Плоскоклітинний рак легені

Плоскоклітинний рак легені – гістологічний тип бронхопульмонального раку, що виникає внаслідок плоскоклітинної метаплазії бронхіального епітелію. Клінічні прояви залежить від локалізації пухлини (центральний чи периферичний рак легені). Захворювання може протікати із кашлем, кровохарканням, болем у грудях, задишкою, пневмонією, плевритом, загальною слабкістю, метастазуванням. Рак легені діагностується за даними рентгену, томографії, бронхоскопії; морфологічна діагностика ґрунтується на результатах цитологічного та гістологічного аналізу бронхоальвеолярних змивів, біоптатів. Лікування плоскоклітинного раку легені – хірургічне та/або хіміопроменеве.

Плоскоклітинний (епідермоїдний) рак легені – злоякісна пухлина, що розвивається з метаплазованих клітин плоского епітелію бронхів. У нормі у вистиланні здорових бронхів плоскі епітеліальні клітини відсутні, тому розвитку плоскоклітинного раку передує епідермоїдна метаплазія – процес трансформації миготливого епітелію в плоский. Плоскоклітинний рак легені становить понад половину (близько 60%) усіх гістологічних форм раку легені. Він вражає переважно чоловіків віком понад 40 років. До 70% пухлин цього типу локалізується в корені легені, у третині випадків виявляється периферичний рак легені. Актуальність плоскоклітинного раку легені для клінічної пульмонології полягає, перш за все, у його високій поширеності та потенційної усувності факторів ризику захворювання.

Причиною плоскоклітинної метаплазії та подальшого розвитку пухлинного процесу є вплив токсичних речовин на слизову оболонку бронхів. Більшість пацієнтів, що хворіють на плоскоклітинний рак легені, страждають на багаторічну нікотинову залежність, тому куріння (в т. ч. пасивне) вважається основним фактором ризику даної патології. У пошкодженні бронхів велика роль аерогенних полютантів, що вдихаються з атмосферним повітрям (двоокису сірки, окису вуглецю, діоксиду азоту, кислот, формальдегіду, твердих частинок та ін.). До фонових патологій, нерідко попередніх плоскоклітинному раку легень, належать пневмоконіози, хронічний бронхіт, пневмонія, туберкульоз. Відомо, що інфікованість деякими вірусами (цитомегаловерусом, вірусом папіломи людини) може спричинити атипічну метаплазію епітелію бронхів.

У нормі стінки бронхів вистелені циліндричним миготливим епітелієм, на віях якого осідають дрібні домішки, що містяться у повітрі, що вдихається. Рух (миготіння) вій забезпечує видалення, вигнання шкідливих частинок з дихальних шляхів, т. е. з допомогою реалізується механізм самоочищення бронхів. Під впливом шкідливих аерогенних навантажень бронхіальний епітелій починає видозмінюватися, пристосовуватись до постійних агресивних впливів. Відбувається поступове зникнення вій, зміна форми (сплощення) епітеліальних клітин та їх кератинізація. У нових умовах легені стають відкриті для проникнення сторонніх частинок, а постійне скупчення мокротиння у бронхах сприяє розвитку хронічних фонових захворювань. Деякі дослідники розглядають епідермоїдну метаплазію епітелію як ранню, преінвазивну стадію плоскоклітинного раку легені.

Визначальними мікроскопічними критеріями плоскоклітинного раку легені є ознаки кератинізації, наявність міжклітинних містків і формування рогових перлин. На підставі виразності цих ознак судять про ступінь диференціювання пухлини, виділяючи високодиференційований (ороговуючий), помірно диференційований (неороговуючий) і низькодиференційований плоскоклітинний рак легені.

Гістологічно високодиференційована пухлина представлена ​​пластами великих клітин, з чітко окресленими ядрами, вираженою кератинізацією клітин, міжклітинними містками та роговими перлинами. Помірно диференційована форма раку також представлена ​​великими полігональними клітинами, що добре контактують один з одним, мають розвинену цитоплазму, але з меншою кількістю міжклітинних містків; Кератин визначається лише в деяких клітинах. Низькодиференційований плоскоклітинний рак легені характеризується переважанням дрібних клітин із слабо розвиненими ядрами, органелами та десмосомальними контактами.

Згідно з анатомічною класифікацією, розрізняють периферичний та центральний плоскоклітинний рак легені; рідше зустрічаються атипові форми (дисемінована, медіастинальна).

