Порушення дрібної моторики у дітей

Порушення дрібної моторики у дітей – це розлад кистьового та пальцевого праксису, що супроводжується труднощами виконання точних координованих рухів. Дошкільнята з недостатністю тонкою моторикою погано утримують предмети в руці (ложку, олівець), не можуть застебнути гудзики, зашнурувати взуття, не люблять конструювати, малювати, мають поганий почерк. Вони відзначаються логопедичні проблеми. Стан дрібної моторики оцінюється за допомогою різних ігрових прийомів та проб. Обов’язковим є дослідження стану мовної функції. Корекція передбачає виконання пальчикової гімнастики, масажу рук, ручну працю (шнурування, штрихування, ліплення, аплікацію).

Поняття «дрібна моторика» включає великий діапазон рухів рук: від захоплення об’єкта до маніпуляцій з дрібними предметами, листи, малювання і т.п. У дитячому віці дрібна моторика є засобом пізнання світу та базою для розвитку вищих психічних функцій: пам’яті, розумових процесів, уваги, мовних навичок. Рівень розвитку диференційованих рухів рук – важливий критерій, яким оцінюється шкільна зрілість. Разом з тим, кількість дітей з порушеннями дрібної моторики збільшується з року в рік. Поряд із розладами рухової сфери вони часто мають мовні проблеми, у зв’язку з чим проблема виявлення та корекції моторної недостатності стоїть дуже гостро.

Точні тонкі рухи кисті та пальців рук забезпечуються узгодженою роботою нервової, кістково-м’язової, зорової систем. При пошкодженні будь-якої з цих ланок розвиваються порушення дрібної моторики, виражені тією чи іншою мірою. У дітей розлади ручного праксису найчастіше викликаються такими факторами:

• Перинатальна патологія Головна роль тут відводиться гіпоксично-ішемічним ушкодженням ЦНС. Наслідками перинатальної енцефалопатії у старшому віці може бути мінімальна мозкова дисфункція, ДЦП, епілепсія, ЗПРР, олігофренія. Несприятливі наслідки для подальшого моторного розвитку мають родові травми голови та ШОП.
• Недоношеність. Від 30 до 50% дітей, народжених з малим гестаційним віком, мають відставання у фізичному та психомоторному розвитку. Це з частішими відхиленнями в неврологічному статусі, дефектами зору, руховими порушеннями у недоношених дітей проти народженими вчасно.
• Нейроінфекції. Наслідком енцефалітів, церебеллітів, менінгітів може бути атаксія у дітей. Поразка мозочка завжди супроводжується порушенням координації довільних рухів.
• Травми голови. Двигуни та неврологічні розлади у дітей нерідко зберігаються у віддаленому періоді після перенесеної ЧМТ. Найчастіше вони виражаються у зниженні швидкості рухів, порушенні координації, рідше виникають парези та плегії кінцівок.
• Травми та патології верхніх кінцівок. Наслідком переломів, опіків рук, оперативних втручань можуть ставати контрактури суглобів, що обмежують рух кистей та пальців. Дрібномоторні функції також обмежені у дітей із вродженими аномаліями верхніх кінцівок – синдактилією, клинодактилією, ектродактилією.
• Спадкові захворювання. Порушення дрібної моторики спостерігаються у значної кількості дітей, які мають генетичні патології. Як правило, це синдроми, асоційовані з розумовою відсталістю та фізичним недорозвиненням (Дауна, Ангельмана, Корнелії де Ланге, Мартіна-Белл та ін).
• Порушення зору. Планування точних рухів неможливе без хорошого орієнтування у просторі. Якщо у дитини суттєво знижена функція зорового аналізатора, є косоокість або амбліопія, то формування дрібної моторики також значно страждає.

Порушення моторики виявляється у дітей із СДВГ, аутизмом, синдромом Аспергера, мовленнєвою патологією (алалією, заїканням, дизартрією). Моторна недостатність у дорослих частіше буває пов’язана з перенесеним інсультом, прогресуючою хворобою Паркінсона, спиноцеребеллярною атаксією, наслідками черепно-мозкових травм, пухлинами мозку.

Формування тонкої ручної координації в дітей віком тісно пов’язані з дозріванням рухового відділу мозку, утворенням зв’язків між ним та інші церебральними структурами (зоровим, мовним центрами). Близько 2/3 площі рухової кори у мозку відповідають за регуляцію рухів кисті руки. Ці рухові центри розташовуються в безпосередній близькості від моторного центру мови, тому під час роботи м’язів руки неминуче активізується мовний центр. Цим пояснюється тісний взаємозв’язок рівня розвитку дрібної моторики та мовної функції.

Розвиток дрібної моторики в основному посідає дошкільний вік і закінчується до 6-7 років. Старші дошкільнята повинні добре володіти тонкими маніпулятивними діями, у т. ч. з олівцем, пензликом для малювання та ін. Розвиненість моторики характеризується такими якостями, як швидкість, сила, точність, спритність. Ці навички корелюють із можливістю виконання побутових дій, предметною та конструктивною діяльністю, освоєнням навички письма.

В основі механізму порушення дрібної моторики лежать розлади центральної чи периферичної ланки рухового аналізатора. Стійкі розлади пальцевого та кистьового праксису виникають внаслідок м’язової дистонії, парезів, гіперкінезів, функціональної неповноцінності руки, дефектів зору. При цьому страждає не лише рухова сфера, а й мовний, сенсорний, інтелектуальний розвиток дитини.

