Поліп піхви

Поліп піхви – Це доброякісне утворення, що виходить із слизової оболонки піхви. Може протікати як безсимптомно, так і з різноманітними клінічними проявами: відчуттям тиску або стороннього тіла, кров’янистими та іншими патологічними виділеннями зі статевих шляхів, посткоїтальним кровотечею. Діагностика піхвових поліпів заснована на даних гінекологічного огляду, кольпоскопії та морфологічних методів дослідження. Лікування захворювання виключно оперативне – проводиться поліпектомія під місцевим знеболенням.

Вперше піхвовий поліп був описаний у 1966 році американськими лікарями-онкологами Г. Норрісом та Г. Тейлором, які провели клінічне та патоморфологічне дослідження 24 поліпів піхви. Вагінальні поліпи у загальній популяції зустрічаються рідко. Найчастіше протікають доброякісно, ​​малігнізації піддається лише близько 1% новоутворень. Поліпи у піхві виявляються як у новонароджених дівчаток, так і у жінок у репродуктивному та постменопаузальному періоді. Середній вік на момент встановлення діагнозу становить приблизно 40 років.

Точні причини виникнення вагінальних поліпів остаточно невідомі. Передбачається, що головну роль їх розвитку грають зміни рівня статевих гормонів і механічні пошкодження стінок піхви. Серед найбільш значимих факторів ризику піхвових поліпів виділяють такі:

• Травми. Передбачається, що виникнення поліпів піхви відбувається внаслідок реакції грануляційної тканини та затримки диференціювання фібробластів у місці ушкодження.
• Вагітність. Зростання піхвових поліпів пов’язують із високим рівнем прогестерону протягом гестації. Після пологів концентрація гормону знижується, тому спостерігається спонтанний регрес поліпів.
• Менопауза та ЗГТ. На тлі дефіциту статевих гормонів внаслідок зниження функції яєчників препарати менопаузальної гормональної терапії, що містять естрогени та прогестагени (наприклад, тиболон), можуть сприяти зростанню поліпів піхви.
• Прийом антиестрогенних препаратів. Відмічено зростання поліповидних утворень під час терапії протипухлинним препаратом тамоксифеном за рахунок його естрогенного ефекту на сквамозні епітеліальні клітини піхви.

Незважаючи на досягнення сучасної гінекології, патогенез піхвових поліпів досі не зрозумілий. Тим не менш, існують непрямі докази того, що вагінальні поліпи є реактивною гіперплазією пухкої субепітеліальної зони стінки піхви у відповідь на локальне пошкодження на тлі дисбалансу статевих гормонів.

Вплив гормональних факторів підтверджується наявністю у стромальних клітинах вагінальних поліпів рецепторів естрогену та прогестерону, виявлених під час імуногістохімічного дослідження. Що стосується виявлення піхвових поліпів у новонароджених, вважається, що їх внутрішньоутробне зростання викликають материнські статеві гормони.

Поліпи піхви можуть бути одиничними або множинними. По локалізації розрізняють піхвові поліпи, розташовані на бічних стінках, нижній, середній або верхній третині піхви. Гістологічно вагінальні поліпи поділяють за співвідношенням стромального та епітеліального компонентів на такі морфологічні варіанти:

• залізисті – утворюються внаслідок розростання залізистої тканини;
• фіброзні – складаються із сполучнотканинних клітин (міофібробластів);
• залізисто-фіброзні – являють собою розростання залізистого епітелію і сполучної тканини, що підлягає.

При малих розмірах поліпозні утворення найчастіше протікають безсимптомно та виявляються випадково під час гінекологічного огляду. При великих чи множинних вагінальних поліпах може турбувати відчуття тиску чи почуття стороннього тіла, і навіть кровотечі, які пов’язані з менструаціями. Також про наявність піхвового поліпа можуть сигналізувати кров’янисті виділення під час або після статевого акту диспареунія.

