Початковий карієс

Початковий карієс – це процес демінералізації поверхневого шару зубних тканин, що характеризується зміною кольору емалі за відсутності каріозної порожнини. Основний симптом – поява на емалі практично безболісної білої або коричневої плями, що становить естетичний дефект. Діагностика проводиться шляхом клінічного огляду, збору анамнезу та скарг, зондування, вітального фарбування та електроодонтометрії. Лікування здійснюється за допомогою ремінералізуючої терапії, глибокого фторування, пломбування, герметизації фісур, фізіотерапії.

Початковий карієс називають стадією плями, що характеризує основний симптом патологічного процесу. Пляма – це перша фаза каріозного ураження, за якою слідує поверхневий карієс. Патологія є прогресуючим процесом демінералізації, розм’якшення і руйнування зубної емалі інфекційного генезу. Захворювання схильні люди різного віку, статі та етнічної приналежності. Карієс у стадії плями частіше вражає дитячі молочні зуби, локалізується переважно на поверхнях пришийкових зубів, але може виникати у фісурах, сліпих ямках і на апроксимальних поверхнях.

У виникненні захворювання грає роль безліч етіологічних чинників. Основною причиною виникнення карієсу прийнято вважати наявність карієсогенних мікроорганізмів, які ферментують вуглеводи та виробляють кислоти, що руйнують поверхневий шар емалі. Виділяють загальні та місцеві фактори, які сприяють патологічному процесу:

• Низький рівень гігієни ротової порожнини. При недостатньому гігієнічному догляді на зубах накопичується м’який та твердий наліт, утворюється бляшка, зубний камінь. Зубні відкладення містять патогенні мікроорганізми, вуглеводи, залишки їжі, клітини епітелію, лейкоцити. Погіршують несприятливу ситуацію порушення pH та складу слини, аномалії прикусу.
• Неправильне харчування. Вживання великої кількості вуглеводів, а саме – тривале перебування їх у ротовій порожнині, супроводжується інтенсивним каріозним ураженням. Важливою причиною хвороби вважається дефіцит білка та вітамінів у раціоні. Множинний карієс спостерігається при нестачі фтору у питній воді.
• Зовнішні дії. Доведено, що іонізуюча радіація дуже негативно впливає на зубні тканини. Через 6-8 місяців після променевої терапії виникають множинні білі вогнища ураження у пришийкових ділянках. Радіація викликає зниження виділення слини і створює сприятливі умови для карієутворення.
• Спадковість. Наявність у людини несприятливого генетичного фону робить її вразливою до захворювання. Це зумовлено особливостями будови емалі та дентину, а також хімічного складу твердих тканин зубів. У таких осіб за наявності місцевих факторів карієс розвивається частіше та інтенсивніше.
• Загальні захворювання організму. Деякі патології (цукровий діабет, гіпотиреоз, ревматизм, СНІД, хвороби ШКТ, рахіт) знижують захисні властивості слини, що сприяє каріозному процесу. Існує думка, що при дії сильного стресу на імунну систему людини спостерігаються ураження зубів.

Пусковим механізмом розвитку початкової стадії хвороби є наявність карієсогенної ситуації у роті. У зубному нальоті створюються відповідні умови для розмноження мікроорганізмів, які синтезують вуглеводи та утворюють кислоти. Внаслідок цього кислотне середовище на поверхні зуба зростає в десятки разів, відбувається розчинення кристалів гідрокісіапатитів та демінералізація. При дослідженні за допомогою електронної мікроскопії гостра форма патологічного процесу на розрізі має вигляд трикутника, а хронічна – трапеція. Широка основа вогнища розміщується на поверхні емалі. На стадії плями відсутня деструкція органічної матриці. Початковий карієс складається з чотирьох зон, спрямованих до дентиноемалевої сполуки.

