Постгістеректомічний синдром

Постгістеректомічний синдром – Сукупність психоневрологічних та метаболічних порушень, що виникають після видалення матки (гістеректомії) при збереженні одного або обох яєчників. Клінічно постгістеректомічний синдром проявляється нейровегетативними та психо-емоційними порушеннями: тахікардією, пітливістю, припливами, гіпертензією, депресією, слабкістю, лабільністю, тривожністю і т. д. При діагностиці постгістеректомічного синдрому спираються на гінекологічний анамнез, дані. У терапії постгістеректомічного синдрому застосовується ЗГТ, фізіолікування, седативні препарати, антидепресанти.

Проблема постгістеректомічного синдрому актуальна у зв’язку з широким застосуванням у гінекології тотальної та субтотальної гістеректомії при різних захворюваннях матки. У відсутності адекватного лікування після тотального видалення матки або надвохвилинної ампутації матки може розвинутись стійка форма постгістеректомічного синдрому з настанням фізіологічної менопаузи на 4-5 років раніше передбачуваного терміну.

Розвиток постгістеректомічного синдрому пов’язаний з різким зниженням циклічної функції збережених яєчників, розвитком гіпоестрогенії та її негативним впливом на ЦНС. Частота розвитку постгістеректомічного синдрому серед прооперованих пацієнток залежить від віку, обсягу гістеректомії, характеру кровопостачання яєчників та супутньої патології. Розвиток постгістеректомічного синдрому у жінок соціально активного віку негативно впливає на стан здоров’я, працездатність та якість життя.

За термінами розвитку постгістеректомічний синдром може бути раннім, що розвивається в перші дні післяопераційного періоду, і пізнім, що виникає протягом року після гістеректомії. Постгістеректомічний синдром може мати легкий, середній або тяжкий ступінь вираженості клінічних проявів.

За тривалістю виділяють стійку та транзиторну форми постгістеректомічного синдрому. При транзиторній формі, що зустрічається у репродуктивному віці, у період від 1 місяця до 1 року після гістеректомії функція яєчників відновлюється. Симптоми стійкої форми можуть виявлятися через рік і більше після операції, свідчаючи про згасання функції яєчників та ризик ранньої менопаузи.

Патогенетичним фактором, що призводить до формування постгістеректомічного синдрому, є гіпоестрогенія. Порушення іннервації яєчників, вилучення з їхнього кровотоку гілок маткових артерій після гістеректомії викликає послаблення кровопостачання придатків матки, розвиток у них гострої ішемії, венозного та лімфатичного застою, структурних та функціональних змін. Знижується овуляторна та гормонопродукуюча функція яєчників з переважанням ановуляторних циклів та зниженням рівня естрадіолу; після видалення міометрію та ендометрію відбувається порушення зворотних рецепторних зв’язків.

Постгістеректомічний синдром частіше трапляється після екстирпації, порівняно з надпіхвової ампутацією матки, а також при видаленні одного яєчника, ніж при збереженні обох. Тяжкий постгістеректомічний синдром більш ймовірний при виконанні операції у лютеїнову фазу циклу, у пацієнток з тиреотоксикозом та цукровим діабетом.

Основу клініки постгістеректомічного синдрому складають нейровегетативні та психоемоційні розлади. Психоемоційні порушення можуть протікати у вигляді астенічного синдрому та депресії, при яких пацієнтки відчувають слабкість, млявість, швидку стомлюваність, погіршення уваги та пам’яті, схильність до сліз та почуття тривожності, відчуття власної неповноцінності та страх самотності.

Нейровегетативні зміни при постгістеректомічному синдромі включають прискорене серцебиття (тахікардію) у стані спокою, підвищену чутливість до низької та високої температури, вестибулопатію, оніміння шкіри та відчуття мурашок, припливи та підвищену пітливість, набряклість, артеріальну гіпертензію. Підвищується частота розвитку серцево-судинної патології, ожиріння, остеопорозу. У разі стійкого постгістеректомічного синдрому можуть з’являтися урогенітальні розлади – стресове нетримання сечі, кольпіт, сухість піхви, біль при статевому акті тощо.

