Піосальпінкс

Піосальпінкс – Замкнене скупчення гнійного ексудату в просвіті фалопієвої труби внаслідок облітерації її маткової та ампулярної частини. Піосальпінкс характеризується болями у нижніх відділах живота, підвищеною температурою тіла, нерідко – ознаками гострого живота. Діагноз піосальпінксу встановлюється за допомогою піхвового дослідження, УЗД, УЗ-гістеросальпінгоскопії, пункції заднього склепіння піхви, діагностичної лапароскопії. Лікування піосальпінксу оперативне – розтин та санація фалопієвої труби або тубектомія. При піосальпінксі проводиться інтенсивна антибактеріальна та дезінтоксикаційна терапія, потім – фізіолікування.

Піосальпінкс найчастіше є результатом гострого сальпінгіту (сальпінгоофориту). Запальні зміни призводять до облітерації (зарощення) маткової та фімбріальної частини фалопієвої труби з утворенням у ній замкнутої мішчастої порожнини, заповненої гнійним вмістом. При піосальпінксі стінки маткової труби розтягуються і потовщуються, слизова оболонка поступово атрофується і заміщається грануляційними тканинами. Ампулярна частина маткової труби зазвичай зрощується із сусідніми органами – сальником, яєчником, петлями кишечника, тілом матки, утворюючи з ними єдиний запальний конгломерат.

Гнійний секрет піосальпінкс спочатку рідкий, що містить вірулентні мікроорганізми; згодом може ставати густим та асептичним. При залученні до процесу яєчника у ньому формується абсцес, а при гнійному розплавленні оваріальної тканини – піовар, який може зливатися з піосальпінксом у єдину порожнину – тубооваріальний абсцес.

Протеолітична дія гною на капсулу супроводжується перфорацією піосальпінксу. При розриві стінок піосальпінкса гній може виливатися в пряму кишку, сечовий міхур, піхву з утворенням трубно-кишкового трубно-кишкового, трубно-міхурового або трубно-піхвового нориці; іноді прорив гнійника відбувається у вільну черевну порожнину та порожнину малого тазу з розвитком дифузного перитоніту або пельвіоперитоніту.

Причиною піосальпінксу є проникнення інфекційних агентів у маткову трубу з розвитком у ній септичного запалення. Найчастіше при піосальпінксі виявляються стрептококи, кишкова паличка, стафілококи, гонококи, хламідії, мікоплазми, мікобактерії туберкульозу, протеї, клебсієли, ентерококи, які виступають ізольовано або утворюють мікробні асоціації.

Збудники потрапляють у придатки висхідним шляхом – з піхви, цервікального каналу, тіла матки; іноді проникають гематогенним чи лімфогенним способом (при туберкульозі). Інфікування часто розвивається після хірургічних абортів, діагностичних вишкрібань, мимовільного переривання вагітності, пологів; до розвитку піосальпінксу нерідко призводить сальпінгіт або аднексит гонококової або септичної етіології. До утворення піосальпінксу сприяє використання ВМС, менструація, зниження реактивності організму.

Піосальпінкс при септичній інфекції частіше має односторонню локалізацію, при гонококовій – двосторонню. За характером перебігу піосальпінкс може мати гострий або хронічний характер.

Клініка піосальпінксу характеризується болями, що розпирають, пульсуючими в нижніх відділах живота і, особливо, на ураженій стороні. Болі часто іррадіюють у поперек, криж, нижню кінцівку, пахвинну область.

Характерна висока лихоманка з ознобами, що змінюється періодами субфебрилітету. Відзначаються ознаки інтоксикації, погіршення самопочуття, нездужання, слабкість, пітливість, тахікардія. Можуть спостерігатися нудота, диспепсичні та дизуричні явища, затримка випорожнень та відходження газів. Піосальпінкс нерідко супроводжує порушення менструальної функції, поява серозно-гнійного або гнійного відокремлюваного зі статевих шляхів. У хронічних випадках піосальпінксу болі носять непостійний тупий характер, що посилюються після переохолодження, статевого акту, фізичного зусилля, менструації.

