Порожня стопа

Порожня стопа – Це аномальне збільшення висоти аркового склепіння стопи. Є протилежністю плоскостопості, при якому склепіння опущене і сплощене. Виникає після травм стопи та при деяких захворюваннях нервово-м’язової системи, рідше має спадковий характер. Виявляється зовнішньою деформацією, болями та швидкою стомлюваністю при ходьбі. Діагноз виставляється з урахуванням даних огляду, результатів плантографії та рентгенографії. Лікування найчастіше консервативне (фізіотерапія, ЛФК, ортопедичне взуття), при прогресуючій деформації показано оперативне втручання.

Порожня стопа – надмірне збільшення склепіння стопи. Спостерігається за цілого ряду захворювань нервової та м’язової системи. Може розвиватися після травм стопи (розморожування, важких переломів кісток передплюсни), особливо перенесених у дитячому віці. Іноді передається у спадок. Супроводжується швидкою стомлюваністю та болями при ходьбі. Стає причиною утворення мозолів та розвитку деформації пальців. У ряді випадків протікає без будь-яких функціональних розладів.

Причиною звернення лікаря зазвичай стають інтенсивні болі в стопах і неможливість підібрати взуття по нозі. При незначно і помірно вираженій порожнистій стопі проводиться консервативна терапія. При прогресуючій деформації показано хірургічне втручання. Лікуванням займаються травматологи-ортопеди. Якщо причиною розвитку патології є захворювання нервової системи, неврологи паралельно здійснюють терапію основного захворювання.

В даний час точний механізм формування порожнистої стопи не з’ясований. Передбачається, що ця патологія зазвичай виникає внаслідок порушення м’язової рівноваги внаслідок гіпертонусу або паретичного ослаблення окремих м’язових груп гомілки та стопи. Разом з тим фахівці зазначають, що в деяких випадках при обстеженні пацієнтів з порожньою стопою підтвердити помітне підвищення або зниження тонусу м’язів не вдається.

Порожниста стопа може формуватися при ряді хвороб і вад розвитку нервово-м’язового апарату, в тому числі – при поліомієліті, м’язовій дистрофії, спинальній дизрафії (неповному зарощенні серединного шва хребта), хворобі Шарко-Марі-Тута (спадкової сенсіомоторної , дитячому церебральному паралічі, атаксії Фрідрейха (спадкової атаксії внаслідок ураження спинного мозку та мозочка), менінгоенцефаліті, менінгіті, злоякісних та доброякісних пухлинах спинного мозку. Рідше патологія розвивається внаслідок опіків стопи або неправильно зрощених переломів кістки п’яти і таранної кістки. Приблизно у 20% випадків фактори, що спровокували формування деформації, залишаються нез’ясованими.

Стопа є найскладнішим анатомічним утворенням, що складається з безлічі елементів: кісток, м’язів, зв’язок і т. д. Весь цей комплекс тканин діє, як єдине ціле, забезпечуючи опорну і рухову функцію. Порушення нормальних співвідношень між окремими елементами стопи призводить до «збою» механізмів стояння та руху. Навантаження неправильно розподіляється між різними відділами, стопа швидко втомлюється, починає хворіти та ще більше деформується.

При порожній стопі кривизна поздовжньої частини склепіння збільшена, перша плюснева кістка біля основи великого пальця опущена, а п’ята трохи повернута досередини. Таким чином, виникає “скручування” стопи. Залежно від локалізації максимально деформованого відділу в травматології та ортопедії розрізняють 3 типи порожнистої стопи. При задньому типі через недостатність триголового м’яза гомілки деформується задній устій ​​підошовного склепіння. Через тягу згиначів гомілковостопного суглоба стопа «іде» в положення згинання, п’ята опускається нижче передніх відділів. Задній тип порожнистої стопи часто супроводжується вальгусною деформацією, що виникає внаслідок контрактури малогомілкових м’язів та довгого розгинача пальців.

Проміжний тип спостерігається досить рідко і формується при контрактурах підошовних м’язів внаслідок укорочення підошовного апоневрозу (при хворобі Ледероуза) або носіння взуття із надмірно жорсткою підошвою. При передньому типі спостерігається вимушене розгинання стопи з опорою лише кінчики пальців. Передній устій ​​склепіння стопи опущений, п’ята розташовується вище за передні відділи стопи. Порушення співвідношень між задніми та передніми відділами частково усувається під вагою тіла.

Через збільшення висоти склепіння при всіх типах порожнистої стопи відбувається перерозподіл навантаження на різні відділи даного анатомічного утворення: середня частина навантажується недостатньо, а п’ятковий бугор і головки плеснових кісток, навпаки, страждають від постійного навантаження. Пальці поступово деформуються, набуваючи кігтеподібної або молоткоподібної форми, основні фаланги піднімаються догори, а нігтьові сильно згинаються. В основі пальців утворюються хворобливі натоптиші.

Разом про те, збільшення склепіння стопи який завжди тягне у себе перелічені вище наслідки. У ряді випадків дуже високе арочне склепіння виявляється у абсолютно здорових людей. Як правило, у таких випадках форма стопи передається у спадок, є відмінною сімейною ознакою, не викликає функціональних розладів та вторинних деформацій. У подібних випадках зміна форми стопи розглядається як варіант норми, якесь лікування не потрібно.

