Післяпологове ожиріння

Післяпологове ожиріння – це ендокринно-метаболічний розлад, який розвивається у жінок протягом 3-12 місяців після народження дитини. Формування післяпологового ожиріння пов’язане з порушенням функції гіпоталамуса. Хвороба проявляється прогресуючим збільшенням маси тіла, інулінорезистентністю, розвитком цукрового діабету 2 типу, що іноді протікає з дефіцитом інсуліну. Пізніше виникають ускладнення, характерні метаболічного синдрому. Діагностика включає дослідження рівня гормонів, інструментальних методів. Використовуються консервативні методи терапії, створені задля корекцію гормональних відхилень, зменшення симптомів патології.

Післяпологове ожиріння вважають нейро-обмінно-ендокринним синдромом, що нагадує за проявами легку форму хвороби Кушинга. Поширеність ожиріння серед європейських жінок становить 28%, після пологів перевищення норми індексу маси тіла спостерігається у 59% жінок. Поширеність ожиріння невпинно зростає. Простежується зв’язок із наявними ендокринними розладами, лабільністю гіпоталамо-гіпофізарної системи, ускладненнями під час вагітності та пологів. Гормональні порушення, що ведуть до ожиріння, можуть виникнути як після пологів, а й після аборту.

Передумови на формування післяпологового ожиріння закладаються до вагітності. На функціональну активність мозкових структур впливають перенесені у дитинстві інфекційні захворювання, нейроінфекції. Інтоксикація, тяжкі захворювання в період пубертату також здатні стати факторами для розвитку післяпологового ожиріння. Встановлено зв’язок метаболічних розладів з такими станами:

• Ускладнення вагітності. Нейроендокринні відхилення виникають після гестаційного цукрового діабету, гестозу, інфекцій, перенесених під час виношування дитини. Сприяють післяпологовому ожирінню стресові фактори, порушення харчової поведінки при вагітності.
• Тяжкий перебіг пологів. Післяродове ожиріння виникає через тривалі пологи, які проходили з порушенням скоротливості матки, кровотечею в послідовному або післяпологовому періоді. Інфекційні ускладнення, кесарів розтин також призводять до порушення функціональної активності гіпоталамуса.
• Ендокринні захворювання. Ризик післяпологового ожиріння збільшується у жінок із цукровим діабетом, гіпотиреозом. Ендокринні розлади можуть бути раніше не діагностовані і виявляються вже при вагітності, а їх ускладнення після пологів.
• Спадкова схильність. У молодих жінок з післяродовим ожирінням батьки часто мають цукровий діабет, порушення толерантності до глюкози або ожиріння, яке розвинулося у молодому віці. Іноді зустрічаються патології репродуктивної функції, надниркових залоз, які призводять до зайвої ваги.

Післяродове ожиріння запускається порушенням вироблення нейромедіаторів, які беруть участь у регуляції синтезу релізингових гомонів до адренокортикотропіну та гонадотропінів. Під дією патогенних факторів збільшується синтез 3-ендорфіну та знижується утворення дофаміну. Це призводить до підтримки підвищеної секреції АКТГ та пролактину. Адренокортикотропний гормон стимулює кору надниркових залоз, посилюючи синтез кортизолу, альдостерону та статевих стероїдів. Але функціональні зміни не викликають гіперплазії кіркової речовини.

Кортизол відноситься до катаболічних гормонів, він регулює жировий, вуглеводний, білковий обмін, є антагоністом інсуліну. Його синтез посилюється під впливом естрогенів, які фізіологічно підвищуються при виношуванні дитини. У післяпологовому періоді при гормональному дисбалансі знову виникає гіперкортизолемія. У крові підвищується концентрація ліпідів, глюкози. Нирки затримують натрій та воду, що сприяє формуванню набряків. Кортизол збільшує чутливість судин до катехоламінів, післяпологового ожиріння часто супроводжує артеріальну гіпертонію.

Спеціальної класифікації післяпологового ожиріння не розроблено. Його ступеня визначають за індексом маси тіла – співвідношенням ваги жінки в кілограмах до її зростання в метрах у квадраті. Показники ІМТ оцінюються за нормативами, встановленими Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Нормою вважається індекс 18,5-24,9 кг/м². Ожиріння передує надмірна маса тіла з ІМТ 25-30.

• 1 ступінь ожиріння. ІМТ 30-35, збільшується ризик розвитку серцево-судинних патологій, ураження нирок, може виникати періодична гіперглікемія чи цукровий діабет 2 типу.
• 2 ступінь ожиріння. Відповідає ІМТ 35-40, різко виражене збільшення маси тіла, на цьому етапі вже формуються патології серця або судин, виникають порушення менструального циклу, діабет.
• 3 ступінь ожиріння. Морбідна форма патології ІМТ більше 40. Виникає ураження серцево-судинної, видільної системи, печінки. Приєднуються тяжкі ускладнення.

Протягом року після пологів маса тіла зростає на 10-25 кг. У патогенезі хвороби беруть участь мозкові структури, тому приєднуються гіпоталамічні симптоми: порушення сну, зміна апетиту, почуття голоду, спрага. Може турбувати лабільність настрою, головний біль. На тілі виникають жирові відкладення, часто жир відкладається на кшталт фартуха, руки і ноги залишаються нормальними. При ІМТ більше 30 кг/м² ожиріння розвивається за чоловічим типом, коли жир відкладається у верхній частині тулуба, між внутрішніми органами та на животі.

