу. Сеча виділяється із здорової нирки, тому лабораторні тести не виявляють ознак запалення. За відсутності адекватної терапії закрита форма перетворюється на відкриту.

Симптоми піонефрозу

Клінічні симптоми залежать від прохідності сечовивідних шляхів. Нашаровування симптомів піонефрозу на прояви основного захворювання становить додаткову діагностичну складність. Загальний стан хворих у перші 24 години захворювання задовільний. Відзначається постійний біль у попереку середньої інтенсивності з іррадіацією у внутрішню частину стегна чи статеві органи. Температура тіла нормальна чи підвищена до 37-38°С.

При розвитку нагноєння настає гостра фаза захворювання з посиленням болю, зміною її характеру на нападоподібний. Температура тіла підвищується до 40-41 ° С, з’являються симптоми загальної інтоксикації: озноб, біль голови, слабкість, рефлекторна нудота і блювання. При двосторонньому характері процесу розвиваються симптоми ниркової недостатності та загального виснаження організму. Знижуються функції імунної системи, що часто призводить до приєднання вторинної інфекції – грипу, пневмонії, стоматиту.

Основний симптом відкритої форми піонефрозу – виділення каламутної сечі, що містить продукти розпаду та запалення тканин (піурія). Зміст гною на загальний обсяг сечі може сягати 10%. Ступінь піурії та клінічна симптоматика залежать від форми піонефрозу. При закритому характері перебігу болю в ділянці нирок більшої інтенсивності, іноді за типом ниркової коліки. Сеча прозора, але при переході закритої форми у відкриту стає каламутною. Розтин капсули гнійного фокусу призводить до поліпшення самопочуття, зниження температури тіла. Відкрита форма, при якій протягом всього захворювання зберігається нормальний відтік гною, лихоманка та загальна інтоксикація організму виражені слабкіше або зовсім відсутні.

Ускладнення

Пізня діагностика або відсутність повноцінної терапії гнійного процесу призводять до незворотних змін ниркової тканини, збільшуючи ризик смертельно небезпечних ускладнень. p align=”justify”> Односторонній піонефроз характеризується підвищеним навантаженням на здорову нирку з поступовим порушенням метаболічних процесів. Формується амілоїдоз нирок із внутрішньоклітинним накопиченням особливого білково-вуглеводного комплексу, що веде до ниркової недостатності. До ускладнень також призводить формування великого вогнища, пошкодження капсули якого з проривом гною в черевну порожнину та заочеревинний простір веде до потенційно летальних станів: паранефриту, перитоніту, сепсису.

Діагностика

У разі виникнення ознак захворювання необхідно звернутися до хірурга або уролога для проходження обстеження. Фізикальна діагностика піонефрозу складається зі збору скарг, проведення пальпації нирок та сечового міхура. При нагноєнні орган болючий, збільшений у розмірах, має неоднорідну поверхню та обмежену рухливість у заочеревинному просторі.

Із методів діагностики використовуються:

  • Загальний аналіз сечі. За допомогою дослідження діагностується запальний процес у нирках, ознаками якого є каламутність сечі із значним осадком, великий вміст лейкоцитів, виражена протеїнурія, бактеріурія, специфічні білкові циліндри, слиз.
  • Загальний аналіз крові. Показує наявність запалення та активацію імунітету в організмі, для яких характерні високий рівень лейкоцитів, збільшена швидкість осідання еритроцитів.
  • Біохімічний аналіз крові. Виявляє підвищений рівень сечовини, креатиніну, електролітів – індикаторів зниження здатності нирок фільтрувати кров від токсинів.
  • Посів сечі. Дослідження дозволяє ідентифікувати мікроорганізм, що спричинив інфекцію. При виборі схеми лікування це допомагає призначити адекватну антибактеріальну терапію, спрямовану конкретного збудника.
  • Рентгенодіагностика. При оглядовій урографії на рентгенограмі видно тінь збільшеної бруньки з чіткими контурами. Часто виявляються камені в нирковій балії або сечоводі, що створюють механічну перешкоду для відтоку гною. Додатково використовується ангіографія ниркових судин, що оцінює рівень кровопостачання органу. КТ нирок також визначає вогнище, але дозволяє відрізнити порожнину, заповнену гноєм від пухлини або кісти.
  • УЗД нирок. Допомагає локалізувати запальне вогнище, визначити його форму, оцінити якість уродінаміки в баліях та сечоводах.
  • Радіоізотопна ренографія. Нефросцинтиграфія призначається для оцінки функції нирок та ступеня ниркової недостатності.

