Постхолецистектомічний синдром

Постхолецистектомічний синдром – специфічний симптомокомплекс, зумовлений перенесеною холецистектомією та пов’язаними з цим змінами функціонування жовчовидільної системи. До проявів постхолецистектомічного синдрому відносяться рецидивні больові напади, диспепсичні розлади, діарея та стеаторея, гіповітаміноз, зниження маси тіла. Для виявлення причин синдрому проводиться УЗД та МСКТ черевної порожнини, фіброгастродуоденоскопія, РХПГ. Лікування постхолецистектомічного синдрому може бути консервативним (щадна дієта, прийом спазмолітиків та ферментів) та хірургічним (дренування жовчних проток, ендоскопічна сфінктеропластика та ін.).

Постхолецистектомічний синдром – це комплекс клінічних симптомів, що розвивається внаслідок оперативного видалення жовчного міхура. У групу пацієнтів з постхолецистектомічним синдромом не входять хворі, у яких проведена холецистектомія з похибками, залишилося каміння в жовчних протоках, розвинувся післяопераційний панкреатит, що супроводжується здавленням загальної жовчної протоки, холангіт.

Постхолецистектомічний синдром зустрічається в середньому у 10-15% пацієнтів (при цьому у різних групах цей показник сягає 30%). У чоловіків він розвивається практично вдвічі рідше, ніж у жінок. Постхолецистектомічний синдром може розвинутись відразу після проведення оперативного видалення жовчного міхура, а може проявитися через тривалий час (кілька місяців, років).

Основним патогенетичним фактором розвитку постхолецистектомічного синдрому є порушення у біліарній системі – патологічна циркуляція жовчі. Після видалення жовчного міхура, що є резервуаром для печінки жовчі, що виробляється, і бере участь у своєчасному достатньому її виділенні в дванадцятипалу кишку, звичний струм жовчі змінюється. У деяких випадках нормальне постачання кишківника жовчю не вдається забезпечити. Остаточний механізм цих порушень ще недостатньо вивчений.

Факторами, що сприяють розвитку постхолецистектомічного синдрому, можуть бути дискінезії жовчовивідних шляхів, що мають місце, спазм сфінктера Одді (м’язового утворення в місці впадання загальної жовчної протоки в дванадцятипалу кишку), що залишився після операції міхурову протоку значної довжини. Іноді причинами виникнення цього синдрому може бути виражений післяопераційний біль та скупчення рідини в галузі проведеної операції. Тільки в 5% випадків причину розвитку постхолецистектомічного синдрому виявити не вдається.

Даний симптомокомплекс може проявлятися збереженням клінічних проявів, що мали місце до операції, тією чи іншою мірою вираженості (найчастіше менш виражених, але іноді відзначають і посилення доопераційної клініки). Іноді після холецистектомії виникають нові симптоми.

Основний симптом – больовий. Біль може бути як ріжучою, так і тупою, різного ступеня інтенсивності. Зустрічається приблизно 70% випадків. Другим за поширеністю є диспепсичний синдром – нудота (іноді блювання), здуття та бурчання в животі, відрижка з гірким присмаком, печія, діарея, стеаторея. Секреторні порушення призводять до порушення всмоктування їжі в 12-палій кишці та розвитку синдрому мальабсорбції. Наслідком цих процесів є гіповітаміноз, зниження маси тіла, загальна слабкість, ангулярний стоматит.

Також може підніматися температура тіла, виникати жовтяниця (іноді проявляється лише субіктеричністю склер). Постхолецистектомічний синдром може набувати різних клінічних форм, виявляючись хибними та істинними рецидивами каменеутворення холедоха, стриктурами загальної жовчної протоки, стенозуючим папілітом, спайковим процесом у підпечінковому просторі, холепанкреатитом, біліарними гастродуоденальними.