Діагностика постгістеректомічного синдрому включає оцінку психоемоційних та нейровегетативних розладів, структурних та функціональних змін яєчників та їх кровотоку, порушень гіпоталамо-гіпофізарної системи у періоді реабілітації після гістеректомії.

Для визначення ступеня тяжкості клінічних проявів постгістеректомічного синдрому використовують менопаузальний індекс Куппермана. Для оцінки функціональної активності яєчників, гіпоталамо-гіпофізарної регуляції та прогнозу постгістеректомічного синдрому проводять дослідження рівнів естрадіолу, ФСГ та ЛГ у динаміці.

УЗД придатків матки з доплерографією судин виявляє структурні зміни яєчників та інтраоваріального кровотоку після гістеректомії. Зазначається кістозна трансформація збережених яєчників (персистуючі кісти), в інтраоваріальному кровопостачанні – уповільнення швидкості кровотоку, посилення венозного застою. Стійкий постгістеректомічний синдром супроводжується зменшенням обсягу яєчників, збідненням їх фолікулярного апарату, підвищенням ехогенності строми, зниженням перфузії та судинною перебудовою інтраоваріального кровотоку, що наближаються до постменопаузальних показників. При транзиторному постгістеректомічному синдромі з часом спостерігається поступове відновлення обсягу та структури яєчників.

Обстеження та ведення пацієнток з постгістеректомічним синдромом потребує узгодженості дій гінеколога-ендокринолога, мамолога, кардіолога та невролога.

Характер терапії постгістеректомічного синдрому залежить від його тяжкості та тривалості перебігу. У реабілітаційному періоді легкого та середньо-тяжкого постгістеректомічного синдрому при вираженій психоемоційній симптоматиці призначають седативні препарати, транквілізатори та антидепресанти, гомеопатичні засоби, рефлексотерапію. Для нормалізації мікроциркуляції в органах малого тазу та комірної зоні застосовується фізіотерапія: електрофорез, гальванізація шийно-лицевої області, транскраніальна електростимуляція за седативною методикою.

При тяжкому або стійкому постгістеректомічному синдромі до лікування додають замісну гормональну терапію (ЗГТ), яка швидко знімає психоемоційні та вегето-судинні розлади, нормалізує гіпоталамо-гіпофізарну регуляцію яєчників, попереджає розвиток метаболічних порушень. При ранньому постгістеректомічному синдромі показано парентеральне введення комбінованих естроген-андрогенних препаратів, можливе використання естрогенсодержащих пластирів. У пізньому післяопераційному періоді проводять лікування різними комбінованими препаратами чи монотерапію естрогенами.

При тривалій ЗГТ необхідний контроль системи згортання крові шляхом дослідження коагулограми, а також профілактика тромбоутворення з призначенням дезагрегантів і венопротекторів. Оцінка стану молочних залоз до початку та в процесі проведення ЗГТ виконується за допомогою пальпаторного огляду, УЗД молочних залоз та мамографії.

Тривалість ЗГТ при транзиторному постгістеректомічному синдромі становить від 3 до 6 місяців; після її відміни у пацієнток репродуктивного віку відновлюється функціональна активність яєчників. При стійкому постгістеректомічному синдромі проведення ЗГТ бажано продовжувати до передбачуваного настання природної менопаузи (1 – 5 років).

Допоміжні репродуктивні технології уможливили материнство для жінок, які перенесли видалення матки. При збереженні яєчників можливе одержання яйцеклітин шляхом пункції фолікулів, запліднення яйцеклітин in vitro (за потреби з використанням донорської сперми), подальше культивування ембріонів та виношування плоду за методом сурогатного материнства.

Попередження розвитку постгістеректомічного синдрому, насамперед, сприяє раціональне визначення показань до виконання тотальної екстирпації матки. По можливості об’єм втручання бажано обмежувати надпіхвової ампутацією матки. Операцію доцільно виконувати під час фолікулярної фази циклу.

Після видалення матки необхідний ранній початок реабілітаційної терапії для попередження розвитку тяжких форм постгістеректомічного синдрому.