Лікування піонефрозу

Лікування патології оперативне – нефректомія або нефроуретеректомія, якщо нагноєння виникло через звуження просвіту нижнього відділу сечоводу. Сприяє якнайшвидшому загоєнню, зменшенню ризику ускладнень видалення не тільки самої нирки, а й приниркової жирової клітковини. У важких випадках тканина органу та гнійні осередки видаляються малоінвазивними способами усередині капсули. Підготовка до планової нефректомії відбувається протягом 1-1,5 тижнів за умов стаціонару. Потрібна комплексна оцінка стану пацієнта, консультації терапевта, нефролога, кардіолога, анестезіолога.

Хворим із напруженою закритою формою піонефрозу проводиться екстрене оперативне втручання для попередження розвитку перитоніту та сепсису. У пацієнтів з тяжкими супутніми захворюваннями, порушенням роботи другої здорової нирки або двостороннім піонефрозом перший етап операції полягає у накладенні нефростоми, що дозволяє дренувати гнійне вогнище. Додатково призначається інтенсивна антибактеріальна, детоксикаційна терапія, виконується плазмаферез. При стабілізації стану стає можливим радикальна операція.

Прогноз та профілактика

Після грамотно проведеного радикального оперативного втручання та за правильної поведінки пацієнта прогноз сприятливий, ризик розвитку ускладнень зводиться до мінімуму. Призначається довічна дієта, скорочується прийом рідини до 1,5 літрів на добу, обмежуються фізичні, емоційні навантаження. Диспансерне спостереження включає контроль за функцією нирки, що залишилася, регулярні аналізи сечі і крові. При двосторонній нефректомії потрібно проходження гемодіалізу протягом усього життя або трансплантація нирки.

Профілактика піонефрозу спрямована на попередження розвитку запальних захворювань сечостатевої системи: слід уникати переохолодження, вчасно та в повному обсязі лікувати осередки інфекції, що виникли в організмі. Адекватна терапія будується на застосуванні антибактеріальних препаратів вузького спектра після визначення лабораторного конкретного збудника.

П
SUTURA | ГЛОСАРІЙ
ПІОНЕФРОЗ
sutura.org.ua
ПІОНЕФРОЗ

Головна / unsorted / Піонефроз: визначення, діагностика, лікування

ПІОНЕФРОЗ – гнійне запалення нирки, при якому внаслідок деструкції тканини вона перетворюється в тонкостінну порожнину з гнійним вмістом.

Піонефроз

Піонефроз – термінальна стадія специфічного чи неспецифічного гнійно-деструктивного пієлонефриту. При ньому нирка має вигляд великої тонкостінної порожнини (чи багатьох порожнин) з гноєм. Захворювання переважно спостерігається у віці 30-50 років У дітей буває рідко, звичайно на тлі аномалій органів сечостатевої системи.

