Посткоподібна депресія

Посткоподібна депресія – це психічний розлад, що розвивається як наслідок нової коронавірусної інфекції, що зберігається протягом трьох місяців і більше після гострого періоду. Ключові симптоми: пригнічений настрій, сповільненість мислення, апатія, тривога. Фізичне самопочуття характеризується порушенням сну, головними болями, слабкістю, підвищеною стомлюваністю. Діагностика проводиться клінічним методом та за допомогою психодіагностичних тестів (опитувальник Бека, шкала Спілбергера-Ханіна). Лікування включає прийом антидепресантів, психотерапію.

Депресія у пацієнтів, які перенесли інфекцію, спричинену вірусом COVID-19, розглядається як один із проявів постковидного синдрому. Її частота становить від 4 до 31% у різних вікових групах. Найпоширеніший афективний симптом – тривога (її відчувають від 6 до 63% пацієнтів). Згідно зі статистикою, афективні розлади частіше розвиваються у жінок, які перенесли коронавірусну інфекцію. Це їх високої сприйнятливістю до стресу і більшої уважністю змін у емоційної сфері.

Посткоподібна депресія розвивається після гострого періоду COVID-19. З частотою виникнення розладів психічної сфери пов’язують такі чинники як жіноча стать, низька стресостійкість, слабкий тип вищої нервової діяльності (психастенічний). Достовірно частіше діагноз підтверджується у пацієнтів із психічними захворюваннями в анамнезі. Початок захворювання пов’язаний з впливом трьох видів причин:

1. біологічні. Коронавірус проникає через гематоенцефалічний бар’єр, порушує роботу нервових клітин у різних областях ЦНС, викликає дисбаланс активності нейромедіаторів. Точних механізмів впливу інфекції на роботу головного мозку поки не встановлено.
2. Психологічні. Коронавірусна інфекція потенційно може призвести до тяжких ускладнень та смерті. Тому пацієнти відчувають страх перед майбутнім. Додатковими факторами, що дестабілізують емоційний стан, стають страх за близьких, жаль про інфікування.
3. Соціальні. Ситуація ізоляції є стресовим фактором, що провокує депресію. Неможливість виходити з дому, спілкуватися з колегами, бачитися з друзями стають причиною пригніченості, а невизначеність майбутнього провокує тривогу.

Патогенетичні механізми постковидної депресії продовжують досліджуватись. В даний час найбільш імовірною вважається біопсихосоціальна модель розвитку. Біологічні механізми представлені порушеннями мозкової мікроциркуляції, мікротромбозами, зонами ішемічного мікроушкодження мозкових структур. Також виявляється пошкодження стовбура мозку та нюхових цибулин внаслідок імунного запалення. Ці зміни призводять до порушення циклу «сон-неспання», зміни емоційного стану, зниження когнітивних функцій.

Виділяють кілька варіантів цього стану виходячи з особливостей клінічних проявів: астено-депресивний, апато-депресивний та тривожно-депресивний. При спілкуванні з пацієнтами першому плані виходить апатичність, повільність, переважання соматичних скарг. Характерні апатичний афект та ангедонія. Хворі перебувають у пригніченому настрої, не здатні відчувати радість та задоволення. Вони відзначають почуття глибокої, абсолютної байдужості, відсутність бажань. Більшість часу проводять у ліжку.

Дрібні негаразди, побутові проблеми легко викликають сльози. Переважає жалість до себе, невдоволення собою. Емоційний резонанс знижений: реакція на зовнішні позитивні та негативні події ледь виражена або відсутня. Хворі байдужі до критики та похвали. Когнітивні порушення представлені проблемами концентрації уваги, поганою пам’яттю, труднощами прийняття рішень.

Ще один характерний симптом постковидної депресії – тривога, пов’язана з коронавіру, страхом вторинного інфікування, смерті, втрати близьких. Пацієнти відчувають внутрішню напругу, скутість, нездатність розслабитися. Вони дратівливі, нетерплячі, плаксиві. У поодиноких випадках розвиваються панічні атаки. Тривога проявляється вегетативним симптомокомплексом: прискореним серцебиттям, коливаннями артеріального тиску, м’язовим тремтінням, ознобом.