Найбільш важким перебігом характеризується піосальпінкс, обумовленої септичною флорою, особливо в асоціації зі стафілококом та Е. coli. Менш яскравою клінікою та більш затяжним характером перебігу відрізняється піосальпінкс, спричинений гонококами, мікоплазмами, хламідійною інфекцією. У разі розвитку пельвіоперитоніту або розлитого перитоніту з’являються ознаки гострого живота: переймоподібні болі, симптоми м’язового захисту, блювання, сухість та обкладеність язика та ін.

Дані анамнезу, гінекологічного, лабораторних та інструментальних досліджень дозволяють диференціювати піосальпінкс від гострого апендициту, холециститу, пієлонефриту, ускладненої кістоми яєчника. У процесі бімануального вагінального дослідження в області ураженого придатка визначається хворобливе пухлиноподібне утворення, яке не має чітких контурів. При двосторонньому піосальпінкс збільшені маткові труби можуть займати всю порожнину малого таза; матка при цьому не визначається або контурується з великими труднощами. При пальпації відчуваються осередки флюктуації. Для уточнення діагнозу піосальпінксу проводиться пункція через заднє склепіння піхви.

За даними трансвагінального УЗД або трансабдомінального УЗД малого тазу позаду матки визначається розширена фалопієва труба неоднорідної ехогенності з дрібнодисперсною суспензією. Дослідження периферичної крові відбиває картину запалення: лейкоцитоз, зрушення в лейкоформулі вліво, наростання ШОЕ, позитивний тест на СРБ. Для визначення інфекційних збудників виробляється бактеріологічний посів мазка на мікрофлору.

Серед додаткових досліджень, які застосовує гінекологія, при піосальпінксі найінформативнішою є діагностична лапароскопія, що дозволяє визначити характер процесу, його локалізацію, наявність випоту та спайок у черевній порожнині. Крім того, лапароскопія може виконуватися з лікувальною метою – аспірації гнійного вмісту, місцевого введення антибіотиків. При перфорації піосальпінксу в порожнисті органи може бути потрібна консультація уролога, проктолога, виконання цистоскопії, УЗД сечового міхура, ректороманоскопії.

Виявлення піосальпінксу потребує госпіталізації пацієнтки до гінекологічного стаціонару. Лікування піосальпінксу виключно хірургічне у поєднанні з антибактеріальною, дезінтоксикаційною, імуностимулюючою терапією.

Хірургічна тактика визначається віком пацієнтки та характером піосальпінксу. У молодих жінок за необхідності збереження фалопієвої труби краща сальпінгостомія – виконання прицільної пункції піосальпінксу з аспірацією вмісту та санацією порожнини гнійника антисептиками, антибіотиками, ферментами. Пункції проводять через заднє склепіння піхви під УЗ-контролем курсом з 3-5 процедур, через день.

Розтин фімбріального відділу труби (туботомія) при піосальпінкс також може бути виконано в процесі лапароскопії. Крім іншого, лапароскопія дозволяє виконати лізис спайок, розтин гнійного утворення, санацію або дренування черевної порожнини, внутрішньочеревну інфузію лікарських розчинів.

За відсутності ефекту від сальпінгостомії, необхідності або можливості збереження маткової труби проводиться тубектомія з одного або обох сторін; при тубооваріальній гнійної пухлини – видалення придатків (аднексектомія). У ускладнених випадках при піосальпінксі може знадобитися видалення матки – проведення надвохвилинної ампутації або гістеректомії з придатками.

У післяопераційному періоді для профілактики утворення рубців та спайок показано проведення аутогемотерапії, УФО, електрофорезу, ультразвуку, лазеротерапії, магнотолазеротерапії, парафінових, озокеритових або грязьових аплікацій. Можливе проведення гінекологічного, сегментарного, точкового, вібраційного масажу, бальнеотерапії.

При піосальпінксі прогноз може обтяжуватись порушенням менструального циклу, розвитком стійкої форми безпліддя, підвищенням ймовірності позаматкової вагітності. При плануванні вагітності зазвичай потрібне повторне лапароскопічне лікування з відновленням просвіту (реоклюзією) та подальшою оцінкою прохідності та функціонального стану маткових труб (гістеросальпінгографія, УЗГСС).

Профілактика піосальпінксу в гінекології диктує необхідність своєчасного лікування сальпінгітів, виключення ІПСШ (гонореї, хламідіозу, мікоплазмозу та ін.), попередження абортів, постопераційних та післяпологових ускладнень.