Плоскостопість

Плоскостопість – Зміна форми склепінь стопи, що супроводжується втратою її амортизуючих (ресорних) функцій. Залежно від того, яке саме склепіння стопи сплощене виділяють поперечне і поздовжнє плоскостопість. Також розрізняють вроджену та набуту плоскостопість. На різні форми плоскостопості страждає близько 45% всіх дорослих людей. Патологія найчастіше виявляється у жінок. Плоскостопість є причиною болю в стопі, що з’являється під час ходьби. Часто при плоскостопості на підошві утворюються мозолі та натоптиші, деформація Hallux valgus. Крім рентгенологічного дослідження, діагностика плоскостопості включає плантографію та подометрію. Лікування полягає у постійному носінні супінаторів або ортопедичному взутті, періодичному проходженні курсів масажу, ЛФК та ​​фізіопроцедур.

Плоскостопість – Зміна форми склепінь стопи, що супроводжується втратою її амортизуючих (ресорних) функцій. Є причиною підвищеної втоми стоп при навантаженнях, провокує розвиток артрозів дрібних суглобів ступні, негативно впливає на хребет. На різні форми плоскостопості страждає близько 45% всіх дорослих людей. Патологія найчастіше виявляється у жінок.

Сплощення склепіння стопи може бути вродженим або набутим. Вроджена плоскостопість становить 3% від усіх випадків захворювання. Причиною найбільш поширеної набутої форми – статичної плоскостопості (80% від загальної кількості випадків хвороби) стає слабкість кісток, м’язів та зв’язкового апарату ступні та гомілки. Існує спадкова схильність до виникнення патології, обумовлена ​​передається у спадок слабкістю зв’язок.

Ризик статичної плоскостопості зростає при збільшенні маси тіла, недостатньому фізичному навантаженні у людей сидячих професій, «стоячій роботі» (продавці, перукарі, збирачі на конвеєрах, ткалі тощо), використання незручного взуття, старіння. Статична плоскостопість може розвиватися і внаслідок постійного носіння взуття на високих підборах (внаслідок надмірного навантаження на передні відділи стопи). Іншими причинами набутої патології є:

• Травматичні ушкодження. Слабкість зв’язок і зміна анатомічних співвідношень між різними відділами стопи виникають після переломів кістки п’яти, кісточок і кісток передплюсни.
• Поліомієліт. Наслідком поліомієліту стає параліч м’язів стопи та гомілки, що тягне за собою перерозподіл навантаження під час ходьби, ослаблення зв’язок та порушення співвідношень між структурами ступні.
• Рахіт. Через зменшення кількості кальцію кістки стопи послаблюються та не можуть витримувати нормальні фізіологічні навантаження. В даний час рахітична плоскостопість зустрічається рідко.

Стопа утримує вагу тіла, не дає людині впасти під час ходьби, відіграє роль амортизатора та підйомного механізму. У виконанні всіх цих функцій велике значення мають склепіння стопи – жорсткі та одночасно пружні утворення, до яких входять кістки стопи, її зв’язки та м’язи. Виділяють два склепіння стопи: поперечний (дуга від I до V п’ястної кістки, яка стає видно, якщо взяти стопу рукою з боків і стиснути її в поперечному напрямку) і поздовжній (дуга в області внутрішнього краю стопи). Призначення склепінь стопи – утримання рівноваги та захист тіла від струсів під час ходьби.

При ослабленні м’язово-зв’язувальних структур м’язи та зв’язки стопи перестають справлятися з високим навантаженням, стопа сплощується, осідає. При цьому її амортизуюча функція знижується. Струси під час ходьби передаються на вищерозташовані відділи (хребет і суглоби нижніх кінцівок), у яких через постійне навантаження розвиваються дегенеративні зміни (остеоартрози, порушення постави, остеохондроз).