Частий симптом на тлі погіршення фізичного самопочуття – іпохондрія. Хворі турбуються про здоров’я, очікують повторного зараження вірусом, розвитку ускладнень з боку дихальної та серцево-судинної систем. Вони довго можуть говорити про перенесене захворювання, його наслідки. Насторожено ставляться до терапії, бояться побічних ефектів препаратів, не довіряють лікаря, знецінюють успіх лікування.

Багато пацієнтів відзначають виникнення безсоння. Порушення сну різноманітні: проблеми засинання, ранні пробудження, відчуття розбитості вранці і денна сонливість. Хворі часто прокидаються ночами, бачать страшні сни та кошмари, пов’язані зі здоров’ям. Фахівці відзначають особливу стійкість безсоння при постковидної депресії, її високу резистентність до терапії.

Відсутність професійної допомоги хворим з постковидною депресією призводить до її затяжного перебігу. Переважання апатичного і тривожного компонентів унеможливлює виконання повсякденних завдань у побуті та у професійній сфері. Пацієнти виявляються непрацездатними, почуваються непотрібними, марними. Відомі випадки, коли тяжке порушення психоемоційного стану після коронавірусу закінчувалося суїцидом.

Обстеження пацієнтів проводять лікар-психіатр, медичний психолог, психотерапевт. Діагностика виконується комплексно, передбачає використання клінічних та психодіагностичних методів. На першому етапі важливо встановити наявність обов’язкових критеріїв постковидної депресії:

1. Симптоми виникли після гострого періоду коронавірусної інфекції. Переважають апатія, втома, тривога.
2. Тривалість депресивного стану – один місяць та довше. У цей період були відсутні причини, здатні спровокувати депресію іншого типу (реактивну, невротичну).
3. Діагноз депресія не був встановлений пацієнтові раніше до початку COVID-19. Слід виключити інші діагнози психіатричного профілю, котрим характерні пригніченість, повільність, загальмованість мислення.

Обстеження включає клінічну бесіду, збір анамнезу і психодіагностику. Лікар з’ясовує наявність супутніх психічних розладів, неврологічних та ендокринних захворювань, депресії у найближчих родичів. У процесі розмови відзначається низька ініціативність хворого, іпохондричність, повільність. Він швидко втомлюється, розмовляє тихо, часто байдужий до результатів діагностики.

Психологічне тестування проводиться за допомогою спеціалізованих опитувальників: шкали Бека, Шпитальної шкали тривоги та депресії, шкали Спілбергера-Ханіна. За результатами дослідження виявляється високий рівень тривожності та депресії, порушення сну.

Терапія проводиться за класичною схемою, включає медикаментозну корекцію емоційного стану та психотерапію. Крім цього, велика увага приділяється загальному зміцненню здоров’я: пацієнтам рекомендовано санаторно-курортне відновлення, фізіотерапію, прийом вітамінів.

Лікарське лікування представлене широким спектром препаратів з антидепресивною та протитривожною дією. Підбір медикаментозної терапії проводиться індивідуально, з урахуванням інших ускладнень вірусної інфекції, хронічних захворювань, спектра ліків. Зокрема, на практиці довели свою ефективність СІЗЗЗ та ІДСН. Вони мають збалансовану дію, редукують астено-апатичну симптоматику, ангедонію, порушення когнітивних функцій. Крім цього, препарати мають анксіолітичний ефект, помітно знижуючи тривогу.

Психотерапія постковидної депресії може проводитись різними методами. Когнітивно-поведінковий підхід дозволяє скоригувати негативні переконання, навчитися відстежувати та усвідомлювати причини емоційної пригніченості, змінювати поведінку, яка підтримує поганий настрій. Для низки пацієнтів ефективними будуть методи раціональної психотерапії, у якій акцент робиться на причинах та механізмах розвитку депресивних епізодів після перенесеної інфекції. Вміння розділяти симптом хвороби та власний настрій стає ключем для подолання апатії.

Нині недостатньо статистичних даних у тому, наскільки ефективними є існуючі методи лікування постковидной депресії. Достовірно частіше позитивна динаміка спостерігається у людей, які зуміли швидко відновити соматичне здоров’я, повернутись до звичного способу життя.

Профілактика психічних розладів у людей постковидний період полягає у підтримці здорового способу життя. Важливим є повноцінне харчування, режим збалансованого дня, регулярні фізичні навантаження. Рекомендується сконцентрувати увагу на поточних подіях, не перейматися майбутнім.