У ряді випадків діагностування постхолецистектомічного синдрому, що розвивається, буває утруднено згладженою, слабо вираженою клінічною картиною. Для отримання повноцінної медичної допомоги пацієнту в післяопераційному періоді та в подальшому житті без жовчного міхура необхідно уважно ставитись до сигналів свого організму та однозначно повідомляти про наявні скарги свого лікаря. Необхідно пам’ятати, що постхолецистектомічний синдром – це стан, що вимагає виявлення причин його виникнення та відповідної етіологічної терапії.

Для виявлення станів, що призвели до розвитку постхолецистектомічного синдрому, призначають лабораторні дослідження крові, щоб виявити можливий запальний процес, а також інструментальні методики, спрямовані на діагностування патологій органів і систем, що безпосередньо впливають на роботу біліарної системи, так і опосередковано діють на загальний стан. організму.

Спіральна комп’ютерна томографія (МСКТ) та магнітно-резонансна томографія (МРТ печінки) максимально точно візуалізує стан органів та судин черевної порожнини, також інформативною методикою є УЗД черевної порожнини. Ці методи можуть виявити наявність конкрементів у жовчних протоках, післяопераційне запалення жовчних шляхів, підшлункової залози.

При рентгенографії легень виключають захворювання легень та середостіння (які можуть бути причиною больового синдрому), рентген шлунка з контрастною речовиною може допомогти виявити наявність виразок та непрохідності у шлунково-кишковому тракті, рефлюксу.

Для виключення походження симптомів внаслідок інших захворювань травного тракту, проводять ендоскопічне дослідження шлунка (гастроскопія) та дванадцятипалої кишки (фіброгастродуоденоскопія). Порушення у циркуляції жовчі виявляють за допомогою радіонуклеїдного дослідження – сцинтиграфії. При цьому в організм вводиться специфічний маркер, який накопичується у жовчі.

Одним із найінформативніших методів, що дозволяють вивчити стан проток біліарної системи є РХПГ (ендоскопічна ретроградна панкреатохолангіографія). У результаті дослідження виявляються порушення струму жовчі, відзначають стан жовчних шляхів, проток, ампули Фатерова сосочка, виявляють дрібні конкременти, відзначають швидкість виділення жовчі. Також можна зробити манометрію сфінктера Одді та загальної жовчної протоки.

Під час проведення РХПГ можна здійснити деякі лікувальні заходи: видалити наявні в протоках камені, розширити просвіт жовчних шляхів у місцях звуження, зробити сфінктеротомію при стійкому спазмі. Однак варто пам’ятати, що в деяких випадках ендоскопія жовчних проток сприяє виникненню панкреатиту. Для виключення патології серця використовують ЕКГ.

Методи лікування постхолецистектомічного синдрому безпосередньо залежить від причин його розвитку. У тому випадку, якщо даний синдром є наслідком будь-якої патології органів травлення, лікування здійснюють згідно з рекомендаціями щодо терапії даної патології.

Лікування, як правило, включає щадну дієту: дотримання режиму харчування – їжа невеликими порціями 5-7 разів на день, знижений добовий вміст жирів (не більше 60 грам), виключення смажених, кислих продуктів, гострої та пряної їжі, продуктів, що володіють жовчогінну активність, що подразнюють слизові оболонки елементів, алкоголю. При вираженому больовому синдромі для його усунення застосовують дротаверин, мебеверин. Лікарські засоби призначаються гастроентерологом відповідно до принципів медикаментозного лікування основної патології.

Хірургічні методи лікування спрямовані на дренування та відновлення прохідності жовчних проток. Як правило, проводиться ендоскопічна сфінктеропластика. При неефективності проводять діагностичну операцію для детального вивчення черевної порожнини щодо можливих причин розвитку синдрому.

Як профілактика постхолецистектомічного синдрому можна відзначити заходи щодо своєчасного виявлення різних супутніх захворювань, що можуть спричинити розвиток порушень циркуляції жовчі: повне і ретельне комплексне обстеження печінки, підшлункової залози, жовчовивідних шляхів, травного тракту, судинної системи.

Прогноз лікування від постхолецистектомічного синдрому пов’язаний з лікуванням від основного захворювання, що спричинило розвиток симптомокомплексу.