З урахуванням часу виникнення розрізняють вроджену та набуту плоскостопість. Вроджена плоскостопість – рідкісна патологія, зумовлена ​​порушенням розвитку стопи у внутрішньоутробному періоді. У маленьких пацієнтів вроджена форма захворювання зазвичай діагностується у віці 5-6 років, оскільки у ранньому віці склепіння ступні ще недостатньо розвинені, ознаки плоскої стопи виявляються гаразд у дітей. Залежно від змін того чи іншого склепіння стопи виділяють такі форми плоскостопості:

• Поперечне. Діагностується у 55-80% випадків. Зазвичай розвивається у людей середнього віку (35-50 років). Жінки страждають у 20 разів частіше за чоловіків. Цей вид плоскостопості характеризується зменшенням довжини стопи, віялоподібним розбіжністю кісток плюсни, деформацією I пальця (Hallux valgus), яку в побуті зазвичай називають кісточкою, і молоткоподібними пальцями стопи.
• Поздовжнє. Виявляється у 20-29% хворих. Найчастіше формується у молодому віці (16-25 років). Супроводжується ущільненням поздовжнього склепіння стопи. Стопа подовжується, розпластується і стикається з опорою практично всієї підошвою.
• Комбіноване. Ознаки поздовжнього та поперечного плоскостопості поєднуються між собою. Патологія зазвичай виявляється у середньому віці.

Поперечна плоскостопість

У нормі поперечний склепіння стопи, утворений головками плеснових кісток, має форму арки. Основна опора при стоянні та ходьбі лягає на головки V та I плюсневих кісток. При розвитку плоскостопості слабшають підтримуючі структури склепіння стопи: підошовний апоневроз, що несе основне навантаження по утриманню склепіння, міжкісткова фасція та м’язи стопи.

Опора перерозподіляється на головки всіх плюсневих кісток, при цьому навантаження на головку I плюсневої кістки зменшується, а навантаження на головки II-IV плюсневих кісток різко збільшується. I палець відхиляється назовні, головка I плюсневої кістки і I палець утворюють кут. У I плюснефаланговому суглобі виникає остеоартроз. З’являються біль, зменшується обсяг рухів у суглобі.

Підвищений тиск головок плеснових кісток викликає стоншення шару підшкірної жирової клітковини на підошовній поверхні стопи, викликаючи подальше зниження амортизаційної функції стопи. На підошві в області головок плеснових кісток утворюються натоптиші.

Залежно від вираженості кута між I пальцем і I плюсневою кісткою виділяють наступні ступені поперечного плоскостопості:

• I ступінь (слабко виражене). Кут менше 20 градусів.
• II ступінь (помірковано виражене). Кут від 20 до 35 градусів.
• ІІІ ступінь (різко виражене). Кут понад 35 градусів.

Як правило, хворі звертаються до лікаря щодо косметичного дефекту стопи, рідше – з приводу болю під час ходьби, натоптишів на підошві, грубих шкірних розростань або запалення в області I плюснефалангового суглоба (Hallux valgus).

У ході опитування зазвичай з’ясовується, що пацієнта протягом тривалого часу турбують більш менш виражені пекучі або ниючі болі в стопі під час ходьби. При огляді виявляється деформація стопи: сплощення поперечного склепіння, характерна деформація I плюснефалангового суглоба, при вираженому плоскостопії – молоткоподібні пальці стопи.

Поздовжня плоскостопість

При сплощенні поздовжнього склепіння в процес залучаються кістки, м’язи та зв’язки стопи та гомілки. Кістки переміщаються таким чином, що п’ята розвертається досередини, а передні відділи стопи відхиляються назовні. Натяг сухожилля малогомілкових м’язів збільшується, а сухожилля переднього великогомілкового м’яза – зменшується. Середня частина ступні розширюється. Хода хворого стає незграбною, при ходьбі він сильно розводить шкарпетки убік.

Виділяють чотири стадії поздовжньої плоскостопості:

• стадія передхвороби (продромальна стадія);
• переміжна плоскостопість;
• плоска стопа;
• плосковальгусна стопа.

На стадії передхвороби пацієнта турбує швидка стомлюваність при ходьбі, болі у верхній частині склепіння стопи та м’язах гомілки після тривалих статичних навантажень. У стадії переміжного плоскостопості болю з’являються не лише до кінця робочого дня, а й після тривалого стояння або тривалої ходьби. Виявляється напруга м’язів гомілки, іноді розвиваються їх тимчасові контрактури. Поздовжнє склепіння стопи має нормальну форму вранці, проте до вечора стає сплощеним.

У період розвитку плоскої стопи біль з’являється навіть після невеликих статичних навантажень. Стопа розширюється та сплощується, висота її склепіння знижується. Поступово починає змінюватися хода.

