Піроманія

Піроманія – це розлад потягу, що виявляється непереборною тягою до палію і захопленістю спостереженням за полум’ям. Бажання розвести вогонь виникає спонтанно, підпал відбувається імпульсивно. Піромани переживають надзвичайне захоплення та задоволення під час організації пожежі та спостереження за процесом горіння, оцінити наслідки можуть лише після гасіння. Діагностика виконується методом клінічної розмови. Лікування істинної піроманії проводиться методами когнітивно-біхевіоральної психотерапії, гіпнотерапії, медикаментозної корекції поведінки.

Слово «піроманія» має дві основи і перекладається з давньогрецької як «потяг, пристрасть до вогню». Цей синдром описаний ще 1824 року, але досі залишається остаточно не вивченим. Тяга до паліїв часто формується у дитинстві, найбільш поширена серед дітей із соціально неблагополучних сімей. Пік захворюваності посідає вік від 14 до 30 років. Переважна кількість пацієнтів – чоловіки. Серед жінок піроманія трапляється вкрай рідко. Загальний епідеміологічний показник вбирається у 0,4%. Дане патологічний потяг може бути самостійне розлад чи бути симптомом психічної хвороби – шизофренії, алкогольного чи органічного психозу.

Розлади потягів формуються у дитячому та підлітковому віці, найбільш яскраво виявляються в період пубертату та у дорослих, стаючи частиною асоціальної, девіантної поведінки. Причини подібних порушень залишаються невідомими, проте дослідникам вдалося виявити низку факторів, що збільшують ризик розвитку піроманії:

• Низькі адаптивні можливості. Розлади потягу частіше виникають у людей із недостатньою стресостійкістю, низькою самооцінкою, комплексом неповноцінності, негативізмом. Вони переживаються як конфлікт між прагненням до ізоляції та потребою у увазі оточуючих, яка може бути задоволена через організацію підпалу.
• Авторитарне виховання. До піроманії схильні люди, які виросли в асоціальних сім’ях, у яких переважає жорстокість, неповага, насильство, демонструється невміння контролювати емоції та вчинки. Дитина переймає подібний стиль поведінки, під впливом афекту робить руйнівні події, зокрема підпали.
• Знижений інтелект. Недостатній рівень розумового розвитку при олігофренії, деменції, внаслідок травм зменшує здатність пацієнта контролювати поведінку та правильно оцінювати наслідки своїх вчинків. Палій не розуміє асоціальність своїх дій, не передбачає можливих збитків.
• Емоційно-вольові порушення. Розлади поведінки та емоцій, психопатії нерідко стають основою піроманії. Паління відбувається в комплексі з іншими девіантними вчинками (крадіжками, шахрайством), на фоні спалахів асоціальної поведінки – при втечах з дому, бродяжництві.
• Тривала фрустрація. Неможливість задовольнити базові потреби (в їжі, безпеці, сексі, комфорті) є джерелом психічної напруги, яка знижується через антигромадські вчинки. Кількість спонтанних підпалів збільшується у періоди суспільної нестабільності, фінансових та політичних криз, при конфлікті між світоглядом людини та цінностями мікросоціуму.

Складна поведінка формується поетапно: спочатку виникає ідея та її рушійна сила – імпульс; потім відбувається обмірковування – визначення мети, передбачення результату, складання плану; Потім реалізуються події. Якщо другому етапі з’ясовується недоцільність, неприйнятність, небезпека вчинку, то імпульс згасає. Піроманія є розладом імпульсивного поведінки – бажання, прагнення виникають спонтанно, не контролюються, реалізуються без етапу аналізу та планування. Обдумування мотивів та наслідків відбувається після здійснення вчинку та отримання розрядки. Фізіологічною основою поведінкових порушень часто є незрілість, недостатня функціональна активність лобових зон кори головного мозку, які відповідають за програмування та контроль складної поведінки, соціальних емоцій.

Безпосередньо зміст піроманії пояснюється кількома теоріями. Згідно з психоаналітичною концепцією З. Фрейда, полум’я є символом сексуальності, асоціюється з чоловічим статевим членом. Мотив піроманів – бажання отримати сексуальне задоволення. Біологічні теорії розглядають цей розлад як прояв древнього інстинкту поклоніння вогню як джерела тепла та життя. У соціальній психології паління відносять до особливої ​​форми суспільної поведінки, що дозволяє привернути увагу, зайняти домінуючу позицію, підкоривши своїй волі людей, змушених боротися із пожежею.

Перші прояви патологічного потягу спостерігаються у ранньому дитячому, дошкільному віці. Дитина надмірно зацікавлена ​​способами видобутку вогню, незважаючи на заборони батьків, бере сірники та запальнички, влаштовує побутові підпали – горять особисті речі, коробки, лавки, старі шини у дворі. Після перших пожеж з’являється азарт та потяг до процесу горіння. На етапі формування звички піроманія легко піддається корекції, достатньо посилення виховних заходів батьками. У підлітків потяг посилюється, набуває демонстративного характеру. Паління стає способом протиставлення себе оточуючим, особливо дорослим. Воно сприяє посиленню конфлікту в кризі підлітництва, часто поєднується з бродяжництвом, хуліганством, злодійством.

