Плексити

Плексити (Плексопатії) – група захворювань, в основі яких лежить ураження нервового сплетення, утвореного спинномозковими нервами. Плексит проявляється плексалгією і випаданням функцій нервових стовбурів, що входять у уражене сплетіння (парезами, м’язовою гіпотонією та атрофією, відсутністю сухожильних рефлексів, трофічними та вегетативними розладами). Діагностувати плексит можна за типовою неврологічною симптоматикою з урахуванням даних анамнезу, результатів електроміо- та електронейрографії, рентгенологічних, томографічних та ультразвукових досліджень, консультацій суміжних фахівців. Тактика лікування визначається етіологією. В основному це консервативні способи, операція необхідна при травматичному та компресійному плекситі.

Після виходу з хребетного стовпа спинномозкові нерви поділяються на задні та передні гілки. Останні групуються та переплітаються своїми волокнами, утворюючи парні нервові сплетення. Шийне сплетення складено передніми гілками корінців С1-С4 і розташовується за грудинно-ключично-соскоподібним м’язом. У міжсходовому проміжку з переходом у пахвову ямку знаходиться плечове сплетення, утворене гілками С5-Th1.

Спинномозкові нерви грудного рівня, крім Th1, не формують сплетень. Наступне нервове сплетення розташовується в глибині великого м’яза поперекового і носить назву поперекове. Його складають окремі волокна передньої гілки нерва Th12, передні гілки L1-L3 та частково нерва L4. Інша частина волокон передньої гілки спинномозкового нерва L4 разом з L5, S1-S4 формує крижове сплетення, що знаходиться в порожнині малого тазу. Хвильове сплетення локалізується збоку від крижів, позаду нього розташований крижовий м’яз. Сплетіння утворено частиною передніх гілок S5 і двома хвилястими нервами.

Значне місце серед факторів, що спричиняють плексит, належить травмі. Це може бути сильний удар в область сплетення (забитий руки в районі плеча, удар поперекової або шийної області, травма хребта, падіння на куприк); вогнепальне, різане або колоте поранення; розтягнення нервових стовбурів сплетення при різкій тракції за ногу чи руку, при вивиху плеча чи вивиху стегна, переломі кісток таза. Посттравматичний плексит зустрічається у практиці акушерів-гінекологів та неонатологів, як наслідок пологової травми (наприклад, родовий параліч Дюшена-Ерба). Провідними патогенетичними механізмами при травмі є: пошкодження гілок нервового вплетення з частковим або повним розривом їх волокон, здавлення стовбурів сплетення посттравматичної гематомою або набряком. Найчастіше зустрічається посттравматичний плексит плечового сплетення.

Серед інших причин, що зумовлюють плексит, знаходяться: розташовані в області сплетення пухлини або збільшені в результаті лімфаденіту лімфовузли, аномалії розвитку хребта, викривлення хребта (сколіоз), переохолодження, деякі інфекції (герпес, що оперізує, сифіліс, грип, туп (синдром Гійєна-Барре), обмінні порушення (подагра, цукровий діабет). В окремих випадках етіофакторами крижового та куприкового плекситів виступають запальні процеси (аднексит, сальпінгіт, цистит, простатит тощо) та тромбофлебіт вен малого тазу. Зумовлювати шийний плексит може аневризм підключичної артерії, додаткове шийне ребро.

Як правило, плексит має односторонній характер. У його перебігу виділяють кілька стадій. У невралгічну стадію провідним симптомом виступає плексалгія – біль, що виникає в нервовому сплетенні і іррадіює на периферію з його нервових стовбурів. Плексалгія найчастіше має спонтанний характер, посилюється при натисканні в ділянці нервового сплетення, вночі та під час рухів. Можливі легені сенсорні порушення.

Поява ознак випадання функції нервів ураженого сплетення знаменує перехід плекситу на паралітичну стадію. Спостерігаються парези або паралічі, гіпотонія та гіпотрофія м’язів, що іннервуються зазначеними нервами; відзначається випадання відповідних сухожильних рефлексів. У зонах, за іннервацію яких відповідає уражене сплетіння, страждають усі види чутливості та з’являються трофічні розлади – вазомоторні реакції, пастозність, гіпергідроз чи ангідроз, збліднення шкіри. Плексит може бути повним чи частковим. В останньому випадку симптоми паралітичної стадії проявляються більш вузько – лише в областях, що іннервуються ураженою частиною сплетення.

Надалі плексит переходить у відновлювальну стадію, яка може тривати до року. Ступінь відновлення втрачених нервових функцій варіює. При неповному відновленні плексит призводить до незворотних залишкових явищ у вигляді стійких млявих парезів, атрофій м’язів, контрактур суглобів.

Шийний плексит маніфестує дифузними болями по передньо-латеральній поверхні шиї, що іррадіюють у вухо та потилицю. При подразненні нервів шийного сплетення може розвинутись м’язово-дистонічний синдром у вигляді спастичної кривошиї. Можливе подразнення діафрагмального нерва, що супроводжується гикавкою. У паралітичній стадії шийний плексит проявляється парезом діафрагми, атрофією задньо-шийних та потиличних м’язів.