Розрізняють три ступені плоскої стопи:

• І ступінь. Стадія початку формування. Висота склепіння стопи менше 35 мм;
• ІІ ступінь. Висота склепіння 25-17 мм. У суглобах стопи починає розвиватися остеоартроз;
• ІІІ ступінь. Висота склепіння менше 17 мм. Передні відділи стопи розгортаються та розпластуються. Виявляється відхилення I пальця назовні. При цьому болі в стопі тимчасово зменшуються.

За відсутності лікування надалі формується плосковальгусна стопа, при якій болі з’являються при найменшому статичному навантаженні. Виявляється вальгусна деформація (різкий розворот стопи підошовною стороною досередини) та виражене ущільнення склепіння стопи.

Діагностику здійснюють лікарі-ортопеди. Для уточнення типу та вираженості плоскостопості застосовуються такі методи:

• Опитування. Фахівець з’ясовує наявність таких скарг, як болі та тяжкість у ногах, набряки до кінця дня, підвищена стомлюваність при стоянні та ходьбі. Ортопед уточнює зв’язок роботи пацієнта зі статичними навантаженнями, збільшення ваги та розміру взуття за останні роки.
• Об’єктивне обстеження. Лікар оглядає стопу у вільному стані та при навантаженні, оцінює зовнішній вигляд ступні, вираженість склепінь, наявність деформацій та обсяг рухів.
• Рентгенографія стопи. Виконується із навантаженням (з функціональними пробами). Є основним методом діагностики. Дозволяє точно визначити вираженість поздовжнього та поперечного склепіння, фізіологічні та патологічні кути між кістками стопи та ін.
• Інші методики. Для виявлення та оцінки тяжкості плоскостопості призначають плантографію (неефективна у немовлят та осіб з ожирінням) та подометрію.

Лікування поперечної плоскостопості

Консервативна терапія ефективна лише на I стадії плоскостопості. Пацієнту рекомендують знизити вагу тіла, підбирати зручне взуття без підборів, зменшити статичні навантаження на стопу. Показано носіння спеціальних устілок та валиків.

При плоскостопії ІІ та ІІІ ступеня проводиться хірургічне лікування. Існує безліч методик для корекції деформації I пальця, однак, жодна операція не усуває причину поперечної плоскостопості – слабкість зв’язок та м’язів стопи. Можливо ізольоване хірургічне втручання (резекція Hallux valgus – виступаючої ділянки кістки) і оперативне лікування, що включає резекцію ділянки кістки в поєднанні з пластикою капсули суглобів і пересадкою сухожиль. У післяопераційному періоді хворому на плоскостопість рекомендують постійне носіння супінаторів або взуття зі спеціальними устілками.

Лікування поздовжньої плоскостопості

У стадії передхвороби пацієнту рекомендують виробити правильну ходу (без розведення шкарпеток), ходити босоніж піском або нерівною поверхнею і регулярно розвантажувати м’язи склепіння стопи, під час стояння періодично переносячи навантаження на зовнішні поверхні стоп. Хворому на плоскостопість призначають ЛФК, масаж і фізіолікування: магнітотерапія, СМТ, гідромасаж та ін.

У стадії переміжного плоскостопості до перерахованих заходів додається рекомендація змінити умови праці зменшення статичного навантаження на стопи. При плоскій стопі до комплексу терапевтичних заходів ортопеди рекомендують носіння ортопедичного взуття та спеціальних устілок. При подальшому прогресуванні плоскостопості показано оперативне лікування. У стадії плосковальгусної стопи консервативні методики є малоефективними. Проводяться різні пластичні операції: резекція ділянок кісток, пересадка сухожилля тощо.

На ранніх стадіях прогноз є сприятливим. У молодшому дитячому віці плоскостопість піддається корекції. У дорослих людей повне усунення патології неможливе, проте правильний підбір взуття, регулярні заняття спеціальною гімнастикою, оптимізація навантаження на ноги та використання ортопедичних виробів дозволяють запобігти проґесуванню патології, мінімізувати або усунути неприємні симптоми. На пізніх етапах навіть після оперативних втручань можуть зберігатися біль, обмеження рухів та інші прояви, зумовлені вторинними змінами стоп.

Профілактичні заходи включають огляди дітей для виявлення та раннього початку лікування вродженої плоскостопості. Врослим рекомендується нормалізувати масу тіла, уникати статичних перевантажень, носити зручне взуття, дотримуватися режиму достатньої фізичної активності, зміцнювати м’язи стоп та гомілок.