Пошкодження зв’язок гомілковостопного суглоба

Ушкодження зв’язок гомілковостопного суглоба – частковий або повний розрив зв’язок, розташованих у галузі даної анатомічної освіти. Найчастіше травма відбувається в зимовий час при підвертанні стопи на льоду, зледенілих сходах і майданчиках. Клініка залежить від тяжкості ушкодження (розтягування, надрив, повний розрив), включає локальну набряклість, біль, різне за обсягом обмеження рухів у суглобі та порушення ходьби. Діагностика здійснюється на підставі скарг та клінічних симптомів, для виключення перелому призначається рентгенографія. У лікуванні можуть використовуватись фізіотерапевтичні методи, накладення гіпсової лонгети, лікувальні пункції, теплі ванни та масаж.

Ушкодження зв’язок гомілковостопного суглоба – досить часта травма. Розтягування, надриви та розриви зв’язок становлять 10-12% від загальної кількості ушкоджень гомілкостопу. Надриви, розтягування та розриви зв’язок цієї анатомічної зони – одна з найпоширеніших спортивних травм (близько 19% усіх ушкоджень у спортсменів). У ряді випадків порушення цілісності зв’язкового апарату може поєднуватися з підвивихом або вивихом гомілковостопного суглоба.

Найчастіше пошкодження зв’язок гомілковостопного суглоба відбувається в зимовий час при підгортанні стопи на льоду, зледенілих сходах і майданчиках. Крім того, пошкодження зв’язок може наступити в результаті стрибка з висоти (часто невеликий) або ходьби по нерівній поверхні.

Існує три групи зв’язок, що беруть участь у фіксації гомілковостопного суглоба. По зовнішній поверхні суглоба розташовані п’ятково-малоберцева, передня та задня таранно-малоберцева зв’язки, які проходять уздовж зовнішньої кісточки і утримують таранну кістку від бічного зміщення.

По внутрішній поверхні суглоба проходить дельтовидна (внутрішня колатеральна) зв’язка, що складається з глибокого та поверхневого шарів. Поверхневий шар кріпиться до таранної та човноподібної кісток, глибокий – до внутрішньої частини таранної кістки. Третя група зв’язок, представлена ​​міжгомілковим синдесмозом, задньою поперечною, задніми і передніми міжгомілковими зв’язками, з’єднує гомілкові кістки між собою. Найчастіше зустрічається пошкодження зовнішньої групи зв’язок, зазвичай страждає передня таранно-малоберцева зв’язка.

Виділяють три типи пошкоджень зв’язкового апарату гомілковостопного суглоба:

• Розрив окремих волокон. У побуті таке пошкодження зазвичай називають розтягуванням зв’язок гомілковостопного суглоба, однак, ця назва не відповідає дійсному стану речей, оскільки зв’язки абсолютно нееластичні і не можуть розтягуватися.
• Надрив зв’язок гомілковостопного суглоба. Розривається значна частина волокон, але зв’язки при цьому продовжують виконувати свою функцію, що підтримує.
• Повний розрив зв’язок гомілковостопного суглоба або їх відрив від місця прикріплення.

Усі три види ушкоджень зв’язкового апарату гомілковостопного суглоба супроводжуються однаковими клінічними ознаками, проте, вираженість цих ознак безпосередньо залежить від тяжкості ушкодження. Пацієнт скаржиться на біль під час ходьби. Візуально виявляється припухлість та синець у ділянці пошкодження. Пальпація травмованих зв’язок болюча. Можливий гемартроз.

При розтягуванні зв’язок гомілковостопного суглоба набряк локальний, потерпілий відчуває біль, але зберігає здатність ходити. При надриві зв’язок гомілковостопного суглоба набряк поширюється на зовнішню та передню поверхню стопи. Ходьба утруднена через біль. Повний розрив зв’язок гомілковостопного суглоба супроводжується гемартрозом, вираженим набряком, синцями, що поширюються на тильну та підошовну поверхню стопи. Ходьба різко утруднена, іноді – неможлива через біль.

Діагноз встановлюється на підставі скарг, анамнезу та даних об’єктивного огляду. Неспроможність зв’язок підтверджується позитивним симптомом «висувної скриньки», для перевірки якого лікар однією рукою тримає гомілка пацієнта, а іншою – зміщує стопу. При розриві передньої порції бічних зв’язок стопа зміщується вперед. При розриві бічних зв’язок відзначається збільшення бічної рухливості стопи. Дослідження проводиться травматологом-ортопедом, порівняно зі здоровим суглобом. Для виключення перелому здійснюють рентгенографію.

Лікування першого та другого ступеня ушкодження проводиться амбулаторно. Пацієнту з розтягненням зв’язок гомілковостопного суглоба рекомендують накладати на суглоб тугу восьмиподібну пов’язку. У перші дві доби з моменту травми до місця ушкодження прикладають холод, а потім тепло. З 2-3 дні призначають фізіолікування (масаж, аплікації озокериту та парафіну, змінне магнітне поле). Хворому дозволяють ходити.

Туга пов’язка буде максимально ефективною тільки, якщо дотримуватися техніки її накладання. При пошкодженні зовнішньої групи зв’язок стопу виводять у положення пронації (підошовною стороною назовні), при травмі внутрішньої групи зв’язок – у положення супінації (підошовною стороною досередини), при надривах та розривах міжгомілкових зв’язок – у положення згинання. Таким чином забезпечується мінімальний натяг пошкоджених зв’язок. Бинт накладають так, щоб кожен тур пов’язки зближував кінці травмованих зв’язок.

При розтягненнях зв’язок гомілковостопного суглоба працездатність відновлюється в строк від 7 до 14 днів. При надривах зв’язок гомілковостопного суглоба на гомілку хворого накладають гіпсову лонгету терміном на 10 днів. Фізіолікування призначають з 2-3 дня з моменту травми. На час лікування гіпс знімають. Працездатність відновлюється приблизно за 3 тижні.

Хворих з повним розривом зв’язок гомілковостопного суглоба госпіталізують у відділення травматології та ортопедії. При вираженому больовому синдромі вводять 1-2% новокаїн у ділянку ушкодження. При гемартрозі виконують пункцію видалення крові і введення в суглоб 10-15 мл новокаїну. На ногу накладають гіпсову лонгету терміном на 2-3 тижні. Призначають УВЧ область травми.

Для покращення харчування пошкодженої області пацієнту з перших днів рекомендують рухати пальцями стопи, напружувати м’язи гомілки, згинати та розгинати колінний суглоб. Після зняття пов’язки призначають ЛФК, масаж та теплі лікувальні ванни. Протягом двох місяців з моменту пошкодження показано носіння тугої пов’язки для повного відновлення зв’язки та попередження її повторних розривів у місці загоєння.