Плечовий плексит може бути верхнім, нижнім та тотальним. Тотальний плечовий плексит характеризується болями у всій верхній кінцівці, які мають окремі ознаки симпаталгії; млявим парезом руки; атрофіями м’язів руки та плечового пояса; випаданням сухожильних рефлексів та ознаками вегетативно-трофічної дисфункції у тканинах верхньої кінцівки. Через м’язові атрофії можливе виникнення звичного вивиху плеча. У стадії залишкових явищ можлива контрактура ліктьового суглоба.

Поперековий плексит супроводжується плексалгією з іррадіацією болю по передній поверхні стегна та в сідницю. Порушено приведення та згинання стегна, розгинання у колінному суглобі. З цієї причини пацієнтові важко ходити та стояти. Відсутня колінний рефлекс та сенсорне сприйняття сідничної області стегна та медіальної поверхні гомілки. У м’язах сідниць та передньої сторони стегна відзначаються атрофічні зміни. Може розвинутись контрактура колінного суглоба.

Крижовий плексит часто поєднується з поперековим. Для нього типові іррадіюючі по нозі болі в районі крижів, наявність тригерних точок по ходу сідничного і сідничного нервових стовбурів, гіпестезія та м’язова атрофія по задній поверхні стегна, стопи та гомілки. Плексит копчикового сплетення характеризується відсутністю анального рефлексу, розладом дефекації, сечовипускання та статевої функції.

Встановити попередній діагноз «плексит» дозволяють дані анамнезу та неврологічного огляду. Визначення м’язових груп зі зниженою м’язовою силою, зон гіпестезії, рефлексів, що випали, дає підставу для діагностики рівня ураження периферичної нервової системи. Уточнити топіку ураження неврологу допомагають електронейрографія та електроміографія. В окремих випадках можуть знадобитися: консультація травматолога, ортопеда, уролога, гінеколога, онколога; рентгенографія плечового суглоба, рентгенографія хребта, рентгенографія кульшового суглоба, КТ суглоба, КТ хребта; УЗД органів малого тазу.

Диференціювати плексит необхідно від сирингомієлії, поліомієліту, радикуліту, невриту, радикулопатії при захворюваннях хребта (остеохондрозі, грижі міжхребцевого диска, спондилоартрозі), поліневропатії, патології суглобів (артроз, артрит, ушкодження зв’язок тощо). Залежно від локалізації плексит диференціюють від невропатії стегнового нерва, малогомілкової невропатії, невропатії сідничного нерва, ліктьової та променевої невропатії.

У разі посттравматичного плекситу фахівці у галузі травматології та неврології спільно курирують пацієнта. Необхідно створити спокій ураженої ділянки. З цією метою можлива іммобілізація кінцівки пов’язкою чи лонгетою. При інфекційному генезі плекситу проводять відповідну етіотропну терапію, застосовують протизапальні фармпрепарати (кеторолак, диклофенак, ібупрофен). Якщо плексит має токсичну етіологію, здійснюють дезінтоксикаційні заходи.

Плексит будь-якого генезу є показанням для призначення нейрометаболічного лікування (вітаміни В6, В1, В12) та терапії, спрямованої на поліпшення обмінних процесів у м’язовій тканині та нейром’язових синапсах (АТФ, галантамін, неостигмін). Больовий синдром купірується прийомом знеболювальних засобів та проведенням лікувальних блокад. Для покращення кровообігу в тканинах сплетення та уражених м’язах у комплексному лікуванні рекомендують використовувати судинні препарати (пентоксифілін, ксантинолу нікотинат, нікотинову кислоту).

Серед фізіотерапевтичних процедур у терапії плекситу ефективні УВЧ, діадинамічні струми, електрофорез на відповідні спинномозкові сегменти, ампліпульстерепія, фонофорез із гідрокортизоном на область сплетення, іонофорез із новокаїном. Після усунення гострих симптомів, або приблизно через 2-3 тижні після травми, до комплексу лікування включають ЛФК та ​​масаж, спрямовані на зміцнення м’язів та профілактику розвитку контрактур. Голкорефлексотерапію застосовують у початковому періоді плекситу для зняття больового синдрому, потім переходять до електроакупунктури. У відновлювальному періоді (не раніше ніж через 6 міс. після травми) рекомендовано водолікування радоновими та сірководневими ваннами, грязелікування, озокеритотерапія.

Хірургічне лікування потребує посттравматичний плексит, що не піддається консервативної терапії, і плексит обумовлений здавленням сплетення. У першому випадку проводиться пластика нервового стовбура, у другому – видалення гематоми, пухлини та ін.

Прогноз та профілактика плекситу

За відсутності лікування плексит може мати дуже сприятливий прогноз, оскільки вираженість залишкових явищ (парезів, контрактур) часто призводить до інвалідизації пацієнта. В інших випадках прогноз залежить від етіології плекситу, віку пацієнта, наявності фонових захворювань, своєчасності початку лікування.

Попередити травматичний плексит допомагають заходи, спрямовані на профілактику травматизму у дорослих, дітей та особливо у спортсменів. Провідну роль у профілактиці плекситів у новонароджених грає правильне ведення вагітності та адекватний вибір способу розродження. Запобігти плекситу інфекційної етіології може своєчасне лікування інфекцій.