Посттравматичний стресовий розлад у дітей

Посттравматичний стресовий розлад у дітей – Порушення психічної діяльності, що розвивається після зовнішнього психологічно травмуючого події. Виявляється багаторазовим переживанням ситуації в кошмарних снах і думках, бажанням позбутися спогадів, актуальною нервовою напругою, дратівливістю, тривожністю. Для діагностики використовуються психометричні тести, проектні методики, спостереження, бесіда. Специфічне лікування включає сімейну психотерапію, когнітивно-поведінкову терапію, нейролінгвістичне програмування, аутотренінг. При складних формах додатково застосовується медикаментозна терапія.

Термін «посттравматичний стресовий розлад» (ПТСР) використовується з 1980-х років. Його синонім – посттравматичний синдром. Спочатку ця нозологія включала емоційні порушення, викликані екстраординарними природними суспільно-політичними подіями: воєнними діями, терористичними актами, стихійними лихами. Пізніше межі поняття було розширено, до цієї патології стали відносити подібні невротичні розлади після побутового, соціального насильства. Поширеність ПТСР у загальній популяції становить 7,8%. У дітей, які пережили психотравмуючі події, частота синдрому коливається від 5 до 98%. Найвищі показники спостерігаються після воєн, переслідувань, репресій; найнижчі – після серйозних захворювань.

Діти є групою, що відрізняється високою віковою схильністю до посттравматичного синдрому. Ризик розвитку ПТСР збільшується через чутливість, сприйнятливість, вразливість, недостатню сформованість адаптаційних механізмів нервової системи. Причинами розладу є:

• Психологічна травма. Травмуюча подія стає основою синдрому. Екстремальною ситуацією може бути тяжке захворювання, інвалідизація, тривала розлука з матір’ю, помешкання в інтернат, хвороба або смерть близької людини, фізичне, сексуальне та психологічне насильство, техногенні та природні катастрофи, війни, переслідування.
• Несприятливі соціальні умови. Причиною формування посттравматичного синдрому є несприятлива ситуація після психотравми. Діти, які відчувають самотність, не охоплені соціальними взаємодіями, які мають близьких людей, які у важких матеріально-побутових умовах більше схильні до розладу.
• індивідуальні особливості. Імовірність розвитку посттравматичного синдрому вища за обтяженої спадковості – наявність родичів першої лінії з психічними розладами, суїцидами, алкоголізмом, наркоманією. ПТСР найчастіше діагностується у соматично ослаблених дітей, які мають неврологічні, ендокринні, психічні хвороби.

Посттравматичний стресовий розлад у дітей – відстрочена реакція на травму. Вона розвивається як наслідок виснаження адаптаційних резервів організму, збою емоційно-вольових механізмів. В екстремальній ситуації системи організму функціонують у посиленому режимі – активізується фаза опору. Небезпека, непередбачуваність подій неможливо проявити слабкість, емоційність. Власне ставлення, страх, приниження, біль витісняються зі свідомості, оскільки сприяють виживання. Через війну через певний проміжок часу захисні механізми виснажуються, переживання актуалізуються, трансформуючись на нав’язливі враження, кошмарні сни, напруга, тривожність, депресію.

Характерна риса посттравматичного стресового розладу – стадійність. Синдром розвивається через деякий час після психологічної травми, має низку етапів. Класифікація включає такі види ПТСР:

• Гострий розлад. