Поперековий спондилоартроз

Поперековий спондилоартроз – це хронічне прогресуюче ураження суглобів хребта, що супроводжується витонченням та руйнуванням хряща, зміною суглобової капсули, м’язів та зв’язок, а також виникненням крайових розростань (остеофітів). Є багатофакторним захворюванням, що у більшості випадків виникає внаслідок природного старіння хребта, але може провокуватися травмами, порушеннями постави, вродженими аномаліями. Виявляється болями та обмеженням рухливості. Для уточнення діагнозу використається рентгенографія. Лікування зазвичай консервативне: блокади, масаж, фізіотерапія, ЛФК.

Поперековий спондилоартроз (від грец. spondylos хребець + arthrosis) – одна з форм артрозу, що вражає фасеткові (дуговідросткові) суглоби хребта та суглоби, розташовані між тілами хребців. Супроводжується патологічними змінами з боку всіх елементів суглоба: суглобового хряща, кістки, що підлягає, капсули, зв’язок і навколосуглобових м’язів. Поперековий спондилоартроз надзвичайно поширений, виявляється у 85-90% пацієнтів похилого віку. За наявності певних факторів (травм, гіпермобільності хребетних сегментів, уроджених вад розвитку хребта тощо) може розвиватися у молодих людей віком 25 років і старше.

Часто поєднується з іншими дегенеративно-дистрофічними захворюваннями поперекового відділу хребта – остеохондрозом та поперековим спондильозом, при цьому всі три патологічні процеси посилюють один одного. У ряді випадків, поряд з переліченими захворюваннями, може стати причиною виникнення неврологічної симптоматики. Лікування поперекового спондилоартрозу можуть здійснювати лікарі-вертебрологи, ортопеди, травматологи, а при виникненні неврологічних порушень – неврологи та нейрохірурги.

Фахівцям у сфері травматології та ортопедії поки що не вдається точно визначити першопричину, що лежить в основі розвитку поперекового спондилоартрозу, проте встановлено, що дана патологія є мультифакторним захворюванням, її розвиток може бути обумовлений генетичною схильністю, впливами середовища або комбінацією цих факторів. Є явний зв’язок з віком (частота захворюваності різко збільшується в старечому та похилому віці) і зі статтю (жінки хворіють удвічі частіше за чоловіків).

Ранньому розвитку спондилоартрозу сприяють вроджені аномалії поперекового відділу хребта, у тому числі незарощення дуги хребця, сакралізація (злиття крижів та V поперекового хребця) та люмбалізація (формування додаткового поперекового хребця через відділення верхньої частини крижів). Має значення і порушення суглобового тропізму – стан, у якому фасеточные суглоби розташовані асиметрично, що тягне у себе нерівномірний розподіл навантаження на хребет.

Серед екзогенних факторів, що сприяють розвитку поперекового спондилоартрозу – травми та надмірні навантаження на хребет. Імовірність виникнення травм хребта збільшується з віком, що значною мірою зумовлено погіршенням фізичної форми. Зіткнувшись із незвичним фізичним навантаженням, люди середнього та похилого віку, які не приділяють достатньо уваги фізичній активності, нерідко перенапружуються та отримують мікротравми, що сприяють виникненню та розвитку артрозних змін у фасеткових суглобах.

Надмірне навантаження на поперек зазвичай обумовлена ​​зайвою вагою (в т. ч. ожирінням) або умовами праці: підняттям важких вантажів, тривалим перебуванням у вимушеному становищі тощо. буд. або інтенсивними рухами в поперековому відділі хребта. Крім того, в окрему нозологічну категорію виділяють нестабільність хребців, яка частіше виникає між IV та V або III та IV поперековими хребцями.

Пусковим моментом поперекового спондилоартрозу зазвичай стає порушення амортизуючої функції драглистого ядра міжхребцевих дисків. Через перевантаження ядро ​​стає менш еластичним, висота диска зменшується, тиск на фасеткові суглоби та суглобові поверхні хребців збільшується. Надмірний тиск на хрящ порушує нормальну діяльність хондроцитів – клітин, що синтезують колаген, який є частиною хрящової тканини. Структура хряща порушується, його шар стоншується, а поверхня стає нерівною.

Через зменшення висоти диска порушується симетрія при напрузі зв’язок хребта та навколохребцевих м’язів, що призводить до нерівномірного розподілу навантаження на кісткові та хрящові структури та ще більше посилює патологічні зміни у суглобах хребта. На певному етапі в суглобах виникає запалення, що сприяє викиду запальних медіаторів та вивільненню простагландинів та колагеназ, що руйнують колаген суглобового хряща.

