Порушення харчової поведінки

Порушення харчової поведінки – Група психогенних поведінкових синдромів, що характеризуються відхиленнями при прийомі та переробці їжі. До цієї групи відноситься нервова анорексія, нервова булімія, переїдання та деякі інші розлади. Симптоми різноманітні, включають відмову від їжі, ненажерливість, спровоковану та мимовільну блювоту, застосування проносних препаратів, заперечення суб’єктивної значущості проблеми ваги. Постановка діагнозу базується на результатах розмови з психіатром та даних психологічного тестування. Лікування засноване на індивідуальній та груповій психотерапії, застосуванні медикаментів.

У Міжнародній класифікації хвороб порушення харчової поведінки виділено в окрему рубрику «Розлади прийому їжі». Загальною характеристикою групи є протиріччя між фізіологічною потребою у їжі та бажаннями пацієнта. Пік захворюваності посідає підлітковий і молодий вік. Визначається стійка гендерна схильність, дівчатка та жінки складають 85-95% хворих на анорексію та булімію, 65% осіб з психологічним переїданням. Згідно з останніми дослідженнями, психогенні харчові розлади частіше розвиваються у людей із благополучних сімей, які мають високий рівень освіти та доходів, у жителів економічно розвинених країн.

У виникненні розладів цього значну роль грають психологічні і фізіологічні особливості, соціальні відносини пацієнта. Конкретні причини визначаються спеціалістом у процесі діагностики. Як правило, виявляється кілька факторів, що схильні до захворювання, і один або два, що послужили пусковими механізмами. Серед можливих умов розвитку психогенного харчового порушення виділяють:

• Психологічні особливості. Розлади формуються з урахуванням емоційної нестійкості, почуття провини, заниженої самооцінки, навіюваності, залежність від думки оточуючих. У групі ризику перебувають підлітки, які переживають вікову кризу.
• Мікросоціальні умови життя. Велику роль у формуванні порушень відіграють харчові звички сім’ї – відсутність режиму харчування, пристрасть до солодких продуктів, а також методи виховання – гіперопіка, авторитаризм, використання їжі як інструменту для покарання чи заохочення. У підлітковому та молодому віці значущими стають зауваження батьків, однолітків, подружжя щодо зовнішності.
• Стрес. Психогенне підвищення або зниження апетиту, механічне ненажерливість без почуття голоду виникають як способи компенсації емоційної напруги. Поступово зміна прийому їжі та її результат стають самостійними джерелами стресу.
• Суспільні цінності. Безпосередньо розлади харчової поведінки формують «ідеали» краси, що нав’язуються – стрункість, худорлявість, крихкість. Побічно порушення формуються внаслідок підвищених вимог до успішності, працездатності, стресостійкості.
• Спадкова схильність. Генетично передаються особливості фізіологічних процесів, що становлять основу збоченого, зниженого чи підвищеного апетиту, розвитку повноти. До них належать гормональний дисбаланс, порушення передачі нейромедіаторів.
• Психічні захворювання. Психогенні синдроми часто виявляються при шизофренії, біполярному афективному розладі, депресії, психопатії. Такі випадки відрізняються вираженими клінічними ознаками, стійкістю до терапії.

Патологічні зміни при порушеннях харчової поведінки відбуваються на двох рівнях – на психічному та на фізіологічному. Спочатку формується конфлікт між базовою потребою приймати їжу та актуальними бажаннями людини, що виникають як результат соціальних відносин, адаптації до стресу, власної самооцінки та ін. Бажання формує нав’язливу, надцінну ідею, що визначає мотиви та поведінку. При анорексії домінує думка про схуднення, при нервовій булімії – страх набрати вагу, при психогенному переїданні – бажання розслабитися, уникнути напруги. У поодиноких випадках ідеї носять своєрідний характер. Наприклад, пацієнт боїться вживати продукти певного виду, вважаючи їх небезпечними. Після психічними змінами порушується процес переробки та засвоєння їжі, розвивається дефіцит поживних речовин, вітамінів, мікроелементів.