Перша зона – поверхнева, має товщину 20 мікрон, характеризується розчиненням пелікули. При цьому структура тканини збережена, але має підвищену проникність. Підповерхневу зону називають «тілом» ураження, у ній виражена демінералізація, кількість мінеральних мікроелементів зменшено на 20%. Третя зона – гіпомінералізація, у ній спостерігаються зміни структури мікропризм, дещо знижена мікротвердість. Зона гіпермінералізації характеризується прозорістю та розташовується з боку дентину. Вона виражена при хронічному перебігу процесу.

Клініцисти виділяють фісурний, апроксимальний та пришийковий карієс у вигляді плями. За інтенсивністю ураження карієс буває одиничним (на 1 зубі), множинним (на кількох зубах) та системним (вражає більшість зубів). По послідовності виникнення розрізняють первинний та вторинний (рецидивний) початковий карієс. За клінічним перебігом виділяють такі форми захворювання:

1. Прогресуюча. Характеризується утворенням білих та світло-жовтих плям на зубах, які викликають оскомину та дискомфорт. Початковий каріозний процес протікає гостро, найчастіше вчасно не діагностується. Стадія плями існує невеликий період часу, через 2-3 тижні переходить у поверхневий карієс.
2. Інтермітує. Відрізняється появою коричневих осередків на емалі без порушення її структури. Зміни не викликають неприємних відчуттів, тому можуть прийняти за пігментацію. Захворювання характеризується хронічним перебігом – понад 2-3 місяці.
3. Припинилася. При даній формі спостерігається темно-коричнева або чорна освіта. Захворюванню передує біла пляма, яка завдяки імунітету ротової порожнини не переходить у наступну стадію каріозного процесу, а пігментується. Патологія розвивається тривалий час (3-4 місяці) і може існувати роками.

Клінічна симптоматика мало виражена, характеризується утворенням на зубі плями круглої чи овальної форми. Вогнище демінералізації гладке, може мати різний відтінок від біло-жовтого до темно-коричневого. Спочатку з’являється світла цятка, безболісна або дещо болюча залежно від індивідуальної чутливості. Під час вживання кислої та солодкої їжі відзначається почуття оскому, дискомфорт. Через кілька місяців осередкова демінералізація переходить у поверхневий карієс або насичується пігментами порожнини рота і набуває коричневого кольору. Як розвиватиметься початковий процес, залежить від карієсогенної ситуації, наявності загальних та місцевих факторів хвороби. Темне вогнище ураження повністю безболісне, пацієнти скаржаться на наявність естетичного дефекту.

За відсутності своєчасного лікування стадія плями перетворюється на поверхневу стадію карієсу. Подальше прогресування характеризується руйнуванням зубних тканин та утворенням порожнини. Відбувається поширення мікроорганізмів у глибші шари зуба. При розташуванні вогнища демінералізації між зубами виникає травмування м’яких тканин краями каріозної порожнини, що проявляється локалізованим гінгівітом. Найнеприємнішими ускладненнями є пульпіт (запалення нерва) та періодонтит (запалення періодонтальних тканин, що оточують корінь). Внаслідок цих захворювань рано чи пізно відбувається втрата зубів.

Початковий карієс діагностують за допомогою основних та додаткових методів дослідження. Диференціальну діагностику патології стоматолог-терапевт здійснює з гіпоплазією, плямистою формою флюорозу, поверхневим карієсом. У цьому враховується час появи карієсу, локалізація, динаміка розвитку, результати фарбування. Для виявлення захворювання застосовують такі методи:

• Огляд та зондування. Під час клінічного огляду лікар оцінює локалізацію, розмір та колір вогнища ураження. Після просушування зуба струменем повітря визначається чітко обмежена пляма з тьмяною емаллю матового білого відтінку або пігментоване коричневе вогнище. При зондуванні спостерігається щільна гладка та безболісна емаль.
• ЕОД. Для перевірки зуба на вітальність проводиться електроодонтодіагностка – оцінка стану нервових елементів у пульпі. Результати електроодонтометрії перебувають у діапазоні 2-6 мкА, що відповідає живому зубу. ЕОД проводиться для диференціації із середнім та глибоким карієсом, періодонтитом, пульпітом.
• Вітальне фарбування. Метод інформативний для диференціальної діагностики карієсу від гіпоплазії та флюорозу. При нанесенні 2% метиленового синього на вогнище ураження виникає синій відтінок тканин каріозної ділянки, за інших патологій тканини залишаються без змін. Чим сильніше забарвлюється пляма, тим інтенсивніший процес демінералізації.
• Люмінесцентний метод. Застосовується виявлення патології на апроксимальних (контактних) поверхнях зубів. За наявності плями виникає тінь у сфері руйнування тканин під час просвічування. За розміром тіні можна судити про рівень каріозного процесу. При ультрафіолетовому випромінюванні здорові тканини люмінесцують, а в області каріозного вогнища гаситься люмінесценція.

Терапія карієсу на стадії плями включає комплекс заходів. Пацієнтам проводиться професійне чищення, санація органів порожнини рота. Лікування залежить від форми протікання (гостра чи хронічна) та від локалізації карієсу (на гладкій поверхні або у фісурах). У сучасній стоматології початковий каріозний процес усувають за допомогою наступних методів:

• Ремінералізуюча терапія. Основний спосіб лікування гострих форм хвороби, який ґрунтується на відновленні вогнищ демінералізації. Це здійснюється шляхом курсу аплікацій на зуб лікарських речовин – 3% ремодентів, 10% розчину глюконату кальцію, 2% розчину фториду натрію, різних фтористих лаків.
• Глибоке фторування. Метод застосовують, якщо ремінералізація не дала бажаних результатів. Лікування передбачає нанесення на вогнища розчину магнієво-фтористого силікату та гідроксиду меди-кальцію. При цьому утворюються кристали фтористого силікату, які протягом тривалого періоду (більше року) виділяють фтор та зміцнюють зуб.
• Інвазивна герметизація. Якщо початковий карієс локалізується в області фісур, незалежно від форми патології показана герметизація. Лікування передбачає розширення природних борозен зуба бором невеликого розміру та заповнення їх спеціальним герметиком. При широких та відкритих фісурах етап розширення не проводять.
• Пломбування. Коричневу пляму неможливо усунути за допомогою терапевтичних методів, тому що в демінералізовану ділянку емалі проникли пігменти та барвники. При невеликому розмірі вогнища ураження проводять сошліфування, при значному розмірі – препарування та пломбування дефекту. Емаль видаляють алмазним бором, обробляють антисептиком та пломбують.
• Лікування без свердління – Icon. Сучасний спосіб лікування першої стадії карієсу. Заснований на інфільтрації уражених тканин спеціальним матеріалом, який відрізняється плинністю та проникає в пористу емаль. При цьому нейтралізуються карієсогенні мікроби і процес руйнування тканин зупиняється.
• Фізіотерапевтичні процедури. Електрофорез лікарських речовин проводять для терапії мелоподібної плями. За допомогою постійного струму в шар емалі підповерхневий вводять мікроелементи, тим самим відновлюючи її структуру. Для процедури використовується глюконат кальцію та фторид натрію.

За своєчасної терапії прогноз патології сприятливий. Щоб не прогресувало захворювання, початкову стадію карієсу необхідно лікувати. Хронічна форма може довго існувати не більше емалі і викликати ускладнень. Гостра форма поширюється на тканини, що підлягають, викликає руйнування зуба і загрожує ускладненнями. Специфічна профілактика полягає у ретельному гігієнічному догляді за зубами, використанні фторвмісних зубних паст, профілактичному запечатуванні фісур, відвідуванні стоматолога 2 рази на рік, проведенні професійної гігієни. До загальних профілактичних заходів відноситься дотримання правильного раціонального харчування, лікування захворювань організму, підвищення імунітету.