Етіологія і патогенез

Піонефроз зумовлений інфікуванням нирки різними мікроорганізмами, частіше змішаною флорою, у якій переважають кишкова паличка, стафілокок, стрептокок, мікобактерія туберкульозу.
Для розвитку піонефрозу потрібні два чинники: порушення відтоку сечі з нирки і проникнення в неї патогенної мікрофлори. Отже, піонефроз є вторинним процесом. Первинний піонефроз буває винятково рідко. Найчастіше він є ускладненням сечокам’яної хвороби, яка супроводжується порушенням прохідності верхніх сечових шляхів, а отже, розладами уро- та гемодинаміки в нирці. Виникненню захворювання сприяють механічні перешкоди для відтоку сечі, які спостерігаються при уродженому чи набутому звуженні сечовода або сечівника, аномаліях сечостатевої системи (дистопія, подвоєння нирки й сечоводу, Інфравезикальна обструкція), а також порушення регуляторних механізмів її виведення. Крім того, піонефроз може бути наслідком неспецифічного пієлонефриту та інших захворювань, які спричинюють гідронефроз та уротерогідронефроз.
У більшості випадків піонефроз є одностороннім процесом.
Незважаючи на ідентичність клініки і морфологічних змін, за механізмом розвитку інфікований гідронефроз відрізняється від піонефрозу. Так, при інфікованому гідронефрозі первинним є розширення порожнин з вторинним приєднанням запального процесу. Піонефроз же виникає при бурхливому перебігу запалення в нирковій паренхімі з її деструкцією і гнійним розплавленням. При обох захворюваннях визначається порожнина (порожнини), наповнена гноєм (гнійною сечею), але при інфікованому гідронефрозі ще до деякої міри збережена функція нирки (про це свідчить інфузійна урографія з відстроченими знімками).
Якщо піонефроз розвивається при обструкції сечових шляхів, нирка має великі розміри, а якщо ж він є наслідком хронічного пієлонефриту, нирка зморщена. В обох випадках у тканині нирки відзначаються склеротичні зміни й ділянки жирового переродження, а іноді – повне жирове заміщення нирки.
Піонефроз завжди супроводжується вираженим склеротичним пери- і паранефритом, унаслідок чого навколо нирки створюється товстий, щільний каркас, що спаяний із прилеглими тканинами й органами. Калібр судин ниркової ніжки різко зменшений. Сама ниркова ніжка оточена склеротичне зміненою жиовою клітковиною (псевдожировий паранефрит, педункуліт). Аналогічні зміни виникають навколо ниркової миски і сечовода (перипієліт, періуретерит), внаслідок чого зменшується просвіт сечовода. Цілковите припинення відтоку вмісту гнійних порожнин нирки по сечоводу призводить до закритого піонефрозу.
Нирка при піонефрозі збільшена, особливо у разі порушення відтоку сечі. Проте нерідко відчуття збільшення створюється за рахунок склерозуючого паранефриту. У частини хворих внаслідок проривання гною з нирки чи поширення запального процесу через капсулу (гострий гнійний вторинний паранефрит) виникає абсцес.

Клінічна картина

Для піонефрозу характерний тупий біль на боці ураження, схуднення, збільшення нирки і її болючість під час пальпації, масивна лейкоцитурія (піурія). Температура тіла тривалий час може бути нормальною, але частіше вона субфебрильна. Звичайно спостерігаються ознаки гнійної інтоксикації, хоча у деяких хворих загальний стан може бути задовільним. Повільне прогресування патологічного процесу переривається періодами загострення. При цьому спостерігаються приступи болю, значне підвищення температури тіла (до гектичної). Сеча, яка спочатку була каламутною, стає прозорою, зникає піурія. Це пояснюєть ся повним перекриттям сечовода, виключенням ураженої нирки внаслідок міграції конкремента, оклюзії сечовода щільними гнійними масами, загостренням уретериту та периретериту. Через припинення дренування гнійної порожнини загальний стан хворого різко погіршується: з’являється інтенсивний біль у поперековій ділянці й животі, іноді з іррадіацією в пахвинну ділянку, нудотою та блюванням. Спостерігаються гарячка, блідість шкіри, тахікардія, сухість у роті. Пальпується збільшена, напружена, болюча нирка.
У разі відновлення відтоку сечі (міграція каменя, відходження згустка крові чи гною та ін.) в сечі знову з’являється осад, швидко знижується температура тіла. Такі клінічні прояви характерні для переміжної форми піонефрозу.
Отже, клініка піонефрозу багато в чому залежить від прохідності сечових шляхів.
Для двобічного піонефрозу характерні також ознаки прогресуючої хронічної недостатності нирок.

