Попереково-крижовий радикуліт

Попереково-крижовий радикуліт — клінічний симптомокомплекс, зумовлений дегенеративно-дистрофічними змінами та вторинним запаленням спинномозкових корінців у поперековому та крижовому відділах хребта. Проявляється варіабельними больовими синдромами: люмбалгією, люмбаго та люмбоішіалгією. Діагностика базується на скаргах, результатах огляду та пальпації поперекової області, наявності позитивних симптомів Ласега, Нері, Бехтерева та типових тригерних точок, даних рентгенографії хребта. Терапія здійснюється протизапальними, знеболюючими, вітамінними, вазоактивними фармпрепаратами та фізіопроцедурами.

Попереково-крижовий радикуліт є формою радикуліту, що найчастіше зустрічається. Друге місце після нього належить шийному радикуліту. Захворюють переважно особи після 35-річного віку, пік захворюваності посідає віковий період 40-50 років. Попереково-крижовий радикуліт пов’язаний з неадекватними статико-динамічними навантаженнями на хребет і посідає перше місце серед причин тимчасової непрацездатності через ураження периферичної нервової системи.

Найбільш схильні до захворювання особи, які в силу своєї професійної діяльності змушені піднімати тяжкості, перебувати в положенні нахилу або довго сидіти, тобто працівники сільського господарства, вантажники, зварювальники, будівельники, водії і т. п. Попереково-крижовий радикуліт відрізняється, як правило, тривалим ремітуючим перебігом з рецидивами від 1 разу на 2-3 роки до кількох разів на рік. У зв’язку з широкою поширеністю радикуліту попереково-крижової локалізації питання його ефективного лікування є актуальною проблематикою сучасної неврології, вертебрології та мануальної терапії.

Відповідно до загальноприйнятих уявлень патогенетичну основу радикуліту складають дегенеративно-дистрофічні процеси (остеохондроз, спондилоартроз, поперековий спондильоз), що відбуваються в хребетному стовпі. Основними факторами, що сприяють розвитку цих процесів, є:

До тригерів, що провокують загострення радикуліту попереково-крижової локалізації відносяться: підйом тяжкості, різкий поворот або нахил у попереку, переохолодження, загальні інфекційні захворювання (ГРВІ, грип, бронхіт), тривале статичне навантаження на поперек (наприклад, у водіїв) . Можливий поєднаний вплив зазначених факторів.

Внаслідок дегенеративних процесів у міжхребцевих дисках зменшується висота останніх, послаблюється зв’язковий апарат, додаткове навантаження лягає на м’язи, що утримують хребет. М’язова перенапруга призводить до виникнення больового синдрому. Крім того, остеофіти, що розростаються, можуть дратівливо впливати на нервові корінці, що виходять з хребта, також провокуючи больовий синдром. Больова ірритація, своєю чергою, обумовлює спазм хребетних судин поперекового відділу.

В умовах погіршеного кровопостачання та венозного застою виникає вторинне запалення. Спровокувати попереково-крижовий радикуліт здатна міжхребцева грижа поперекового відділу. Спочатку симптоми радикуліту обумовлені дратівливим впливом міжхребцевої грижі на спинномозковий корінець. У міру збільшення грижі вона здавлює корінець, зумовлюючи порушення його функцій.

Розрізняють 3 основні клінічні синдроми: люмбалгію, люмбаго і люмбоішіалгію. Люмбалгія – це підгострий біль у попереку, що має тупий і тривалий характер. Посилення люмбалгії сприяють нахили в попереку та повороти тулубом, тривала ходьба, стояння, сидіння. Зменшуються біль у горизонтальному положенні при знятті навантаження з хребта. Люмбаго — різкий біль у попереку, що гостро виникає, описується пацієнтами як «простріл». Виникає раптово, зазвичай при підйомі важкого, повороті або нахилі тулуба. Найчастіше змушує пацієнта «застигнути» у певному положенні, оскільки будь-які рухи спричиняють різкий біль. Про люмбоішіалгію говорять, коли біль у попереку іррадіює в одну або обидві ноги та супроводжується парестезіями, онімінням та вегетативно-трофічними змінами ураженої кінцівки.

До кожного з клінічних синдромів характерні у тому мірою виражені об’єктивні зміни, фіксовані неврологом чи вертебрологом під час первинного огляду. Насамперед звертають на себе увагу довільне обмеження рухливості в поперековому відділі хребта та анталгічна поза пацієнта. При огляді попереку може відзначатися перекіс тулуба у здоровий бік, тонічне скорочення довгих м’язів спини. Пальпаторно м’язи напружені та болючі.

