Поперечна плоскостопість

Поперечна плоскостопість – це патологія, при якій спостерігається поперечне розпластування стопи та відхилення I пальця назовні. Основною причиною є недостатність зв’язкового апарату стопи. Поряд із зовнішньою деформацією поперечна плоскостопість проявляється болями в стопах, болем і печінням у м’язах стоп та гомілок після фізичного навантаження. Діагноз виставляється на підставі огляду та даних рентгенографії. Проводиться симптоматична консервативна терапія, при вираженій деформації виконуються операції, що коригують.

Поперечна плоскостопість – патологічний стан, при якому передні відділи стопи розпластуються, а I палець відхиляється назовні. Патологія широко поширена, жінки страждають приблизно в 20 разів частіше за чоловіків. Зазвичай виявляється у жінок середнього та літнього віку, рідше зустрічається у чоловіків (як правило – літніх), в окремих випадках виявляється у дітей та підлітків. У травматології та ортопедії нерідко спостерігається поєднання поперечного та поздовжнього плоскостопості – комбінована плоскостопість.

Зазвичай супроводжується більш менш вираженим больовим синдромом, тяжкістю в стопах і швидкою стомлюваністю при ходьбі. Згодом виникає тугорухливість плюснефалангових суглобів, що прогресують деформації в області І та ІІ пальців. Причиною звернення до лікаря, поряд з болями, нерідко стає виражений косметичний дефект та проблеми при підборі зручного взуття. Лікування поперечної плоскостопості здійснюють травматологи-ортопеди.

Поперечне плоскостопість – поліетиологічне захворювання, що виникає під впливом різних факторів, до яких відносять незручне вузьке взуття, високі підбори, тривале перебування на ногах, зайва вага, попередні травми стопи і т. д. Однак основною причиною формування поперечного плоскостопості є вроджена слабкість зв’язкового стоп. В даний час цю патологію розглядають як незворотну деформацію, яку неможливо скоригувати консервативними методами, оскільки не існує лікарських препаратів або ортопедичних пристроїв, здатних вплинути на відновлення тонусу та міцності сполучнотканинних утворень стопи.

В нормі плюсневі кістки утримуються в анатомічно правильному положенні завдяки міжкістковій фасції та підошовному апоневрозу. При слабкості перерахованих сполучнотканинних структур у 30% випадків всі кістки плюсни віялоподібно розходяться. У 27% випадків спостерігається відхилення I плюсневої кістки в медіальну сторону, а решта плюсневих кісток зберігають нормальне положення. У 5-6% випадків діаметр стопи збільшується за рахунок відхилення V і IV плюсневих кісток. У решті випадків спостерігаються комбінації перерахованих варіантів.

Відхилення плюсневих кісток – не єдина патологічна зміна, що виникає при поперечному плоскостопості. I плюснева кістка нерідко повертається навколо своєї осі та піднімається. Відбувається перерозподіл навантаження: I плюснефаланговий суглоб стає малоопорним, а зовнішні відділи стопи постійно страждають від навантаження. Через зміну нормальних співвідношень між елементами стопи і тяги м’язів I палець стопи «відходить» назовні. I плюснефаланговий суглоб деформується.

На внутрішній поверхні стопи утворюється «кісточка», яка може являти собою як екзостоз (кістково-хрящовий наріст), так і поєднання екзостозу з викриваючим викривленим I плюснефаланговим суглобом. Через надлишковий тиск взуття на I плюсневу кістку в ділянці суглоба виникає бурсит, що супроводжується локальним набряком та почервонінням шкіри. Розвивається артроз I плюснефалангового суглоба, що зумовлює посилення больового синдрому. Об’єм рухів у суглобі знижується.

Скривлений I палець «заходить» на II палець. Згодом нерідко формується молоткоподібна деформація ІІ, рідше – ІІ-ІІІ пальців, на підошовній поверхні утворюються натоптиші. Плюснефалангові суглоби «йдуть» у стан підвивиху. Все перераховане стає причиною інтенсивного болю, створює виражені незручності при носінні звичайного, а іноді – і ортопедичного взуття, призводить до вимушеного обмеження рухливості та працездатності.

Хворі пред’являють скарги на ниючі, тягнучі, колючі або пекучі болі в стопах, переважно – в області I-II плюснефалангових суглобів. Болі посилюються після тривалого перебування на ногах, можуть супроводжуватися почуттям тяжкості у стопах та печінням у м’язах. До вечора може виникати набряклість стоп та області кісточок. Пацієнтки відзначають виражені труднощі при ходьбі на високих підборах, а також проблеми при виборі взуття – стопа стає занадто широким і не входить до стандартного взуття.