Діагностика

Під час встановлення діагнозу враховують скарги хворого, аналізують дані пальпації (при піонефрозі нирка збільшена, малорухома, щільна, нерідко болюча), лабораторного дослідження сечі (вона каламутна, як молоко, має значний осад). Сеча містить велику кількість лейкоцитів, незначну кількість білка, еритроцитів, слизу, багато мікроорганізмів. У разі латентного перебігу піонефрозу під час проведення хромоцистоскопії можна помітити, як із отвору сечовода ураженої нирки виділяється гній, іноді пастоподібний, виділення індигокарміну не спостерігається При неспецифічному піонефрозі слизова оболонка сечового міхура звичайно не змінена, або з ознаками хронічного запалення навколо вічка, отвір сечовода зяє. При туберкульозному піонефрозі спостерігаються специфічні зміни сечового міхура.
Під час рентгенологічного дослідження хворого на оглядовій рентгенограмі іноді виявляється тінь збільшеної нирки, край поперекового м’яза не визначається або нечітко контурується, нерідко є тінь конкрементів (коралоподібних чи множинних). Інколи на відстрочених знімках спостерігається накопичення контрасту в розширених порожнинах нирки.
Чіткіші дані про стан порожнин нирки дає ретроградна пієлографія. її виконують за суворими показаннями і з великою обережністю (щоб не спричинити загострення запального процесу). За допомогою ретроградної (висхідної) уретеропієлографії у хворих на піонефроз виявляють порожнини в нирковій паренхімі при незбільшеній або незначно збільшеній нирковій мисці. Катеризація сечовода ураженої нирки дозволяє уточнити його прохідність, встановити рівень закупорювання (обтурації).
На ниркових ангіограмах судини піонефротичної нирки тонкі, видовженні. Нефрографічного ефекту немає або він слабо виражений в окремих ділянках нирки. Показання до ниркової ангіорафії виникають перед усім при потребі диференціювати піонефроз з піхлиною нирки. У деяких випадках хворих оперують з приводу типового піонефрозу, а при гістологічному дослідженні виявляють аденокарциному нирки.
Для діагностики піонефрозу застосовують ультразвукові методи дослідження, за допомогою яких виявляють ехонегативні утворення різної величини з ехоструктурними включеннями (за рахунок гнійного вмісту). Під час ехографії виявляють також конкременти, в тому числі й рентгенонегативні. Дані радіонуклідного дослідження нирок (ренографія, сканування, сцинтиграфія) хворих на піонефроз свідчать про втрату функції нирки. Ехотомографія дозволяє в 95 % випадків відрізнити щільне новоутворення (пухлину) від порожнини, яка містить рідину (гній).

Лікування

Лікування хворих на піонефроз лише хірургічне. Застосовують нефректомію, яку у складних випадках іноді виконують субкапсулярно. Видалюють не лише нирку, а й змінену навколониркову клітковину. Це сприяє загоюваннюопераційної рани і запобігає розвитку післяопераційних нориць (норицевої форми паранефриту).
У хворих із порушенням функції другої нирки у період тривалих загострень чи при виражених ознаках інтоксикації накладають нефростому, яка дає змогу дренувати уражену піонефрозом нирку. При двобічному піонефрозі проводять двобічну нефростомію. Після неї призначають антибактеріальну терапію переривчастими курсами. Перевагу віддають хіміотерапавтичним препаратам широкого спектра дії.
У хворих із закритим піонефрозом показання до операції мають бути екстреними, оскільки катеризація ураженої нирки не дає бажаного ефекту.
Диспансеризація осіб, які перехворіли на піонефроз, зводиться до спостереження за функцією нирки, що залишилась, якщо було виконано нефректомію, чи до профілактики загострення запального процесу в нирці, якщо операцію завершили нефростомією.
Прогноз залежить від функції єдиної нирки, віку й професії пацієнта.