Почесуха

Почесуха (пруриго) – дерматоз, що свербить, основними елементами висипу при якому є невеликі вузлики з маленькими бульбашками в центрі. Виражена сверблячка призводить до розчісування місць висипань і появи глибоких екскоріацій. Відмінною рисою сверблячки є розташування висипки на розгинальних ділянках кінцівок без залучення згинальних поверхонь. Діагностика сверблячки проводиться шляхом дерматологічного огляду, дослідження органів ШКТ та виключення подібних шкірних захворювань. Лікування полягає у призначенні дієти, вітамінів, фізіотерапії, антигістамінних та седативних засобів.

Сучасна дерматологія розрізняє три клінічні різновиди сверблячки: свербець дорослих, дитяча і вузлова сверблячка. Дитяча сверблячка розвивається в основному протягом першого року життя дитини, але може зустрічатися у дітей до 5-ти років. Почесухою дорослих хворіють люди похилого віку. Вузлова сверблячка спостерігається, як правило, після 50 років і частіше у жінок.

Основною причиною розвитку сверблячки вважається сенсибілізація організму, що призводить до розвитку в шкірі процесів алергічного запалення. До основних сенсибілізуючих організмів агентів відносяться харчові продукти. У немовлят це білок коров’ячого чи материнського молока, у старшому віці — гриби, борошняні продукти, яйця, цитрусові, шоколад, полуниця, деякі види риби. У дорослих як харчові сенсибілізатори можуть виступати копченості, мед, кава, алкоголь, гострі продукти та прянощі.

Важливе значення у розвитку сверблячки у дітей має конституційна схильність до алергічних реакцій, що виявляється у вигляді ексудативного діатезу, а також різні ферментопатії травного тракту. Сприяючим фактором, як у дітей, так і у дорослих, може виступати аутосенсибілізація та аутоінтоксикація організму з кишечника при дисбактеріозі, глистяній інвазії, дискінезії жовчовивідних шляхів. У дорослих провокуючими факторами у розвитку сверблячки можуть бути нервово-емоційні розлади (порушення сну, неврастенія) та деякі захворювання загального характеру (цукровий діабет, пухлини внутрішніх органів, лімфогранулематоз, хронічний гепатит, цироз печінки, холецистит та ін.).

На думку деяких авторів виникнення сверблячки обумовлено укусами комах (комарів, кліщів, бліх) і захворювання слід віднести до епізоонозів. Цю гіпотезу підтверджує велика поширеність захворювання у сільській місцевості, його сезонність та позитивні результати алергічної проби з антигенами комах у більшості хворих.

Дитяча сверблячка починається з появи на шкірі розсіяних та рясних висипань у вигляді вузликів розміром 3-5 мм, на поверхні яких з часом з’являються невеликі бульбашки. Пухирці лопаються з утворенням точкових ерозій, покритих серозними скоринками. Поряд із наявністю висипу на шкірі тулуба та обличчя, типово розташування великої кількості висипань на розгинальних поверхнях кінцівок. Папуловезикули при почухах можуть розташовуватися на шкірі долонь і підошв. При цьому вони мають більший розмір (5-7 мм), набрякова основа та запальний обідок. Відмінною рисою сверблячки є інтенсивний свербіж. В результаті розчісування у місцях висипань з’являються множинні екскоріації.

У хворих почухою дітей поряд з висипаннями спостерігаються нервово-психічні порушення: примхливість, поганий сон, плаксивість, підвищена дратівливість. Ці симптоми можуть бути обумовлені як самим захворюванням (сильним свербінням та аутоінтоксикацією організму), так і вродженою лабільністю нервової системи внаслідок особливостей конституції.

У багатьох випадках спостерігається самостійний регрес симптомів сверблячки після виключення з харчування дитини коров’ячого молока та дитячих сумішей. Але може відбуватися перехід дитячої сверблячки в атопічний дерматит, пруригінозну екзему або свербець дорослих. Ознаками подібної трансформації є поява білого дермографізму, зменшення черевного рефлексу та зникнення підошовного. У таких дітей відзначається сухість шкіри, ангідроз, збільшення стегнових та пахвинних лімфовузлів.