Візуально визначається вальгусна деформація першого пальця (Hallux valgus). Передні відділи стопи розширені. У запущених випадках виявляється молоткоподібне викривлення ІІ-ІІІ пальців. Шкіра в області I плюснефалангового суглоба стовщена, гіперемована. На внутрішній та підошовній поверхні в передніх відділах стопи видно натоптиші та омозолілості. Обсяг рухів у плюснефалангових суглобах обмежений. При пальпації можлива болючість.

Діагноз поперечна плоскостопість виставляється на підставі даних зовнішнього огляду та результатів рентгенографії стопи. Для отримання повної картини захворювання зазвичай призначають рентгенографію I, II та III плюснефалангових суглобів. У процесі опису знімків рентгенолог оцінює вираженість вальгусної деформації I пальця з урахуванням кута між I пальцем і II плюсневой кісткою і кута між I і II плюсневими кістками. Виділяють три ступені деформації:

• 1 ступінь – кут між I пальцем та II плюсневою кісткою не перевищує 25 градусів, кут між I та II плюсневими кістками не перевищує 12 градусів.
• 2 ступінь – кут між I пальцем та II плюсневою кісткою не перевищує 35 градусів, кут між I та II плюсневими кістками не перевищує 18 градусів.
• 3 ступінь – кут між I пальцем та II плюсневою кісткою перевищує 35 градусів, кут між I та II плюсневими кістками перевищує 18 градусів.

Крім того, при вивченні рентгенограм звертають увагу на наявність артрозу, про який свідчить деформація суглобового майданчика, звуження суглобової щілини, остеосклероз субхондральної зони та крайові розростання. При необхідності для детального вивчення щільних структур стопи пацієнта направляють на КТ кістки, з метою оцінки стану м’яких тканин – на МРТ.

Консервативне лікування

Тактика лікування визначається залежно від вираженості патології, інтенсивності больового синдрому та косметичних запитів хворого. Варто зауважити, що сучасній медицині невідомі безопераційні способи усунення деформації I плюснефалангового суглоба, і всі пропозиції «прибрати кісточку без операції» є лише рекламними трюками. Консервативна терапія поперечної плоскостопості спрямована на зменшення болю та уповільнення прогресування хвороби.

На ранніх стадіях пацієнтам рекомендують носити міжпальцеві валики та індивідуальні ортопедичні устілки. При важких деформаціях виготовляють ортопедичне взуття за індивідуальними мірками відповідно до рекомендацій лікаря-ортопеда. Крім того, призначають масаж, ванни для ніг, спеціальний комплекс вправ для зміцнення м’язів і зв’язок стопи, а також фізіотерапевтичні процедури: магнітотерапію, УВЧ, електрофорез з тримекаїном або новокаїном, фонофорез з гідрокортизоном, індуктотермію, парафін і оз. При болях та ознаках запалення рекомендують НПЗЗ місцевої та загальної дії.

Хірургічне лікування

Операції здійснюються при грубих деформаціях стопи та інтенсивному больовому синдромі. Приводом для хірургічного втручання молодих жінок нерідко стає косметичний дефект при помірно вираженої вальгусної деформації I пальця. Залежно від особливостей патології застосовуються оперативні втручання на м’яких тканинах, кістках, і навіть комбіновані втручання м’яких тканинах і кістках. Лікування проводиться після необхідного обстеження, у плановому порядку, в умовах ортопедичного або травматологічного відділення.

При операціях на м’яких тканинах виконують відсікання або переміщення сухожиль для відновлення рівномірності тяги м’язів, що відводять і пальця, що приводять. До паліативних втручань, що усувають зовнішню деформацію, але не впливають на порочне положення I плюсневої кістки відносять висічення підшкірної сумки і екзостозу в області I плюснефалангового суглоба. Такі операції дозволяють зменшити косметичний дефект та полегшити користування стандартним взуттям, проте згодом їхній ефект часто зникає через подальше прогресування деформації.

Для того, щоб усунути відхилення I плюсневої кістки до середини, в даний час зазвичай застосовують Scarf остеотомію або шевронну остеотомію – операції, в ході яких ортопед видаляє фрагмент кістки та відновлює її анатомічно правильне положення. Після хірургічного втручання протягом шести тижнів використовують спеціальні ортези. У подальшому пацієнту рекомендують не перевантажувати стопу, носити зручне широке взуття, робити самомасаж і виконувати спеціальні вправи для зміцнення стопи.