Постабортний синдром

Постабортний синдром – це психогенний розлад, що розвивається внаслідок штучного або природного переривання вагітності. Виявляється депресивними та тривожними станами. Основні симптоми: пригніченість, почуття провини, дратівливість, неприязнь до вагітних, жінок, що годують, немовлят. Діагностика виконується клінічними методами за допомогою психодіагностичних методик, що оцінюють емоційний стан. Лікування передбачає тривалу психотерапію, але в ранніх етапах – прийом психотропних препаратів.

У медичній літературі постабортний синдром має ще одну назву синдром наслідків аборту. Це поняття поєднує всі клінічно виражені зміни в психіці жінки, яка пережила переривання вагітності. За даними статистики, постабортний синдром розвивається приблизно у 65% пацієнток. Найбільш високі епідеміологічні показники виявляються у випадках штучного аборту за медичними показаннями на пізніх термінах виношування дитини. Практично відбувається переживання синдрому втрати.

Постабортний синдром виникає внаслідок переривання вагітності та психологічної неготовності жінки до цього. При цьому аборт може бути мимовільним (викидня) або штучним, на ранньому або пізньому терміні, випадковим, запланованим або виконаним за показаннями. До факторів ризику виникнення емоційних розладів у пацієнток належать:

1. Психогенний тип реагування. Важливу роль розвитку синдрому грають преморбідні особистісні характеристики, соматичні хвороби, особливості функціонування нервової системи. Тяжка затяжна реакція на стрес найбільш властива жінкам з психастенічним типом реагування, високою недовірливістю, тривожністю, слабким фізичним здоров’ям.
2. Відсутність підтримки близьких. Якщо рідні та друзі залишаються байдужими до ситуації або висловлюють своє негативне ставлення, осуд («аборт – гріх»), то ймовірність розвитку депресії вища. І, навпаки, слова підтримки, допомога по дому у відновлювальний період, мотивація до соціальної активності допомагає впоратися зі стресом.
3. Негативне ставлення партнера. Рівень напруги зростає, коли чоловік усувається і вважає, що вся відповідальність за прийняття рішення, ситуацію, що склалася, і її наслідки лежить на дружині. Інший провокуючий фактор – тиск партнера, його небажання мати дитину, шантаж розривом стосунків у разі збереження вагітності.
4. Вимушений або випадковий аборт. Чим сильніша жінка хотіла стати матір’ю, тим важче проживає аборт та його наслідки. Якщо трапився викидень або проведено операцію переривання вагітності за медичними показаннями, то ризик постабортного синдрому вищий. При негативному ставленні до материнства та запланованому перериванні ймовірність емоційних порушень менша.
5. Умови операції та ускладнення. Грубе ставлення лікарів та медсестер, погані умови в стаціонарі, необхідність повторного втручання та лікування ускладнень – все це погіршує емоційний стан пацієнтки, призводить до пригніченості, озлобленості, тривожності.

За походженням постабортний синдром відноситься до психогенних розладів, що часто розглядається як реакція на стрес. Спершу розвивається стадія тривоги. У гіпоталамусі вивільняються глюкокортикоїди, які стимулюють викид адреналіну та кортизолу. Посилюється активність симпатичної нервової системи: зростає серцевий ритм, рівень цукру на крові. Така реакція може розвинутися перед операцією чи процесі переривання вагітності.

Потім настає стадія опору. Активізується парасимпатична нервова система, знижується кількість кортизолу. Організм намагається нормалізувати внутрішні процеси (ендокринні, нервові, емоційні) та чинити опір впливу стресорів. На цьому етапі жінка виписується із стаціонару, повертається до повсякденної активності. Остання стадія – виснаження. Адаптивні здібності організму закінчуються. Виникає депресія, жаль про подію, втома, апатія.

Найпоширеніші прояви постабортного синдрому – депресія, відчуття провини, тривога, дратівливість. Відбувається застрягання на психотравмуючих подіях: вони часто згадуються і проживаються повторно. Виникає ворожість, озлобленість по відношенню до вагітних, нещодавно народжених, жінок, що годують, а також до новонароджених і немовлят. Симптоми загострюються на «річницю» аборту. Поведінка характеризується уникненням ситуацій, у яких обговорюється чи інакше є ідея вагітності, материнства.

Симптоми постабортного синдрому різняться залежно від причин переривання процесу виношування плода. При вимушеному аборті через вроджені вади розвитку невротичні розлади продовжуються протягом 2-3 років і більше. Спочатку виникає реакція заперечення необхідності процедури, відмови вірити діагнозу, спроби провести повторні обстеження. Після аборту переважає депресія з тривожним компонентом, астенія, висока стомлюваність, дратівливість та плаксивість. Різко знижується мотивація, порушується сон, апетит. Потім починає превалювати відчуття провини, можливі думки про суїцид.

