Пляшковий карієс

Пляшковий карієс – групове каріозне ураження молочних зубів у дітей раннього віку, зумовлене неправильною дієтою та недостатньою гігієною порожнини рота дитини. Пляшковий карієс вражає пришийкові області верхніх різців і іклів і проходить кілька стадій: стадію демінералізації, руйнування емалі, руйнування емалево-дентинної сполуки, глибокого ураження твердих тканин зуба. Діагностика пляшкового карієсу проводиться дитячим стоматологом за підсумками огляду ротової порожнини дитини та наявності характерних поразок. На ранніх етапах лікування пляшкового карієсу може включати проведення ремінералізуючої терапії, срібло зубів; у запущених випадках – обробку та пломбування каріозних порожнин.

Пляшковий карієс – ранній дитячий карієс, що виявляється у дітей віком 1-3 років. Інші назви раннього дитячого карієсу – «ясельний», «пляшковий», «кефірний», «карієс вигодовування», «циркулярний» та ін. тією чи іншою мірою відображають вік, у якому виникає захворювання, шляхи його виникнення та характер ураження зубів. Ризик розвитку пляшкового карієсу прямо пропорційний тривалості грудного або пляшкового вигодовування дитини: так, у дітей, які смоктали груди або пляшечку до 1 року, карієс виявляється у 6% випадків; до 1,5 років – у 25%; до 2-х років – у 38-40% випадків. Проблема раннього виявлення та лікування пляшкового карієсу заслуговує на найпильнішу увагу з боку дитячої стоматології та педіатрії в цілому, оскільки ускладнені форми патології можуть викликати ураження та загибель зачатків постійних зубів.

В основі пляшкового карієсу, як і будь-якого іншого виду карієсу, лежать осередкові скупчення бактеріальної флори, які сприяють ферментуванню вуглеводів з утворенням органічних кислот та зсуву кислотно-лужної рівноваги в кислу сторону. Ці процеси призводять до пошкодження емалі та полегшують проникнення бактерій у дентинні канальці, що призводить до розм’якшення та руйнування твердих тканин зуба.

Крім загальних причин, у розвитку пляшкового карієсу важлива роль належить приватним факторам, а саме – порушення режиму харчування дитини раннього віку, низький рівень гігієни порожнини рота, зміна складу слини, зниження захисних сил організму, наявність хронічних захворювань у батьків малюка.

Відомо, що розвитку пляшкового карієсу більшою мірою схильні діти, які отримують природне або штучне вигодовування «на вимогу» довше одного року. При цьому особливо негативно на стані молочних зубів відбиваються нічні годування дитини (грудьми, сумішшю або підсолодженими напоями з пляшечки), що сприяють скупченню на зубах залишків їжі. Після нічного годування дитина одразу засинає, і зі зрозумілих причин зубки їй ніхто не чистить. Невелика кількість слини, що виділяється під час сну, не здатна змити харчові залишки, нейтралізувати бактерії та кислоти, заповнити мінеральний склад емалі. Таким чином, неправильний режим годування дитини у поєднанні з відсутністю адекватної гігієни ротової порожнини та гіпосекрецією слини під час сну відіграють пускову роль у розвитку пляшкового карієсу.

Крім причин місцевого порядку, свій внесок у формування пляшкового карієсу робить послаблення загального імунітету, пов’язане з інфекційними захворюваннями (ГРВІ, кишковою інфекцією, ентеровірусною інфекцією та ін.), загальносоматичними захворюваннями (цукровим діабетом тощо). Зміни загального імунітету завжди супроводжуються зниженням у слині концентрації імуноглобулінів – специфічних місцевих захисних факторів, що перешкоджають розмноженню бактерій у порожнині рота. У свою чергу, безперешкодний розвиток патогенних мікроорганізмів, виділення ними токсинів та кислих продукти життєдіяльності викликають підвищення в’язкості та зниження pH слини. У кислому середовищі слина не виконує свою функцію, що ремінералізує; разом з цим, кальцій легко виходить із мінерального компонента зубної емалі, що знову ж таки запускає процес розвитку пляшкового карієсу.

Ураженню зубів дитини раннього віку пляшковим карієсом також сприяють стоматологічні, шлунково-кишкові та ЛОР захворювання батьків, які при тісному спілкуванні з дитиною «діляться» з нею своєю мікрофлорою. Наявність у батьків зубного нальоту, карієсу, пародонтиту, гінгівіту, тонзиліту, хронічного гастриту тощо приводить до того, що організм дитини з перших днів життя стикається з високовірулентною патогенною мікрофлорою, протистояти якій він виявляється не в змозі. Тому майбутній мамі вкрай важливо ще до зачаття або в рамках програми ведення вагітності усунути всі осередки хронічної інфекції, що є в організмі.

Залежно глибини та ураження від віку дитини виділяють 4 стадії пляшкового карієсу:

початкова стадія (10-20 місяців) – характеризується появою на вестибулярної та палатальної поверхні верхніх різців крейдяних плям – осередків демінералізації емалі. У пришийковій ділянці чітко визначається біляста лінія. Больові відчуття відсутні. На даному етапі пляшковий карієс може бути діагностований дитячим стоматологом тільки після висушування поверхні ураженого зуба, тому батьки часто не помічають зміни, що намітилися. При проведенні відповідних лікувально-профілактичних заходів подальший розвиток карієсу пляшок на початковій стадії може бути призупинено.

