Поперековий спондильоз

Поперековий спондильоз – це віковий дистрофічний процес у сфері поперекових хребців. Супроводжується дистрофією фіброзних кілець міжхребцевих дисків, а також поступовою осифікацією передньої поздовжньої зв’язки та появою кісткових розростань по бокових та передніх поверхнях хребта. Зазвичай розвивається внаслідок природного старіння, рідше виникає в молоді з грубими порушеннями постави. Нерідко протікає безсимптомно. Можливі болі, дискомфорт та обмеження рухів. Діагноз виставляється за даними рентгенографії, МРТ та КТ. Лікування консервативне: ЛФК, фізіотерапія, мануальна терапія. Операції потрібні рідко.

Поперековий спондильоз (від грец. spondylos хребець + osis) – дегенеративно-дистрофічний процес у поперековому відділі хребта. В основі процесу лежить дистрофія бічних або передніх відділів фіброзних кілець міжхребцевих дисків та утворення кісткових наростів з бокових та передніх поверхонь тіл хребців. Виявляється скутістю, болями чи почуттям дискомфорту. У 27-37% пацієнтів не супроводжується клінічними симптомами. Спостерігається як у чоловіків, так і у жінок. Частота захворюваності різко збільшується із віком.

В даний час фахівці розглядають спондильоз, спондилоартроз та остеохондроз як рівноправні прояви процесів старіння хребта. У багатьох пацієнтів спостерігається поєднання цих захворювань, при цьому біль нерідко є наслідком спондилоартрозу або остеохондрозу, а ізольований спондильоз може протікати безсимптомно. Лікування поперекового спондильозу здійснюють ортопеди, травматологи та вертебрологи.

Сучасні фахівці в галузі травматології та ортопедії схильні оцінювати поперековий спондильоз як патологію, що виникає під впливом безлічі факторів, головним з яких є природні вікові зміни в міжхребцевих дисках, кістках та зв’язках хребта. Поруч із певну роль грає малорухливий спосіб життя сучасної людини. Поперековий відділ хребта та навколишні м’язи, позбавлені нормальних фізіологічних навантажень, поступово слабшають. На цьому фоні разові фізичні навантаження при епізодичних спробах «вести здоровий спосіб життя» нерідко стають причиною мікротравм зв’язок хребта та провокують посилене заміщення пошкоджених зв’язок кістковою тканиною.

Факторами, що провокують розвиток спондильозу, є порушення обміну речовин і перевантаження хребта, у тому числі надмірна вага (ожиріння), важка фізична праця, нераціональне харчування та наявність хронічних захворювань: атеросклерозу, цукрового діабету тощо. Деякі автори відзначають конституційну схильність. Крім того, поперековий спондильоз може виникати у різні терміни після травм та інфекційних захворювань, або ставати наслідком грубих порушень постави – кіфозу, сколіозу та кіфосколіозу.

Висота дисків при поперековому спондильозі довгий час залишається незмінною, співвідношення різних елементів хребта не порушується, тому за відсутності спондилоартрозу (артрозу дрібних міжхребцевих суглобів) та остеохондрозу захворювання часто протікає безсимптомно. На пізніх стадіях або при поєднанні спондильозу з іншими дегенеративно-дистрофічними процесами можливе здавлення нервів, що може виявлятися болями, порушенням чутливості та рухів.

Неускладнена патологія протікає безсимптомно чи проявляється локальними болями у сфері ураження. Болі непостійні, посилюються при інтенсивному фізичному навантаженні та несприятливих погодних умовах. Можлива також швидка стомлюваність та обмеження рухливості поперекового відділу хребта. При утворенні грижі міжхребцевого диска та компресії нервових корінців з розвитком радикуліту біль може іррадіювати в сідницю та поширюватись по задній поверхні нижньої кінцівки.

Для болю при міжхребцевій грижі характерне посилення при нахилах уперед, тривалому сидінні чи стоянні. Якщо больовий синдром зумовлений остеоартрозом (артрозом фасеткових суглобів), біль зазвичай посилюється при стоянні та ходьбі та зменшується або зникає при випрямленні тулуба. При компресії нервових корінців може з’являтися поколювання та відчуття оніміння в ділянці нижніх кінцівок, іноді спостерігається м’язова слабкість. При гострому утиску нерва можливі гострі болі в попереку в поєднанні з порушенням функції кишечника або сечового міхура, вираженою слабкістю м’язів в одній або обох кінцівках, онімінням сідничної зони або пахвинної області.

