Посттравматичний стресовий розлад

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – порушення нормальної роботи психіки в результаті одиничної або повторюваної психотравмуючої ситуації. Серед обставин, що провокують розвиток ПТСР – участь у військових діях, сексуальне насильство, тяжкі фізичні травми, перебування в небезпечних для життя ситуаціях, зумовлених природними або техногенними катастрофами тощо. думок, почуттів, розмов та ситуацій, так чи інакше пов’язаних із травмою. Діагноз ПТСР встановлюється на підставі бесіди та анамнестичних даних. Лікування – психотерапія, фармакотерапія.

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР, посттравматичний стресовий синдром) – психічний розлад, обумовлений важкою психотравмуючої ситуацією, що виходить за рамки нормального людського досвіду. У МКБ-10 належить до групи «Невротичних, пов’язаних зі стресом та соматоформних розладів». ПТСР найчастіше виникає в період воєнних дій. У мирний час спостерігається у 1,2% жінок та 0,5% чоловіків. Потрапляння у важку психотравмувальну ситуацію не обов’язково тягне за собою розвиток ПТСР – за даними статистики, цим розладом страждає 50-80% громадян, які пережили події, що травмують.

ПТСР більше схильні діти та люди похилого віку. Фахівці припускають, що низька стійкість молодих пацієнтів зумовлена ​​недостатнім розвитком захисних механізмів у дитячому віці. Причиною частого розвитку ПТСР у літніх, ймовірно, є ригідність психічних процесів, що наростає, і поступова втрата адаптаційних можливостей психіки. Лікування ПТСР здійснюють фахівці у галузі психотерапії, психіатрії та клінічної психології.

Причиною розвитку ПТСР зазвичай стають масові лиха, що становлять безпосередню загрозу для життя людей: воєнні дії, техногенні та природні катастрофи (землетруси, урагани, повені, вибухи, обвалення будівель, завали в шахтах та печерах), терористичні акти (перебування в заручниках) тортури, присутність при тортурах та вбивствах інших заручників). ПТСР також може розвиватися після трагічних подій індивідуального масштабу: тяжких травм, тривалих хвороб (своїх чи родичів), смерті близьких, спроби вбивства, пограбування, побиття чи зґвалтування.

У ряді випадків симптоми ПТСР з’являються після психотравмуючих подій, що мають високу індивідуальну значущість для пацієнта. Травматичні події, що передують ПТСР, можуть бути одиночними (стихійне лихо) або такими, що повторюються (участь у боях), короткочасними (кримінальний інцидент) або тривалими (довга хвороба, тривале перебування в заручниках). Велике значення має тяжкість переживань під час психотравмуючої ситуації. ПТСР є наслідком крайнього жаху та гострого відчуття безпорадності перед обставинами.

Інтенсивність переживань залежить від індивідуальних особливостей хворого на ПТСР, його вразливості та емоційної сприйнятливості, рівня психологічної підготовки до ситуації, віку, статі, фізичного та психологічного стану та інших факторів. Певне значення має повторюваність психотравмуючих обставин – регулярне травматичне вплив психіку тягне у себе виснаження внутрішніх резервів. ПТСР нерідко виявляється у жінок і дітей, які зазнавали домашнього насильства, а також у повій, поліцейських та інших категорій громадян, які часто стають жертвами або свідками насильницьких дій.

У числі факторів ризику розвитку ПТСР фахівці вказують так званий «невротизм» – схильність до невротичних реакцій та уникнення поведінки в стресових ситуаціях, тенденцію до «застрягання», нав’язливої ​​потреби подумки відтворювати травмуючі обставини, акцентуючись на можливих загрозах, передбачуваних негативних наслідках події. Крім того, психіатри зазначають, що особи з нарцисичними, залежними та уникаючими рисами особистості страждають на ПТСР частіше за людей з асоціальною поведінкою. Ризик посттравматичного розладу також підвищується за наявності в анамнезі депресії, алкоголізму, наркоманії або лікарської залежності.

Посттравматичний стресовий розлад – це затяжна відстрочена реакція на дуже тяжкий стрес. Головними ознаками ПТСР є постійне уявне відтворення та повторне переживання травмуючої події; відстороненість, емоційне заціпеніння, схильність до уникнення подій, людей і тих розмов, здатних нагадати про подію, що травмує; підвищена збудливість, тривожність, дратівливість та фізичний дискомфорт.

Зазвичай ПТСР розвивається не відразу, а згодом (від кількох тижнів до півроку) після психотравмуючої ситуації. Симптоми можуть зберігатися протягом кількох місяців чи років. З урахуванням часу появи перших проявів та тривалості ПТСР розрізняють три типи розладу: гостре, хронічне та відстрочене. Гострий посттравматичний стресовий розлад триває не більше 3 місяців, при збереженні симптомів протягом більш тривалого часу говорять про хронічний ПТСР. При відстроченому типі розладу симптоми з’являються через 6 і більше місяців після психотравмуючої події.

p align=”justify”> Для ПТСР характерне постійне почуття відчуженості від оточуючих, відсутність реакції або слабко виражена реакція на актуальні події. Незважаючи на те, що травмуюча ситуація залишилася в минулому, пацієнти з ПТСР продовжують страждати від переживань, пов’язаних із цією ситуацією, і у психіки не залишається ресурсів для нормального сприйняття та переробки нової інформації. Хворі ПТСР втрачають здатність отримувати задоволення та радіти життю, стають менш товариськими, віддаляються від інших людей. Емоції притуплюються, емоційний репертуар стає мізернішим.