Існує ціла низка тригерних точок, натискання на які викликає хворобливість. Основне клінічне застосування отримали точки Гара та точки Балле. До перших відносяться точка в області крижово-клубового зчленування, крапки над остистими і поперечними відростками IV-V поперекових хребців, крапка над задньо-верхньою остючкою здухвинної кістки. Другі представлені паравертебральними точками поперекового відділу, крижово-ягідної, стегнової, підколінної, а також точками на гомілки та стопі. Виникнення болю при натисканні на точки сідничної області та ноги характерне для люмбоішіалгії і не спостерігається при люмбаго та люмбалгії. Також для люмбоішіалгії характерне поширення болю по ходу нервів дистально від місця натискання.

У гострому періоді попереково-крижовий радикуліт характеризується також наявністю низки специфічних симптомів. Відзначається посилення болю в попереку при кашлі та чханні (симптом Дежеріна), згладженість під’ягодичної складки (симптом Бонне), мимовільне згинання ноги на ураженій стороні, коли пацієнт сідає зі становища лежачи на спині (симптом Бехтерєва), біль попереку при підйомі прямої ноги в положенні лежачи на спині (симптом Ласега), посилення болю при різкому нахилі голови вперед (симптом Нері).

Як правило, вище зазначені клінічні симптоми дозволяють лікарю діагностувати попереково-крижовий радикуліт. Проведення електроміографії чи електронейроміографії дає можливість підтвердити рівень ураження нервово-м’язового апарату. Обов’язково виконується рентгенографія хребта у 2-х проекціях. Найчастіше вона виявляє ознаки остеохондрозу, підвивих хребців, викривлення хребта, аномалії його розвитку (люмбалізацію, сакралізацію та ін.).

Необхідним моментом є виключення таких серйозних причин люмбоїшалгії та люмбалгії як пухлини спинного мозку та хребта, порушення спинального кровопостачання, міжхребцева грижа, менінгомієліт. Насторожити лікаря повинен виражений корінцевий синдром, що протікає з чутливими та руховими порушеннями, що погано піддається терапії. За наявності показань пацієнтам призначається МРТ хребта, за неможливості її виконання – КТ. МРТ дає можливість діагностувати грижу, пухлину, запальні зміни спинальної речовини; визначити розміри осередку ураження, стадію розвитку грижі; оцінити ступінь компресії хребетного каналу

Лікувальна тактика базується на усуненні больового синдрому і всіх його складових (запального, м’язово-тонічного, компресійного компонента). Фармакотерапія комплексна, складається з призначення протизапальних та знеболювальних препаратів (амідопірин+бутадіон, метамізол натрію, диклофенак, німесулід та ін.), Міорелаксантів (толперизону гідрохлорид, баклофен), вітамінів гр. В (тіаміну, піридоксину, ціанокобаламіну), що покращують місцевий кровообіг засобів (нікотинової к-ти). При інтенсивному больовому синдромі доцільні лікувальні паравертебральні блокади із введенням глюкокортикостероїдів. Протизапальний та знеболюючий ефект має місцеве застосування УФО, електрофорез, УВЧ, магнітотерапія. Для усунення болю може використовуватися рефлексотерапія.

Ефективних засобів, що дозволяють усунути або зупинити дегенеративні процеси, що відбуваються в хребті, поки не існує. Деякий ефект відзначається при застосуванні хондропротекторів (глюкозаміну, хондроїтинсульфату, екстракт з морських риб та ін.). З метою усунення підвивихів хребців і збільшення міжхребцевого простору може проводитися мануальна чи тракційна терапія. При міжхребцевій грижі, що зумовлює стійкий до терапії больовий синдром або компресію корінця з випаданням його функції, можливе хірургічне видалення грижі з диском (дискектомія, мікродискектомія).

Після стихання гострого періоду, в якому пацієнтам рекомендований спокій, поступово приступають до занять лікувальною фізкультурою у поєднанні з міофасціальним масажем попереково-крижового відділу хребта та фізіолікуванням. Регулярна гімнастика сприяє зміцненню м’язів хребта та попереку, що дозволяє уникнути подальших рецидивів. Пацієнтам також рекомендовані заняття плаванням, водо- та грязелікування.

У більшості випадків попереково-крижовий радикуліт добре піддається терапії. Гострий період вдається усунути протягом 5-7 днів. Питання наступних рецидивів залежить від того, наскільки виходить усунути фактори, що їх провокують (перевантаження, підйом ваг, надмірна вага тощо), а також від виконання пацієнтом рекомендацій про регулярні заняття ЛФК, відвідування басейну, періодичне проходження курсів масажу.

Профілактика попереково-крижового радикуліту зводиться до дотримання адекватного режиму трудової діяльності, уникнення підйому надмірних тяжкостей та інших навантажень на хребет, ведення активного способу життя, раціонального харчування, своєчасної корекції порушень обміну речовин тощо.