Плечолопатковий періартрит

Плечолопатковий періартрит – Запально-дегенеративні зміни навколосуглобових м’яких тканин, що беруть участь у функціонуванні плечового суглоба. Плечолопатковий періартрит проявляє себе ниючими болями, що посилюються при русі, напругою періартикулярних м’язів, набряклістю та ущільненням тканин в області плеча. У діагностиці плечолопаткового періартриту істотна роль належить ультразвуковому та рентгенологічному дослідженню, термографії, МРТ, лабораторним аналізам. У лікуванні плечолопаткового періартриту застосовуються методи іммобілізації, медикаментозна терапія (НПЗЗ, кортикостероїди), новокаїнові блокади, фізіотерапія, масаж, гімнастика.

Плечолопатковий періартрит (періартроз) – захворювання м’яких тканин, що оточують плечовий суглоб (м’язів, зв’язок, сухожиль, синовіальних сумок), що характеризується їх дистрофічними змінами з подальшим реактивним запаленням. На долю запально-дегенеративних захворювань м’яких тканин різної локалізації в ревматології та травматології припадає чверть усіх позасуглобових уражень опорно-рухового апарату. Серед них плечолопатковий періартрит зустрічається найчастіше; Дещо рідше спостерігаються періартрити променево-зап’ясткового, ліктьового, тазостегнового, колінного, гомілковостопного, суглобів, суглобів стопи. Близько 10% населення тією чи іншою мірою стикаються з проявами плечолопаткового періартриту. Найчастіше захворювання діагностується серед жінок віком від 55 років.

При розгляді етіології та патогенезу захворювань навколосуглобових м’яких тканин верхньої кінцівки (періартриту, епікондиліту, стилоїдиту) домінують дві основні точки зору. Перша з них пояснює плечолопатковий періартрит нейродистрофічними змінами сухожильних волокон, що розвиваються в результаті остеохондрозу шийного відділу хребта, шийного спондильозу або усунення міжхребцевих суглобів. Це призводить до утиску нервів плечового сплетення, рефлекторного спазму судин, порушення кровообігу в плечовому суглобі, дистрофії та реактивного запалення сухожильних волокон плеча.

Друга теорія пов’язує походження плечолопаткового періартриту з механічними травмами м’яких тканин, що виникають при циклічних або одномоментних надзвичайних фізичних навантаженнях (стереотипних рухах у плечовому суглобі, ударі по плечу, падінні на витягнуту руку, вивиху та ін.). Макро- та мікротравми, що супроводжуються надривами сухожильних волокон, крововиливами або розривом обертальної манжети плеча, викликають набряк періартикулярних тканин та порушення кровообігу в кінцівці.

Крім цього, до розвитку плечолопаткового періартриту можуть призводити захворювання (інфаркт міокарда, стенокардія, туберкульоз легень, цукровий діабет, ЧМТ, хвороба Паркінсона), а також деякі операції (мастектомія), що порушують мікроциркуляцію в області плечового суглоба. Як сприятливі фактори виступають тривале охолодження, вроджені сполучнотканинні дисплазії, артропатії.

У тканинах з недостатньою васкуляризацією формуються вогнища некрозу, які надалі зазнають рубцювання та кальцифікації, а також асептичного запалення. Дані зміни підтверджуються при патоморфологічному дослідженні матеріалу, отриманого у пацієнтів з плечолопатковим періартритом.

Через різноманітність причин, що зумовлюють дисфункцію плечового суглоба, в самостійну нозологію плечолопатковий періартрит не виділяється. До периартикулярних уражень області плечового суглоба, згідно МКХ-10, прийнято відносити: тендиніт двоголового м’яза плеча, кальцифікуючий тендиніт, адгезивний капсуліт, субакроміальний синдром (імпінджмент-синдром), синдром здавлення ротатора плеча, бурсит плечового.

Тим не менш, у клінічній практиці термін «плечолопатковий періартрит» має широке використання. При цьому розрізняють такі форми періартриту даної локалізації:

• просту («болюче плече»)
• гостру
• хронічну («заморожене плече», «блоковане плече», анкілозуючий періартрит)

Найчастіше патологія носить односторонній характер; рідше розвивається двосторонній плечолопатковий періартрит.

Як правило, при травматичному генезі плечолопаткового періартриту від моменту травми до появи перших симптомів проходить від 3 до 10 днів. Тому пацієнти не завжди можуть вказати на фактори, що спровокували захворювання.

Проста форма плечолопаткового періартриту протікає найбільш легко та сприятливо. Основні скарги пов’язані зі слабкими больовими відчуттями в області плеча, які виникають лише при навантаженні чи певних рухах. Виражений біль супроводжує обертальні рухи, спроби подолання опору. Обмеження рухливості верхньої кінцівки виявляється у неможливості підйому руки високо вгору, заклади за спину тощо. буд. Простий плечолопаточный періартрит добре піддається терапії; іноді може зникати спонтанно протягом 3-4 тижнів.