Піхвові поліпи рідко піддаються малігнізації. Однак особливої ​​уваги вимагають поліпи кукси піхви після проведеної гістеректомії, виконаної з приводу онкогінекологічного захворювання (рака тіла матки, раку шийки матки, раку яєчників та ін.).

Поліпам піхви можуть супроводжувати інфекційно-запальні захворювання нижніх відділів статевих шляхів. Своєчасне виявлення та специфічне лікування інфекцій сприяють запобіганню віддаленим ускладненням, серед яких безпліддя, хронічні тазові болі та ін.

Діагностика патології проводиться лікарем акушером-гінекологом. Вагінальні поліпи зазвичай виявляються під час планових профілактичних оглядів. Алгоритм обстеження пацієнток включає:

• Гінекологічний огляд. При огляді в дзеркалах на слизовій оболонці піхви виявляються поодинокі округлі або витягнуті утворення на ніжці або широкому підставі білястого або блідо-рожевого кольору. Їх розмір може змінюватись від 0,5 см до 4 см. Множинні ураження описані тільки у вагітних.
• Кольпоскопія. Допомагає виявити поліпи мінімальних розмірів на стінці піхви під час огляду через кольпоскоп під 10-15-кратним збільшенням.
• Біопсія. Прицільне взяття зразків тканини вагінального поліпа для подальшого дослідження гістології проводиться під кольпоскопічним контролем.
• Гістологічне дослідження. Виконується для підтвердження діагнозу та визначення морфологічного варіанта піхвового поліпа. Можуть спостерігатися поодинокі мітози в епітелії залоз, розсіяна лімфоклітинна інфільтрація у стромі.
• Цитологічне дослідження. При повноцінному взятті матеріалу визначаються клітини одношарового або багатошарового плоского епітелію. Цитологія не інформативна у клінічній практиці, використовується лише з науковою метою.

Диференціальна діагностика проводиться з кістозними утвореннями (кістою гартнерова хода, парамезонефричною протоковою кістою, ендометріальною кістою та ін.), вагінальними лейоміомами, злоякісними неоплазіями та ін. іосаркому та ін.

Лікування піхвового поліпа поза вагітністю виключно оперативне – поліпектомія. За показаннями перед операцією проводиться антибактеріальна, противірусна та протизапальна терапія. Для видалення вагінального поліпа в гінекології застосовуються різні методи деструкції, серед яких найчастіше використовують такі:

• СО2-лазерна вапоризація. Є малотравматичною та безболісною маніпуляцією. Період відновлення короткий, рубцювання не відбувається.
• Радіохвильовий метод. Високо ефективний, що не призводить до розвитку ускладнень, може використовуватися у жінок будь-якого віку.
• Діатермокоагуляція. Досить травматичний метод із застосуванням електрокоагулятора. Загоєння ранової поверхні завершується через 1,5-2 місяці, є ризик формування рубців.
• Кріодеструкція. Заснована на вплив рідкого азоту, який призводить до заморожування тканини піхвового поліпа та повного руйнування його структури.
• хірургічний метод. Полягає у висіченні піхвового поліпа, проводиться в умовах операційної під загальною або місцевою анестезією в залежності від об’єму ураження. Загоєння тканин може вимагати терміну до 2-4 місяців.

При своєчасній діагностиці та лікуванні поліпи піхви мають сприятливий прогноз. Переродження на злоякісну пухлину відбувається вкрай рідко (менше 1% випадків). Рецидив захворювання після проведеної поліпектомії незалежно від вибраного методу деструкції не характерний.

Профілактика полягає у попередженні травматизації слизової оболонки піхви та раціональному лікуванні інфекційно-запальних процесів статевих органів. При виявленні гормональних порушень у жінок репродуктивного віку, а також у періоді перименопаузи має проводитись їх своєчасна корекція. Профілактичний огляд лікаря акушера-гінеколога необхідно проходити не менше одного разу на рік із обов’язковим проведенням дослідження на гінекологічному кріслі.