При ПТСР спостерігаються два види нав’язливостей: нав’язливість минулого та нав’язливість майбутнього. Нав’язливості минулого при ПТСР проявляються у формі травмуючих переживань, що повторюються, які вдень виникають у вигляді спогадів, а вночі у вигляді кошмарів. Нав’язливості майбутнього при ПТСР характеризуються не повністю усвідомлюваними, але частими безпідставними передбаченнями повторення ситуації, що травмує. З появою таких нав’язливостей можливі зовні невмотивована агресія, тривога та страх. ПТСР може ускладнюватись депресією, панічним розладом, генералізованим тривожним розладом, алкоголізмом та наркоманією.

З урахуванням переважаючих психологічних реакцій розрізняють чотири типи ПТСР: тривожний, астенічний, дисфоричний та соматоформний. При астенічному типі розлади переважають апатія, слабкість та млявість. Хворі ПТСР виявляють байдужість як до оточуючих, так і до самих себе. Відчуття власної неспроможності та неможливості повернутися до нормального життя надає гнітючу дію на психіку та емоційний стан пацієнтів. Знижується фізична активність, хворі на ПТСР іноді важко піднімаються з ліжка. Вдень можлива важка дрімота. Пацієнти легко погоджуються на терапію, охоче приймають за допомогою близьких.

Тривожний тип ПТСР характеризується нападами безпричинної тривоги, що супроводжуються відчутними соматичними реакціями. Спостерігаються емоційна нестійкість, безсоння та нічні кошмари. Можливі панічні атаки. Тривога знижується під час спілкування, тому хворі охоче контактують із оточуючими. Дисфоричний тип ПТСР проявляється агресивністю, мстивістю, уразливістю, дратівливістю та недовірливістю до оточуючих. Пацієнти часто ініціюють конфлікти, вкрай неохоче підтримують близьких і зазвичай категорично відмовляються від звернення до фахівця.

Для соматоформного типу ПТСР характерне переважання неприємних соматичних відчуттів. Можливі головні болі, біль у животі та в ділянці серця. У багатьох хворих з’являються іпохондричні переживання. Як правило, така симптоматика виникає при відстроченому ПТСР, що ускладнює діагностику. Пацієнти, які не втратили віри в медицину, зазвичай звертаються до лікарів загального профілю. При поєднанні соматичних і психічних порушень поведінка може змінюватись. При підвищеній тривожності хворі на ПТСР проходять численні дослідження, багаторазово звертаються до різних фахівців у пошуках «свого лікаря». За наявності дисфоричного компонента пацієнти з ПТСР можуть робити спроби самолікування, почати вживати алкоголь, наркотики чи знеболювальні препарати.

Діагноз «посттравматичний стресовий розлад» виставляють на підставі скарг хворого, наявності тяжкої психологічної травми в недавньому минулому та результатів спеціальних опитувальників. Діагностичними критеріями ПТСР згідно МКБ-10 є загрозлива ситуація, здатна викликати жах та розпач у більшості людей; стійкі та яскраві флеш-беки, які виникають як у стані неспання, так і уві сні, та посилюються, якщо хворий свідомо чи мимоволі асоціює теперішні події з обставинами психологічної травми; спроби уникнути ситуацій, що нагадують про травматичну подію; підвищена збудливість і часткова втрата спогадів про психотравмуючу ситуацію.

Тактика лікування визначається індивідуально з урахуванням особливостей особистості хворого типу ПТСР, рівня соматизації та наявності супутніх розладів (депресії, генералізованого тривожного розладу, панічного розладу, алкоголізму, наркоманії, залежності від лікарських препаратів). Найбільш ефективним методом психотерапевтичного впливу вважається когнітивно-поведінкова терапія. При гострій формі ПТСР також застосовують гіпнотерапію, при хронічній використовують роботу з метафорами та ДПДГ (десенсибілізацію та переробку рухами очей).

За потреби психотерапію ПТСР проводять на фоні медикаментозної терапії. Призначають адреноблокатори, антидепресанти, транквілізатори та седативні нейролептики. Прогноз визначається індивідуально залежно від особливостей особистісної організації хворого, тяжкості та типу ПТСР. Гострі розлади краще піддаються лікуванню, хронічні частіше переходять у патологічний розвиток особистості. Наявність виражених залежних, нарцисичних і рис особистості, що уникають, наркоманії та алкоголізму є прогностично несприятливою ознакою.