З урахуванням етіопатогенетичних механізмів розрізняють три варіанти розладу тонкої моторики:

• порушення зародження нервового імпульсу – у разі сигнал, необхідний виконання дії, в нейронах кори немає. Така ситуація спостерігається при осередкових ураженнях головного мозку: інсульті, пухлинах, травмах.
• порушення нейротрансмісії – збій відбувається на рівні нейронного ланцюга, коли через відсутність зв’язку між нервовими клітинами виник імпульс не може досягти своєї мети. Даний механізм типовий для нейродегенеративних захворювань, зокрема хвороби Паркінсона.
• порушення прийому імпульсу – нервовий сигнал не сприймається органами руху через порушення периферичної іннервації, через що не виникає адекватної рухової відповіді. Зазначається при ДЦП, травматичному пошкодженні кінцівок.

Усі маніпулятивні дії в дітей із поганою дрібною моторикою недосконалі. Насамперед, вони відчувають труднощі в самообслуговуванні: роздяганні та одяганні, прийомі їжі. Дошкільнята не вміють застібати гудзики та кнопки, шнурувати черевики, зав’язувати банти, неправильно тримають вилку та ложку. Страждає точність, швидкість, координація дій.

Також наголошується на несформованості продуктивної діяльності. Діти не люблять такі заняття, як ліплення з глини та пластиліну, розфарбовування, аплікація, збирання конструктора, тому що їх незручність не дозволяє досягти очікуваного результату. У процесі малювання вони неправильно тримають пензлик, не регулюють силу натиску на олівець, не дотримуються масштабу та межі рядка, аркуша. Характерно погане володіння ножицями під час вирізування. При цьому грубих рухових розладів у дитини може бути.

Практично завжди діти з нерозвиненою дрібною моторикою мають мовні проблеми. Вони можуть бути виражені в різній формі та ступені: від функціональної дислалії та стертої дизратрії до заїкуватості та ОНР різного рівня. Також у дітей із порушенням моторики утруднено формування графомоторних навичок, необхідні переходу до письма.

Наслідком низького рівня сформованості дрібної моторики стають шкільні проблеми. Діти мають неакуратний, нерозбірливий почерк. Недосконалості мовлення часто призводять до розвитку дисграфії. Характерна погана успішність із трудового навчання, малювання. Діти намагаються брати участь у колективних заходах, олімпіадах, змаганнях, потребують виконання дій на швидкість. Усе це призводить до зниження пізнавальної активності, мотивації до навчання.

Оцінка рухового, нервово-психічного, мовного статусу дітей із порушеннями дрібної моторики має проводитися колегіально командою фахівців: дитячим неврологом, ортопедом, офтальмологом, психологом, логопедом-дефектологом. За потреби виконується комплекс медичної діагностики: ЕЕГ, ЕМНГ, рентгенографія верхніх кінцівок, візометрія, церебральна МРТ. Безпосереднє обстеження моторних функцій включає:

• проби на статичну та динамічну координацію рухів (відтворити пальцеву та кистьову позу, здійснити рухи пальцями рук);
• виконання предметних дій (зі шнурками, ґудзиками, стрічками);
• дослідження сформованості графомоторних навичок (малювання, обведення, штрихування, копіювання малюнка/тексту).

Важливим діагностичним напрямом є дослідження рівня мовного розвитку дітей. Досліджується зв’язне мовлення, лексичний запас, граматична складова, фонематичне сприйняття. З’ясовуються порушення звуковимови, просодики, темпу та ритму мови.

Розвиваюче середовище

Діяльність, спрямована на розвиток координації рухів та дрібної моторики, корисна всім дітям без винятку та особливо контингенту з її порушенням. З раннього дитинства рекомендується організувати довкола дитини розвиваюче середовище. В ігровому арсеналі дітей мають бути шнурівки, сенсорні мішечки, пальчикові фарби, бізіборди, «сухі басейни». Корисне повторення дитячих потішок, що поєднуються з рухами рук («Ладушки», «Сорока-ворона»).

З дошкільнятами необхідні заняття ручною працею: ліплення із пластиліну, полімерної глини, солоного тіста. Для тренування моторних навичок корисно збирати разом із дитиною мозаїку, пазли, конструктор, виготовляти аплікації, вироби із природних матеріалів. Старші діти можуть бути залучені в творчу діяльність – бісероплетіння, квіллінг та ін. Для зміцнення кисті, стимуляції уяви, пам’яті, мовного апарату рекомендується гра з пальчиковими ляльками, проведення пальчикової гімнастики.

Спеціальна допомога

Дітям з обмеженими можливостями здоров’я потрібна спеціальна допомога. При порушеннях опорно-рухового апарату може бути показаний підбір спеціальних ортопедичних пристроїв, заняття ЛФК, масаж рук, проведення операцій, що коригують. При порушеннях зорової функції необхідна її очкова чи хірургічна корекція.

Діти з погано розвиненою дрібною моторикою потребують логопедичної допомоги. На логопедичних заняттях використовуються пальчикові ігри, самомасаж кистей рук, суджок-терапія. Для активізації артикуляційної моторики проводиться гімнастика артикуляції, логопедичний масаж. Велика увага приділяється підготовці руки до письма: виконання вправ на обведення, розфарбовування, штрихування, написання графічних диктантів.

Розвитком дрібної моторики дитини необхідно займатися з раннього дитинства. Особливо пильну увагу слід приділяти її формуванню у дітей з неврологічними та руховими порушеннями. Для цього не обов’язково використовувати дорогі тренажери, багато посібників під силу виготовити самим батькам із підручних матеріалів. У міру вдосконалення дрібної моторики нівелюються і багато інших проблем (з мисленням, промовою, листом). Профілактика пальцевої диспраксії полягає у попередженні факторів ризику (перинатальної патології, травм) та своєчасній корекції наслідків.