Після внутрішньоутробної загибелі плода у клінічній картині спостерігається поєднання депресивних, істеричних та соматовегетативних симптомів. Психічні розлади виникають одразу після шокуючої новини. Жінка відчуває жах, горе та розпач. Часто вона розгублена, не розуміє ситуації повністю. Розвивається тахікардія, з’являється відчуття нестачі повітря, шкіра різко блідне чи червоніє. Можлива непритомність. Після викидня або штучних пологів переважає тривога, пригніченість, слабкість. Характерний симптом – кошмарні сни, у яких жінки бачать дітей, що не народилися, розмовляють з ними, піклуються або спостерігають їх смерть.

У пацієнток з тяжкими фізичними захворюваннями, коли аборт проводився через декомпенсацію патології, постабортний синдром проявляється астенією (слабкістю), апатією, депресією, почуттям провини. На перший план виходить зниження інтересу до зовнішнього світу, байдужість, байдужість, втрата будь-яких бажань. Падає життєвий тонус, підвищується психічна та фізична стомлюваність. Найчастіше їм потрібна допомога з боку гігієнічних процедур, повсякденних побутових справ. Емоційна лабільність проявляється підвищеною плаксивістю.

Тривале протягом постабортного синдрому призводить до посилення депресивних симптомів. Почуття провини та втрата інтересу до життя призводять до суїцидальних думок. Підвищується ризик самогубства. Крім цього, у 80% пацієнток виникають труднощі у сімейних стосунках. Психотравмуючі події негативно позначаються на ставленні жінки до чоловіка: втрачається довіра, здатність виявляти щирість. Нерідко це призводить до сварок, розлучень. Серед інших поширених ускладнень: алкоголізм, наркоманія, анорексія, булімія, дії, що самоушкоджують.

Постабортний синдром визначається за допомогою клініко-анамнестичного та психодіагностичного методів. Первинну діагностичну бесіду проводить лікар-психіатр чи психотерапевт. При зборі анамнезу підтверджується факт аборту в минулому (від 1 місяця до року, рідше – до 2-3 років). У ході клінічної бесіди пацієнтки повідомляють про депресію, тривогу, почуття провини, підвищену плаксивість і дратівливість, порушення сну. Скарги підтверджуються даними спостереження: рухи уповільнені, мова млява, тиха, в емоційній сфері переважає апатія, смуток, сльозливість.

Більш точну інформацію про емоційно-особистісні особливості дають результати психодіагностичного дослідження. Використовуються різні методики, орієнтовані виявлення рівня стресу, депресії, тривоги. Вибір діагностичних інструментів залежить від досвіду конкретного психолога, який проводить обстеження. Поширено використання тесту тривоги Гамільтона, шкали депресії Бека, особистісних опитувальників MMPI, FRI та інших. Результати психодіагностики, що вказують на наявність постабортного синдрому: емоційна нестійкість, стан фрустрації, підвищена тривожність та дратівливість, пригнічений настрій.

Терапія синдрому наслідків аборту проводиться у кілька етапів. Перший націлений на усунення тяжких симптомів емоційного розладу за допомогою медикаментів та індивідуальної масованої психотерапевтичної допомоги. На другому етапі жінки поступово повертаються до активного соціального життя, сеанси психотерапії продовжуються, питання прийому ліків вирішується індивідуально. У заключному періоді переважають реабілітаційні заходи, орієнтовані підвищення щоденної активності. Загальна схема лікування складається із трьох компонентів:

1. Медикаментозна корекція. При депресії з апатичним компонентом застосовуються селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, при тривожно-депресивних проявах – антидепресанти седативного спектра дії. Для усунення вираженого занепокоєння, тривоги, нападів психічного збудження призначаються транквілізатори, малі нейролептики.
2. Індивідуальна психотерапія. Основне завдання – пропрацювати психотравмуючий досвід, вибудувати нові способи емоційного реагування та поведінки. Для зміни розумових шаблонів використовуються техніки нейролінгвістичного програмування, когнітивна терапія. Вибудувати новий образ себе та життєвої ситуації дозволяє гештальт-терапія. Можуть бути застосовані інші техніки, вибір залежить від досвіду спеціаліста і особливостей пацієнта.
3. Реабілітація. Цей етап проводиться в домашніх умовах. Членам сім’ї рекомендується консультація психолога, обговорення ставлення кожної людини до ситуації аборту, розгляд способів підтримки жінці. Прискорити процес емоційного відновлення, повернення до активного соціального життя допомагає режим дня, спільне проведення часу, у тому числі за межами квартири.

Більшість жінок із постабортним синдромом повертаються до звичного життя протягом півроку. Загальне самопочуття помітно покращується, але можливі депресивні рецидиви через рік після переривання. Основний профілактичний захід – психологічний супровід жінки та її партнера до аборту та одразу після нього. Фахівець допомагає стабілізувати емоційний стан пацієнтки, морально підтримати, зменшити почуття провини, розподілити відповідальність.