Вдруге порушується менструальний цикл. Він може відновитися навіть після припинення лактації. Спочатку з’являється недостатність лютеїнової фази, пізніше приєднується ановуляція – яйцеклітина не дозріває. Місячні затримуються на кілька тижнів, виникають проривні кровотечі або настає аменорея та безплідність. На тлі ожиріння часто виникають гіперпластичні процеси репродуктивних органів: гіперплазія ендометрію, аденоміоз, міома. Інсулінорезистентність веде до підвищеного рівня глюкози у крові, що проявляється почуттям постійної спраги, поліурією.

При вираженому післяпологовому ожирінні виникає гіперпігментація шкіри, через її витончення з’являються стрії. Стимуляція кори надниркових залоз посилює синтез андрогенів, що проявляється гірсутизмом, підвищенням сальності шкіри та волосся, схильністю до акне. Метаболічні порушення, характерні для післяродового ожиріння, збільшують ймовірність формування синдрому полікістозних яєчників, який надалі стає причиною безпліддя.

При несвоєчасному зверненні до лікаря нейрообмінні порушення переходять із функціональної стадії до органічної, яка важко піддається лікуванню. Ускладненням післяпологового ожиріння можуть стати цукровий діабет, гіпертонічна хвороба, синдром полікістозних яєчників. Відсутність лікування веде до поступового прогресування патології, розвитку гіпертрофії лівого шлуночка, нефропатії, атеросклерозу. Збільшується ймовірність тромбозу. Можуть виникати тяжкі судинні ускладнення у вигляді інфаркту чи інсульту. Цукровий діабет з часом з інсулінорезистентної форми перетворюється на дефіцитний тип, у якому необхідно вводити інсулін.

Для діагностики післяродового ожиріння використовуються неінвазивні методи, які дозволяють виключити органічну патологію гіпоталамуса, гіпофіза чи кори надниркових залоз. При обстеженні та постановці діагнозу необхідно враховувати метаболічні порушення, які виникли у вагітної або існували задовго до зачаття. Необхідна консультація ендокринолога та терапевта.

• Фізикальний огляд. Визначається нерівномірний розподіл жирової тканини, вимірюється товщина складки шкіри на животі. Зважування та зростання дозволяють розрахувати ІМТ. При візуальному огляді помітні ознаки гіперандрогенії, стрії на животі та стегнах, які з’явилися вже після пологів.
• Лабораторна діагностика. У крові підвищено кортизол, АКТГ, пролактин, інсулін. Іноді можливе підвищення тестостерону, а лютеїнізуючий та фолікулостимулюючий гормони залишаються в межах норми. Біохімічний аналіз показує дисліпідемію зі збільшенням холестерину та ліпопротеїнів низької щільності, тригліцеридів, глюкози.
• Інструментальна діагностика. Необхідно УЗД черевної порожнини та заочеревинного простору. Воно дозволяє виявити ознаки пухлин надниркових залоз, зміни репродуктивних органів. Для діагностики стану гіпофіза застосовують МРТ чи КТ головного мозку. Післяпологове ожиріння не веде до патологічних змін у цих структурах.

Терапія проводиться комплексно, госпіталізація до відділення ендокринології не потрібна. Складність у тому, що з відновлення менструальної функції необхідно знизити вагу. Тому в лікуванні бере участь дієтолог разом із гінекологом. Методи терапії підбираються залежно від виразності симптомів післяпологового ожиріння та супутніх патологій.

• Дієтотерапія. Рекомендується дрібне харчування невеликими порціями. Необхідно знизити кількість простих вуглеводів та солі, жирних продуктів. Жінкам із надмірною масою та гіперглікемією може бути рекомендоване харчування по хлібних одиницях.
• ЛФК. Збільшення рухливості призводить до витрати кілокалорій, прискорення основного обміну. Навантаження поступово збільшується, після декількох курсів тренувань при стійкій позитивній динаміці можна переходити на інші види занять.
• Психотерапія. Може входити до комплексу лікування молодих мам із ожирінням. Допомога психотерапевта необхідна при депресивних розладах, зниженні самооцінки, схильності до заїдання стресу та проблем. Використовується поведінкова психотерапія, спрямовану вироблення самоконтролю.
• Гормональна терапія. Можуть застосовуватися препарати бромокриптину для зниження пролактину та нормалізації дофамінергічного обміну. Лікування ановуляції проводиться тільки після зниження ваги. На тлі післяпологового ожиріння з порушенням менструацій використовують гестагени з 16 до 25 дня циклу.
• Негормональні препарати. При інсулінорезистентному діабеті, спричиненому післяпологовим ожирінням, призначають метформін. Якщо дієта та методи психотерапії неефективні, використовують препарати для зниження всмоктування ліпідів, а також пригнічують апетит.

При своєчасному лікуванні післяпологове ожиріння піддається корекції, ризик розвитку тяжких ускладнень знижується. Профілактика полягає у підтримці оптимальної маси тіла протягом життя, достатньому фізичному навантаженні. Уникнути метаболічних розладів можна при зменшенні стресу в повсякденному житті. Вагітним необхідно дотримуватися рекомендацій лікаря, збалансовано харчуватися, не переїдати. Помірні фізичні навантаження йдуть на користь вагітним і жінкам, що народили, а гіподинамія збільшує ймовірність порушень метаболізму.