Клінічні прояви більшою мірою залежать не від гістологічного типу та ступеня диференціювання раку легені, а від анатомічної локалізації пухлини, її розміру, характеру росту та швидкості метастазування. Тому симптоми плоскоклітинного раку легені в цілому схожі з іншими типами раку (великоклітинним, дрібноклітинним, аденокарциномою).

У 5-15% пацієнтів ранні стадії раку протікають клінічно безсимптомно; у цьому випадку пухлина може випадково виявлятись при флюорографічному обстеженні. Усі симптоми плоскоклітинного раку легені діляться на первинні (місцеві), вторинні (викликані ускладненнями, метастазуванням або раковою інтоксикацією). Первинні симптоми, як правило, є відносно ранніми та пов’язані зі зростанням первинного пухлинного вузла. Найбільш постійні скарги включають кашель, біль у грудній клітці, задишку. Кашель спочатку сухий, надсадний; у половини хворих з центральною формою раку легені спостерігається кровохаркання, що в пізніх стадіях переходить у легеневу кровотечу.

У міру поширення пухлинного процесу до місцевих проявів плоскоклітинного раку легені приєднуються вторинні симптоми. Вони пов’язані як із місцевими ускладненнями (ускладненнями запальної природи, проростанням чи здавленням сусідніх структур), і з віддаленим метастазуванням, і навіть загальним впливом на організм злоякісної пухлини. При розвитку обтураційна пневмонія у хворих виникає фебрильна лихоманка, вологий кашель з відходженням слизово-гнійного мокротиння. При компресії або проростанні поруч розташованих органів може турбувати дисфагія, осиплість голосу, синдром Горнера, інтенсивні болі в шиї та плечі, аритмія.

Загальні симптоми включають загальну слабість, анорексію, зниження маси тіла, кахексію. При епідермоїдному раку легені можуть розвиватися гіперкальціємія та гіпофосфатемія, зумовлені ектопічною продукцією паратгормону та простагландинів. Екстраторакальні метастази (у печінку, кістки, надниркові залози, головний мозок) виявляються у половини пацієнтів, які померли від плоскоклітинного раку легені.

Первинний комплекс діагностики включає оцінку анамнезу, скарг, фізикальне та рентгенологічне обстеження. Рентгенографія легень дозволяє виявити рак легень у 80% випадків, встановити розмір пухлини та її розташування, залучення внутрішньогрудних лімфовузлів. Для вивчення поширення бронхопульмонального раку використовується КТ органів грудної клітки.

З допомогою бронхоскопії візуально підтверджуються чи виключаються ознаки пухлинного зростання. Більш детальне вивчення клітинного складу проводиться при цитологічному аналізі мокротиння та бронхоальвеолярного змиву. Остаточна верифікація гістологічного статусу можлива лише після проведення щипкової або трансбронхіальної біопсії пухлини та морфологічного дослідження біоптату. Плоскоклітинний рак потребує диференціювання від інших видів злоякісних пухлин легені, а також метастазів плоскоклітинного раку іншої локалізації.

Планування лікувальної тактики при плоскоклітинному раку легені ґрунтується на знанні локалізації та поширеності процесу. При можливості радикального видалення пухлини вдаються до висічення первинного вогнища та уражених метастазами лімфатичних вузлів та клітковини середостіння. Обсяг резекції зазвичай становить від лобектомії до розширеної пневмонектомії.

Хіміопроменеве лікування плоскоклітинного раку легень може здійснюватися в рамках радикальної програми або з паліативною метою. Опромінення піддаються зони розташування пухлини, так і зони метастазування. Поліхіміотерапія (циклофосфан, вінкристин, метотрексат) зазвичай використовується на додаток до променевої терапії у неоперабельних пацієнтів. Симптоматична терапія (дезінтоксикація, знеболювання, психологічна допомога) диктується станом хворого. Імунохіміотерапія з використанням інгібіторів факторів росту та ангіогенезу є новим, але досить перспективним методом лікування плоскоклітинного раку легень.

П’ятирічна виживання після розпочатого лікування з приводу плоскоклітинного раку легені становить 60-80%. При виявленні раку легені другого стадії цей показник зменшується до 40%, на третій – до 15-18%. На прогноз суттєво впливає ступінь диференціювання плоскоклітинного раку легень – чим вона нижча, тим менша чутливість пухлини до хіміопроменевого впливу і раніше відбувається її метастатичне поширення. Медіана виживання хворих за відсутності лікування в середньому дорівнює 6-8 місяцям.