Сверблячка дорослих характеризується інтенсивно сверблячими вузликовими висипаннями на шкірі живота, сідниць, спини і розгинальної поверхні рук і ніг. Обличчя і згинальна поверхня кінцівок зазвичай не торкаються. Для сверблячки дорослих типові щільні напівкулясті або конічні папули буро-червоного забарвлення розміром до 5 мм. Поряд з цим можуть спостерігатися папули, що відрізняються яскраво-червоним кольором і найбільш сильним свербінням. Відзначаються множинні екскоріації, вкриті геморагічні кірки.

Почесуха дорослих може мати гостру та хронічну течію. В останньому варіанті до шкірної симптоматики поступово приєднується невротичний синдром: порушення сну, дратівливість, виражена емоційна лабільність.

Вузлова сверблячка відрізняється хронічною і тривалою течією. Висипання представлені щільними папулами напівкулястої форми. Їх розмір коливається від 6 до 15 мм. При вузловій свербіж висипання розташовуються в основному на шкірі розгинальної поверхні ніг, рідше – на руках і тулуб. Інфікування елементів сверблячки в процесі розчісування часто може призвести до розвитку остіофолікуліту, фолікуліту, піодермії або фурункульозу.

Діагностуючи сверблячку, дерматолог повинен провести огляд та дерматоскопію висипів. При підозрі на приєднання вторинної інфекції проводиться бакпосів зіскрібка для виявлення збудника та його чутливості до антибактеріальних препаратів. Виникнення сверблячки на фоні порушень шлунково-кишкового тракту або ендокринної патології потребує консультації гастроентеролога або ендокринолога. Проводиться дослідження калу на яйця гельмінтів та аналіз на дисбактеріоз. За потреби пацієнтам з почесухою призначається УЗД печінки та підшлункової залози, печінкові проби, дослідження ферментів підшлункової залози.

Важливим моментом у діагностиці сверблячки є виключення дерматологічних захворювань, які мають подібну клінічну картину. Розташування висипу та морфологічні особливості елементів сверблячки в більшості випадків дозволяють відрізнити її від атопічного дерматиту, корости та токсикодермії.

При атопічному дерматиті, на відміну від сверблячки, висипання локалізуються на згинальних поверхнях кінцівок. При корості дерматоскопія дозволяє виявити типові ходи, а позитивний результат дослідження на коросту підтверджує діагноз. Для токсидермії характерний зв’язок із висипанням із застосуванням лікарських препаратів. Вузлову свербець необхідно диференціювати від червоного плоского лишаю.

Важливе місце в лікуванні сверблячки належить дієті. У дітей грудного віку для зниження сенсибілізації організму до материнського молока рекомендовано за 15 хв до годування давати 10 крапель зцідженого молока. При почухах необхідно раніше включення в раціон сиру, кефіру та морквяного соку. Вагітним і жінкам, що годують, слід уникати вживання великої кількості цитрусових, яєць, риби, свинини, солінь.

Дітям старшого віку та дорослим, які страждають на почесуху, рекомендовані кисло-молочні продукти (ряжанка, сир, кефір), відварена яловичина, соняшникова олія, фрукти та овочі (особливо морква, капуста, шпинат і горох). При виявленні гельмінтної інвазії проводять дегельмінтизацію. Також необхідна санація вогнищ хронічної інфекції: каріозних зубів, отиту, синуситу, хронічного тонзиліту, лікування захворювань шлунково-кишкового тракту та дисбактеріозу.

У лікуванні сверблячки застосовують поліпшуючі травлення ферменти (панкреатин та ін.), вітаміни групи В, вітаміни А і С, антигістамінні засоби (фенкарол, лоратадин, дезлоратадин, клемастин, хлоропірамін та ін), препарати кальцію та седативні медикаментина ( ). Хороший ефект мають лікувальні ванни з висівками, відваром кори дуба, череди або ромашки. Як додаткові засоби при почухах можливе застосування мазей і кремів з глюкокортикоїдами. У тяжких випадках призначають малі дози глюкокортикостероїдів усередину.

З фізіотерапевтичних методів при почухах застосовують суберитемні дози УФО, електросон, фонофорез з гідрокортизоном, індуктотермію, мікрохвильову терапію на ділянку надниркових залоз, лікарський електрофорез, ДДТ на ділянку шийних симпатичних вузлів.