Якщо стадія болючого плеча супроводжується додатковим навантаженням або травматизацією кінцівки, то з високою часткою ймовірності може розвинутися гострий плечолопатковий періартрит. Дана форма заявляє про себе раптовим наростаючим болем у плечі з іррадіацією в руку та шию. Типово посилення больового синдрому у нічний час. Особливо болючі спроби руху рукою через бік, відведення назад та обертання у плечовому суглобі. Для полегшення болю хворий змушений згинати руку в лікті та притискати до грудей. В ділянці передньої поверхні плеча визначається незначна припухлість. При гострій формі плечолопаткового періартриту зазвичай страждає загальне самопочуття: розвивається субфебрилітет, виникає безсоння, знижується працездатність. Тривалість гострого періоду становить кілька тижнів, потім у половині випадків захворювання приймає хронічний перебіг.

При хронічній формі плечолопаткового періартриту хворих головним чином турбують помірні болі в плечі, дискомфорт при рухах, відчуття ломоти в плечах ночами. Періодично, при різких або обертальних рухах рукою може виникати біль, що прострілює. Хронічний плечолопатковий періартрит може тривати до кількох років і призводити до розвитку анкілозуючого періартриту – синдрому «замороженого плеча». У цій стадії періартикулярні тканини стають щільними на дотик, а плече – знерухомленим. При цьому будь-яка спроба хворого підняти руку вгору або завести її за спину супроводжується різким, нестерпним болем. Рухи у плечовому суглобі сильно обмежені; практично нездійсненні підйоми руки вперед і вгору, убік, обертання навколо осі та ін Синдром «блокованого плеча» розвивається у 30% хворих і є фінальною, найбільш несприятливою стадією плечолопаткового періартриту.

Зі скаргами на біль у плечовому поясі та пов’язаними з ними обмеження рухів пацієнти можуть звернутися до дільничного терапевта, хірурга, невролога, ревматолога, травматолога, ортопеда. На первинному прийомі проводиться збирання анамнезу, зовнішній огляд, оцінка рухової активності плечового суглоба (можливості виконання активних та пасивних рухів), пальпація періартикулярних тканин.

Для уточнення причин порушення функціонування верхньої кінцівки виконується рентгенографія плечового суглоба та шийного відділу хребта, УЗД, МРТ плечового суглоба. Зазвичай рентгенологічні зміни визначаються вже при хронічній формі плечолопаткового періартриту, що далеко зайшла. Зазвичай, вони характеризуються періартикулярними відкладеннями мікрокристалів кальцію (калькульозним бурситом); при анкілозуючому періартриті – ознаками остеопорозу головки плечової кістки. Для гострого плечолопаткового періартриту характерні зміни з боку крові – підвищення ШОЕ та СРБ.

Інвазивні методи діагностики (артрографія, артроскопія) виправдані під час вирішення питання хірургічному лікуванні. Під час проведення диференціальної діагностики слід виключити артрит плечового суглоба, артроз, тромбоз підключичної артерії, синдром Панкоста при раку легені.

Основною метою лікувальних заходів при плечелопатковому періартриті є купірування больового синдрому, попередження або усунення м’язових контрактур. У гострій стадії необхідний щадний руховий режим, розвантаження верхньої кінцівки за допомогою м’якої підв’язки, що підтримує, або гіпсової лонгети. Для зняття гострого болю та місцевого запалення застосовуються нестероїдні протизапальні препарати, здійснюються новокаїнові блокади в ділянку плеча, аплікації димексиду, періартикулярне введення кортикостероїдів. Додатково призначаються міорелаксанти, ангіопротектори, метаболічні та хондропротекторні лікарські засоби.

Обов’язковими компонентами терапії гострого та хронічного плечолопаткового періартриту є лікувальна фізкультура, фізіотерапія (електрофорез, мікрострумова терапія, магнітотерапія, ультразвук, лазеротерапія, кріотерапія), масаж, сульфідні та радонові ванни. Доведеною ефективністю мають ударно-хвильова терапія, гірудотерапія, голкорефлексотерапія, стоун-терапія, постізометрична релаксація. Якщо причиною плечолопаткового періартриту стало зміщення міжхребцевих суглобів, для відновлення нормальних суглобових взаємин рекомендується мануальна терапія. Хірургічне лікування запущених форм плечолопаткового періартриту полягає у виконанні артроскопічної субакроміальної декомпресії.

Прогноз та профілактика плечолопаткового періартриту

Початкові стадії плечолопаткового періартриту зазвичай добре піддаються стандартній консервативній терапії; рухливість плечового суглоба повністю відновлюється. Тривалий перебіг хронічного періартриту може призвести до стійкої інвалідизації людини, втрати навичок побутової та професійної діяльності. При розвитку синдрому «блокованого плеча» частково відновити рухливість у плечовому суглобі можна лише шляхом оперативного втручання. Заходи профілактики плечолопаткового періартриту зводяться до попередження мікро- та макротравм області плеча, своєчасного лікування захворювань хребта. Слід виключити переохолодження, надмірні та стереотипні навантаження на плечовий пояс.