Стадія поверхневого карієсу (16-24 місяців) – характеризується утворенням дефекту в межах зубної емалі та оголенням дентину. Поверхневий карієс вражає не тільки пришийкові області різців і іклів, а й проксимальні та оклюзійні поверхні верхніх молярів. Каріозні осередки мають світло-жовтий або коричневий колір, виникає гіперестезія зубів. Поверхневий пляшковий карієс потребує препарування та пломбування порожнини.

Стадія середнього карієсу (20-36 місяців) – характеризується руйнуванням емалі та частково дентину зуба. Супроводжується утворенням глибоких осередків поразки в області верхніх різців, поверхневого карієсу – на молярах верхньої щелепи; початкового карієсу – на молярах нижній і іклах верхньої щелепи. На цій стадії потрібне проведення лікування середнього карієсу.

Стадія глибокого карієсу (30-48 місяців) – характеризується ураженням емалі та більшої частини дентину різців верхньої щелепи. Поразка молярів верхньої щелепи досягає стадії середнього карієсу; іклів та других молярів верхньої щелепи, а також перших молярів нижньої щелепи – поверхневого карієсу. На цій стадії пляшкового карієсу дитина страждає від зубного болю, погано спить, відмовляється від їди. Стоматологічна допомога полягає у лікуванні глибокого карієсу, за показаннями – хірургічному чи ортопедичному лікуванні.

При пляшковому карієсі у дитини в першу чергу уражаються верхні різці та ікла, що пов’язано з механізмом ссання: при захопленні грудей або соски язик дитини прикриває зуби нижньої щелепи, тоді як верхні передні зуби безпосередньо контактують з їжею. Саме тут більшою мірою накопичується зубний наліт та харчові залишки. При пляшковому карієсі патологічний процес поширюється циркулярно, тобто по колу коронкової частини зуба, переважно в ділянці шийки, що має найслабшу мінералізацію.

Прогресування пляшкового карієсу супроводжується утворенням жовто-коричневих та коричнево-чорних плям на зубах, підвищеною чутливістю зубів до холодної, гарячої, кислої, солодкої їжі, зубного болю. Неестетичний вигляд передніх зубів псує чарівну дитячу посмішку, а інфекція, що персистує, може вражати зачатки постійних зубів. В силу анатомо-фізіологічних особливостей каріозний процес швидко поширюється не тільки по всій поверхні зуба, а й на сусідні зуби (множинний карієс), а також углиб тканин з розвитком пульпіту та періодонтиту. У занедбаних випадках пляшкових карієс призводить до передчасної втрати перших зубів.

Пляшковий карієс розпізнається на підставі даних ретельного обстеження ротової порожнини дитини дитячим стоматологом за допомогою дзеркала і зонда. Для підвищення результатів огляду використовуються методики висушування поверхні зуба, стоматоскопії в ультрафіолетовому світлі, вітального фарбування зубів, що робить плями яскравішими та помітнішими.

Критеріями постановки діагнозу служать: вік дитини молодше 3-х років, нічні годування, переважне ураження верхніх 4-6 зубів, ознаки недостатньої гігієни ротової порожнини та ін. При необхідності діагностики ускладнень пляшкового карієсу проводиться рентгенографія зубів.

Диференціальну діагностику пляшкового карієсу необхідно проводити з аномаліями структури тканин зубів – недосконалим амелогенезом та гіпоплазією емалі, а також іншими видами карієсу молочних зубів.

Лікування пляшкового карієсу у дітей раннього віку є непростим завданням, що потребує встановлення контакту лікаря з дитиною, використання адекватної анестезії, нерідко загального знеболення.

На стадії пляшкового карієсу застосовується метод сріблення – нанесення розчину, що містить іони срібла, на уражену поверхню зуба. Це тимчасовий захід, що дозволяє призупинити прогресування карієсу пляшки. Однак побічним ефектом таких профілактичних заходів є стійке забарвлення зубів у чорний колір, що веде до неприйнятного естетичного результату. Тому в даний час дитячими стоматологами на даному етапі пляшкового карієсу після попередньої професійної гігієни зубів проводиться ремінералізуюча терапія – місцеві аплікації препаратів, що містять фтор.

У стадіях поверхневого, середнього та глибокого ураження показано комплексне лікування карієсу. При значному руйнуванні молочних зубів може знадобитися їх видалення чи реставрація з допомогою спеціальних металлокомпозитных чи цирконієвих коронок.

Нелікований пляшковий карієс може призвести до погіршення якості життя дитини, серйозних проблем із постійними зубами. Уражені пляшковим карієсом зуби що неспроможні виконувати у повному обсязі свої фізіологічні функції, що супроводжується порушенням процесу жування, захворюваннями ШКТ, дефектами мови, порушенням прорізування постійних зубів тощо.

Заходами профілактики пляшкового карієсу є правильний гігієнічний догляд за першими зубами дитини, обмеження годування сумішами та молоком у нічний час, своєчасний переведення дитини на тверду їжу, використання лікувально-профілактичних зубних паст, регулярне відвідування дитячого стоматолога, починаючи з моменту прорізу.