Основним симптомом патології є ниючий біль, який у деяких випадках може іррадіювати у стегна та сідниці. Парестезій та оніміння, як правило, не виникає. На початкових стадіях болю з’являються тільки в моменти фізичної активності: при піднятті важких речей, зміні пози, нахилах, ходьбі і т. д. У подальшому больовий синдром стає більш інтенсивним, болі починають турбувати ночами, у спокої і при незначних рухах.

Залежно від причини розвитку виділяють кілька видів болю при поперековому спондилоартрозі. Стартовий біль з’являється при рухах після періоду спокою і зазвичай зникає протягом 20-50 хвилин. Механічні болі виникають внаслідок тривалого навантаження на хребет і зазвичай посилюються до вечора. Для болю внаслідок періартриту характерною є поява або посилення в процесі нахилів або бічних згинань тулуба. Причиною блокадного болю є компресія нервових корінців остеофітами.

Для підтвердження діагнозу поперековий спондилоартроз виконують рентгенографію поперекового відділу хребта. При спондилоартрозі виявляється звуження суглобових щілин, більш виражене в нижній частині поперекового відділу, субхондральний склероз та остеофіти по краях фасеткових суглобів. Можуть також виявлятися суглобові ерозії, кісти та підвивихи суглобів. Для оцінки залучення м’яких тканин та ступеня їх компресії при необхідності призначають МРТ хребта. За наявності неврологічних симптомів (зазвичай спостерігаються при поєднанні спондилоартрозу з іншими дистрофічними захворюваннями хребта) хворого спрямовують на консультацію до невролога.

Лікування захворювання в переважній більшості випадків консервативне. Найважливішу роль грає немедикаментозна терапія, що включає масаж і лікувальну фізкультуру. Масаж зменшує спазм м’язів, сприяє активізації кровообігу та тканинного обміну в ділянці ураження. ЛФК допомагає зменшити біль та відновити функціональну активність хребта. Паралельно призначають фізіотерапевтичні процедури: ультразвук, електрофорез кобальту, сірки та цинку, фонофорез із гідрокортизоном та магнітотерапію.

Для зменшення гострого болю за відсутності ознак вираженого запалення застосовують парацетамол чи трамадол. За наявності запальних явищ призначають НПЗЗ: целекоксиб, мелоксикам, німесулід, ібупрофен, диклофенак тощо. При виражених спазмах застосовують міорелаксанти: тизанідин, толперизон та баклофен. Крім того, в останні роки при артрозах різної локалізації, включаючи спондилоартроз, поряд з перерахованими вище лікарськими засобами все більш активно призначають хондропротектори: екстракт морських риб, глюкозамін, хондроїтин сульфат і т. д. Ці препарати запобігають прогресуванню дегенеративних змін розвиток спондилоартрозу.

При наполегливому больовому синдромі виробляють блокади з новокаїном та кортизоном в ділянку фасеткових суглобів. Крім того, за відсутності ефекту від звичайного лікування інколи здійснюють малоінвазивну радіочастотну деструкцію больових рецепторів у ділянці уражених суглобів. Процедура добре переноситься хворими та виконується в умовах поліклініки.

При неефективності консервативного лікування у молодих хворих в окремих випадках проводять хірургічні операції, під час яких лікар встановлює між остистими відростками спеціальні імплантати – міжостисті спойлери. Ці конструкції допомагають розширити міжхребцеві отвори та знизити навантаження на хребетні диски. Операція відноситься до категорії відносно малотравматичних хірургічних втручань і може проводитися під місцевою анестезією як в умовах стаціонару, так і амбулаторно. Це розширює можливості використання методики при лікуванні літніх пацієнтів, які нерідко страждають на супутні соматичні захворювання і важко переносять загальний наркоз і великі операції.

Прогноз при поперековому спондилоартрозі, як правило, сприятливий. Регулярне лікування та дотримання рекомендацій лікаря у більшості випадків допомагає зберегти функціональність хребта та зменшити больовий синдром. Працездатність при ізольованому процесі не порушується крім періодів загострень. При поєднанні спондилоартрозу з іншими дегенеративними захворюваннями хребта можливий розвиток радикуліту, утворення гриж диска та поява неврологічної симптоматики. Профілактика передбачає збереження достатньої фізичної активності, виключення факторів, що сприяють розвитку спондилоартрозу.