Діагноз підтверджують, використовуючи дані, одержані при рентгенографії хребта. На підставі рентгенограм можна судити про поширеність та вираженість патологічних змін. Про наявність поперекового спондильозу свідчать остеофіти, розташовані по краях тіл одного або кількох хребців. За своїм зовнішнім виглядом кісткові розростання можуть нагадувати дзьобоподібні виступи, невеликі загострення чи масивні «дужки», які з’єднують тіла сусідніх хребців.

При спондильозі нерідко спостерігається невідповідність клінічних та рентгенологічних даних. Можлива слабка вираженість проявів при грубих патологічних змінах на рентгенограмах, так і яскрава клінічна симптоматика при помірних або слабо виражених рентгенологічних ознаках спондильозу. Рентгенологічна картина змінюється повільно, плавно протягом багатьох років. При значній давності захворювання на знімках можуть виявлятися великі розростання остеофітів з утворенням блоків, що фіксують між двома і більше хребцями.

В окремих випадках у процесі диференціальної діагностики використовують радіоізотопне сканування. При підозрі на стеноз хребетного каналу на додаток до рентгенографії призначають КТ хребта. При необхідності візуалізувати м’якоткані утворення (нерви, зв’язки, диски) та виявити компресію нервових структур хворого направляють на МРТ хребта. Пацієнтів із неврологічними порушеннями оглядає невролог. Для оцінки функціонального стану задіяних нервів застосовують електроміографію.

Лікування здійснюють ортопеди або лікарі-вертебрологи. За наявності неврологічної симптоматики пацієнти зазвичай переходять у ведення невропатологів чи нейрохірургів. Хворим рекомендують дотримуватися раціонального рухового режиму, не переохолоджуватися і не перевантажувати хребет. При больовому синдромі та м’язовому спазмі призначають міорелаксанти та препарати з групи НПЗЗ. Серед НПЗЗ використовують напроксен, мелоксикам, ібупрофен, серед міорелаксантів – тизанідин, циклобензаприн та інші засоби. При інтенсивних болях окремих випадках застосовують трамадол та інші наркотичні анальгетики. При хронічних болях іноді використовують малі дози трициклічних антидепресантів (доксепіну, амітриптиліну).

Важливою частиною лікування поперекового спондильозу є лікувальна гімнастика, що проводиться під час ремісій. Вона дозволяє зміцнити навколохребетні м’язи і тим самим знизити навантаження на хребет. Крім того, в результаті регулярних занять ЛФК зменшуються болі та покращується функціональність хребта. Активно використовуються фізіотерапевтичні процедури, у тому числі діатермія, електрофорез з йодом і кальцієм, аплікації парафіну та озокериту. На ранніх стадіях застосовується ультразвук.

Для активізації обмінних процесів у тканинах хворих направляють на масаж, поліпшення нервової провідності – на голкорефлексотерапію. За відсутності протипоказань іноді призначають мануальну терапію. При наполегливих болях вводять стероїдні препарати в епідуральний простір або тригерні точки. Пацієнтам видають напрями на санаторно-курортне лікування (радонові та сірководневі лікувальні ванни, грязелікування тощо).

Хірургічні операції при поперековому спондильоз потрібні дуже рідко. Показанням до оперативного втручання є виражені неврологічні порушення за неефективності консервативної терапії. Зазвичай пацієнтів оперують при вираженій компресії нервового корінця остеофітом чи грижею диска, і навіть при синдромі кінського хвоста. Операція проводиться в плановому порядку після всебічного обстеження в умовах вертебрологічного або нейрохірургічного відділення. У процесі хірургічного втручання лікар видаляє остеофіти, при необхідності виконує транспедикулярну фіксацію, міжтіловий спондилодез і т.д.

Прогноз при поперековому спондильоз відносно сприятливий. За відсутності інших інволютивних процесів у поперековому відділі хребта захворювання частіше протікає без виражених болів та неврологічних порушень. Систематичне спостереження та регулярне адекватне лікування дозволяє стабілізувати стан хворого і на довгий час зберегти функціональність хребта, проте повне одужання неможливе, оскільки сучасній медицині невідомі лікарські засоби або нелікарські методики, здатні «звертати» дегенеративні зміни в хребті.

За наявності супутнього остеохондрозу та спондилоартрозу збільшується ймовірність утворення міжхребцевих гриж, посилення больового синдрому та появи неврологічних симптомів, що негативно впливають на працездатність та якість життя. Профілактика включає помірну фізичну активність, виключення надмірних навантажень і факторів, що привертають.