Порушення харчової поведінки відрізняються великою різноманітністю. Найбільш поширені та клінічно виразні типи розглядаються в МКХ-10 як окремі нозологічні одиниці. Менш вивчені особливості – нервова орторексія, дранкорексія, вибіркове харчування – продовжують досліджуватися і розглядаються як патологія не всіма фахівцями. Відповідно до міжнародного класифікатора хвороб виділяють:

• Нервову анорексію. Характеризується домінуючою ідеєю зниження ваги, жорсткими обмеженнями обсягів та калорійності їжі, виснаженням. Супроводжується ризиком смерті.
• Нервову булімію. Виявляється нападами обжерливості з подальшим почуттям провини та насильницьким визволенням від з’їденого. Вага залишається стабільною або повільно збільшується.
• Психогенне переїдання. Ненажерливість виникає у відповідь на стресову ситуацію, закріплюється в поведінці як спосіб позбавлення афективної напруги. Приводить до збільшення ваги.
• Психогенне блювання. Напади розвиваються на тлі сильних емоцій. Супроводжують соматоформні захворювання, іпохондричні та дисоціативні розлади, вагітність.
• Поїдання неїстівного неорганічного походження. До цієї групи належить поїдання дорослими крейди, глини, листя неїстівних рослин. Порушення призводять до серйозних соматичних захворювань.
• Психогенна втрата апетиту. Тяга до вживання їжі знижується при тривалій депресії, інтенсивних переживаннях, що супроводжують психотравму. Виразність та тривалість розладу безпосередньо корелює з емоційними порушеннями.

Симптомами психогенної анорексії є виснаження, завзяте прагнення худобі, небажання підтримувати нормальну вагу, спотворення образу тіла, нав’язливий страх збільшення маси тіла. Пацієнти дотримуються надмірно строгих дієт з максимально можливим обмеженням калорійності та обсягів їжі, приймають їжу 1-2 рази на день. При порушенні правил «дієти» відчувають почуття провини, провокують блювоту, вживають проносні засоби. Визначаються ознаки дисморфофобії – спотвореного ставлення до власному тілі. Хворі вважають себе товстими за реально нормальної або недостатньої ваги. Їм властиво пригнічений, пригнічений стан, замкнутість, соціальна дистанційність, надмірне занепокоєння харчуванням та фізичними навантаженнями.

При булімії спостерігаються періодичні епізоди поглинання великих обсягів їжі. За нападами неконтрольованого обжерливості слідує чищення – тип поведінки, спрямований на позбавлення організму від з’їдених продуктів. Хворі викликають блювання, приймають проносні препарати, роблять клізми, витримують період суворої дієти та катують тіло фізичними вправами. Домінує страх набору ваги, невдоволення зовнішнім виглядом, переживання вини. Епізоди булімії часто походять потай від інших людей. Цикл переїдання та чищення повторюється кілька разів протягом тижня.

Психологічне переїдання проявляється ненажерливістю, що розвивається при емоційному напрузі, стресі. Пацієнти не усвідомлюють настання насичення, продовжують їсти до настання дискомфортних відчуттів – почуття тяжкості, переповненості шлунка, нудоти. Під час поглинання їжі вони розуміють, що контроль дій втрачено, але відновити його не можуть. Почуття сорому та провини стає джерелом додаткового стресу і знову провокує ненажерливість. При психогенному блюванні напади виникають через стресову зовнішню ситуацію і внутрішні переживання. Виверження вмісту шлунка відбувається мимоволі. Для психогенної втрати апетиту характерно байдуже ставлення до їжі. Хворі недоцільно пропускають їди, їдять неохоче, швидко насичуються.

При розладах, що характеризуються обмеженням в їді, існує ризик розвитку патологій ШКТ, захворювань, пов’язаних з дефіцитом вітамінів, мінералів, поживних сполук. У пацієнтів стоншуються кістки, розвивається остеопенія, остеопороз, B12-дефіцитна та залізодефіцитна анемія, гіпотонія, млявість, м’язова слабкість, крихкість нігтів, випадання волосся, сухість шкіри. У важких випадках анорексії порушується робота практично всіх органів прокуратури та систем, виникає ризик смерті. Ускладненнями психогенного блювання та булімії є хронічні запалення та болі в горлі, руйнування зубної емалі, подразнення та розлад кишечника, проблеми з нирками, зневоднення.