Пацієнт скаржиться на швидку стомлюваність при ходьбі, болі в стопах та гомілковостопних суглобах. Багато хворих відзначають, що зазнають значних труднощів при підборі зручного взуття. При огляді виявляється збільшення висоти внутрішнього і зовнішнього склепіння, розширення, розпластаність та деяке приведення передніх відділів стопи, деформація пальців, а також болючі мозолі (частіше – в ділянці мізинця та в основі I пальця). Часто відзначається більш менш виражена тугоподвижность стопи.

При порожній стопі внаслідок поліомієліту зазвичай спостерігається нерізкий односторонній парез у поєднанні з еквінусом стопи. Тонус м’язів знижений, деформація не прогресує. При церебральних ураженнях, навпаки, спостерігається підвищення тонусу м’язів, спастичні явища та посилення сухожильних рефлексів. Процес також односторонній, що не прогресує. При вроджених вадах деформація двостороння, схильна до прогресування у періоди посиленого зростання (5-7 років та 12-15 років).

При хворобі Фрідрейха двостороння патологія, прогресуюча. У сімейному анамнезі зазвичай виявляються випадки того самого захворювання. Збільшення склепіння стопи поєднується з атаксією, тяжкими порушеннями ходи, слабко вираженими розладами чутливості та явищами ураження пірамідних шляхів (контрактурами, спазмами та пірамідними знаками). При хворобі Шарко-Марі-Тута спостерігається прогресуюча двостороння деформація стоп у поєднанні з атрофією м’язів, яка поступово поширюється знизу догори.

Для уточнення діагнозу призначають рентгенографію стопи та плантографію. При слабо вираженій порожнистій стопі на плантограмі визначається виступ зовнішнього краю і надмірне поглиблення увігнутої дуги внутрішнього краю. При помірній патології увігнутість поширюється до зовнішнього краю стопи. При різко вираженої деформації відбиток підошви поділяється на частини. У запущених випадках з відбитка зникають контури пальців, що зумовлено їх вираженою кігтеподібною деформацією.

При підозрі захворювання нервово-м’язової системи пацієнта направляють на консультацію до невролога, проводять детальне неврологічне обстеження, виконують рентгенографію хребта, КТ і МРТ позоночника, електроміографію та інші дослідження. При застарілих травмах кісток передплюсни в окремих випадках може знадобитися КТ стопи. Вперше виявлена ​​порожниста стопа за відсутності хвороб нервово-м’язового апарату та попередніх травм є приводом запідозрити пухлину спинного мозку та направити хворого на обстеження до онколога.

Тактика лікування даної патології визначається причиною розвитку захворювання, віком хворого та ступенем збільшення склепіння стопи. При слабко та помірно виражених деформаціях призначають масаж, фізіотерапію та лікувальну фізкультуру. Нефіксовані форми піддаються консервативної корекції спеціальним взуттям з піднятим внутрішнім краєм без викладення склепіння. Різко виражена фіксована порожниста стопа, особливо у дорослих, підлягає оперативному лікуванню.

Залежно від причини розвитку та виду патології може виконуватися остеотомія, клиноподібна або серпоподібна резекція кісток передплюсни, артродез, розтин підошвової фасції та пересадка сухожиль. Нерідко використовуються різні комбінації перерахованих оперативних методик. Хірургічне втручання здійснюється під загальним наркозом чи провідникової анестезією у плановому порядку за умов травматологічного чи ортопедичного відділення.

Найчастіше оптимальним варіантом є комбінована операція по Куслику чи Чакліну. Метод Куслика передбачає рересацію або відкрите розтин підошовного апоневрозу у поєднанні з клиноподібною або серповидною резекцією кубоподібної кістки. Після видалення резецированного ділянки передні відділи стопи згинають до тилу, а задні – у напрямі підошви. Рану вшивають і дренують, на ногу накладають гіпсовий чобіт на 6-7 тижнів.

При проведенні хірургічного втручання методом Чакліна підошовний апоневроз також розсікають або рересують. Потім оголюють передплюсні кістки, відводячи в сторони сухожилля розгиначів, виконують клиноподібну резекцію головки таранної кістки і частини кубоподібної кістки. Човноподібну кістку видаляють повністю або частково в залежності від ступеня деформації. При різко вираженому опущенні I плюсневої кістки додатково здійснюють її остеотомію. За наявності еквінуса на заключному етапі виробляють тенотомію ахіллового сухожилля. Якщо положення стопи не вдалося повністю скоригувати в ході операції, гіпс накладають терміном на два тижні, потім пов’язку знімають, роблять остаточну корекцію і накладають гіпс ще на 4 тижні.

Крім того, для виправлення порожнистої стопи в деяких випадках використовують методику Альбрехта, яка передбачає клиноподібну резекцію шийки таранної кістки та передніх відділів кістки п’яти. При різко виражених та прогресуючих деформаціях іноді застосовують метод Мітбрейта – потрійний артродез у поєднанні з подовженням ахілового сухожилля, остеотомією I плюсневої кістки та пересадкою м’язів. Потім накладають гіпс на 6-7 тижнів.

У післяопераційному періоді призначають фізіотерапію, антибіотики, знеболювальні препарати, масаж та ЛФК. В обов’язковому порядку використовують спеціальне взуття з піднятим зовнішнім краєм у задніх відділах стопи та піднятим внутрішнім краєм у передніх відділах стопи. При операціях, що передбачають пересадку м’язів, на початкових етапах взуття додатково встановлюють жорсткі берці, що оберігають пересаджені м’язи від надмірного розтягування.