Дорослі піромани мають кілька епізодів підпалів чи спроб влаштувати пожежу без чітких цілей та мотивів. Вони не націлені на одержання вигоди чи заподіяння шкоди. Підпал відбувається спонтанно або проводиться після підготовки, при якій, однак, відсутнє розуміння наслідків, доцільності, загрози дій. Плануючи пожежу, пацієнт відчуває хвилювання, емоційну напругу. Він гіперактивний, повністю охоплений патологічною ідеєю. Спостерігаючи за мовами полум’я, переживає захоплення, насолоду, сексуальне збудження. Деякі піромани беруть активну участь у гасінні вогню, так як це дозволяє їм виявитися ближче до джерела пристрасті і отримати схвалення оточуючих.

У періодах між палієм хворі постійно думають про пожежу, джерела вогню, процес горіння. Ця охопленість ідеєю проявляється у малюнках, іграх, дружніх розмовах, снах. Після чергового інциденту піромани відчувають полегшення. Надалі напруга поступово наростає, з’являються нав’язливі думки про те, що підпалити, яким способом, коли. У стані сп’яніння хворі стають некерованими, підпалюють об’єкти з людьми – будинки, вуличні альтанки, автомобілі.

Недіагностовані випадки піроманії переходять у важкі форми – збільшується кількість епізодів паління, часовий проміжок між нападами скорочується. З кожною пожежею пацієнти отримують все менше задоволення, для переживання захоплення їм необхідна більш інтенсивна стимуляція, тому вони підпалюють великі об’єкти, наражають на небезпеку життя людей. Чим більше прогресує розлад, тим неадекватнішою стає поведінка піроманів. Хворі втрачають здатність оцінювати завдану шкоду навіть після пожежі, не відчувають провини за заподіяння шкоди здоров’ю та загибель людей.

При виявленні піроманії основною метою є розрізнення патологічних та навмисних підпалів. За психічного розладу епізоди відбуваються без мотиваційної основи – пацієнти не прагнуть отримати вигоду, помститися, нашкодити, проявити протест, приховати сліди злочину. Єдина мета підпалу – переживання насолоди від спостереження процесу горіння. Важливим діагностичним завданням є диференціація тяги до підпалів як окремого розлади з піроманією як симптомом психічного захворювання.

При шизофренії організація пожеж виникає як неадекватна реакція, що супроводжує марення або галюцинації. При органічних ураженнях ЦНС підпал стає наслідком порушення вольової регуляції та можливості оцінити небезпеку дії. Пацієнти з хронічним алкоголізмом страждають від нав’язливих ідей, влаштовують пожежі для розваги. У підлітництві піроманія нерідко розвивається в рамках поведінкових девіацій, має подвійну мету – випробувати задоволення та протиставити себе іншим людям. Обстеження пацієнтів проводить лікар-психіатр за допомогою клінічного методу. Для підтвердження діагнозу необхідне виявлення наступних критеріїв:

• Кількість підпалів. Пацієнтом було організовано 2 та більше підпалу. Епізоди цілеспрямовані, продумані.
• Позитивні переживання. Перед пожежею хворий відчував хвилювання, передчуття захоплення. При спостереженні вогню – радість, насолода, задоволення. У розмові відзначаються нотки захоплення, фанатизму, насолоди при описі підпалу.
• Відсутність корисливих мотивів. Пацієнт у відсутності мети помститися комусь, приховати наслідки злочину, отримати матеріальну вигоду. Поведінка ґрунтується на імпульсивному бажанні задоволення.
• Відсутність психічних розладів. Для виявлення істинної форми піроманії необхідно виключити шизофренію, алкогольний, наркотичний та органічний психоз, деменцію, олігофренію, дисоціальний розлад особистості. При підозрі на ці захворювання проводиться додаткова діагностика.

Терапія визначається основним діагнозом хворого. При справжній формі піроманії часто потрібна госпіталізація, тому що маніакальні палії не усвідомлюють свого хворобливого потягу. Зниження критичних здібностей значно ускладнює процес лікування – хворі не визнають наявність розладу, відмовляються від лікарської допомоги та виконання призначень. Терапевтичне втручання відбувається поетапно:

1. Застосування медикаментів. При тяжкому перебігу піроманії на початковому етапі необхідне поміщення пацієнта в стаціонар і постійне спостереження. Для усунення імпульсивності, маніакальних тенденцій, нав’язливих думок використовуються нейролептики, анксіолітики, седативні препарати.
2. Пасивна техніка психотерапії. Мотивація хворого до одужання нестійка, тому поширене застосування методів, які потребують його ініціативи. Проводяться сеанси гіпнозу та навіювання наяву. Вплив на підсвідомість усуває ірраціональні думки та поведінку, трансформує негативні переживання.
3. Активна психотерапія та реабілітація. На заключному етапі лікування ефективні когнітивно-біхевіоральні методи та психоаналіз. Пацієнт починає усвідомлювати нездоровий потяг, навчається навичок контролю поведінки, знаходить нові життєві цілі, пізнає безпечні способи отримання задоволення.

Справжня піроманія при комплексному підході до лікування має сприятливий прогноз – патологічні імпульси піддаються корекції, замінюються продуктивними способами поведінки. Профілактика розладу не розроблена через те, що невідомі її причини. Можна запобігти розвитку потягу на стадії формування азарту, звички. Необхідно звернути увагу на зацікавленість дитини чи підлітка темою вогню, його потяг до джерел полум’я. Якщо ці симптоми виявлені, варто звернутися за консультацією до дитячого психолога, який дасть рекомендації щодо зміни стилю виховання.