Первинне діагностичне обстеження найчастіше проводиться через 1-3 роки після дебюту розладу, коли пацієнт звертається до лікаря через появу соматичних симптомів – порушень роботи ШКТ, суттєвої зміни ваги, слабкості. Діагностика здійснюється лікарем-психіатром, клінічним психологом, фахівцями соматичного профілю. До специфічних методів дослідження належать:

• Розмова. Психіатр з’ясовує анамнез, ознаки захворювання. Розпитує про особливості харчування, ставлення хворого до власної зовнішності, існуючих стресових та психотравмуючих ситуаціях. Розмова може бути проведена в присутності близького родича, оскільки самі пацієнти схильні заперечувати наявність розладу та психологічних проблем, що лежать в його основі.
• Особисті опитувальники. Дослідження націлене виявлення рис характеру, емоційних станів, соціальних проблем, сприяють розвитку харчових відхилень. Визначається нестійка самооцінка, залежність від думки оточуючих, схильність до самозвинувачення, стан стресу, психологічної дезадаптації. Використовується ЗМІЛ, опитувальник Айзенка, методика Дембо-Рубінштейн, Шкала оцінки харчової поведінки.
• Проектні методики. Малювальні та інтерпретаційні тести проводяться додатково до опитувальників. Дозволяють виявити заперечені, приховані пацієнтом тенденції – страх додати у вазі, неприйняття власного тіла, потреба у позитивній оцінці оточуючих, імпульсивність, відсутність самоконтролю. Застосовується тест кольорових виборів, малюнок “Автопортрет”, Тематичний апперцептивний тест (ТАТ).

З метою диференціальної діагностики – розрізнення психогенних розладів із соматичними захворюваннями – призначаються консультації гастроентеролога, невролога, нефролога, гематолога, терапевта. Перелік діагностичних методів визначається з урахуванням клінічної картини ускладнень. Виконуються лабораторні аналізи, інструментальні дослідження шлунково-кишкового тракту та інших внутрішніх органів.

Терапія проводиться у кількох напрямках. Специфічне лікування спрямоване на корекцію емоційних та особистісних проблем, відновлення соціальних взаємовідносин, здорових харчових звичок. Паралельно здійснюються заходи щодо усунення фізіологічних порушень, спровокованих неправильним харчуванням. Комплексна допомога включає:

• Психотерапію. Методи та техніки підбираються індивідуально, визначаються особистісними якостями пацієнта та особливостями розладу. Поширено застосування когнітивно-біхевіоральної терапії, психоаналізу, групових тренінгів. Проводиться робота з усвідомлення наявних спотворених уявлень себе, корекція самооцінки, зміна поведінки, освоєння навичок впорання зі стресової ситуацією.
• Медикаментозне лікування. Психофармакологічні препарати використовуються для корекції емоційних відхилень, придушення чи посилення апетиту. Вони дозволяють усунути депресію, апатію, тривожність, стабілізувати настрій, знизити імпульсивність поведінки. Призначаються антидепресанти, транквілізатори.
• Реабілітацію. Результати, досягнуті під час психотерапії та медикаментозної корекції, мають бути закріплені у повсякденному житті. За участю родичів, друзів пацієнти підтримують здоровий спосіб життя, що включає регулярне харчування, помірні фізичні навантаження.

Прогноз визначається видом розладу, своєчасністю терапії. Сприятливий результат найімовірніший за відсутності інших психічних захворювань (шизофренії, депресії, психопатії), збереження критичних здібностей пацієнта, мотивації до одужання. Профілактика включає прихильність до правильного харчування з раннього дитинства, формування у дітей та підлітків цінності здоров’я, прийняття свого тіла, вироблення навичок протистояння стресовим ситуаціям, зняття емоційної напруженості (заняття спортом, творчістю, коректне відстоювання власної думки, продуктивне вирішення конфліктів).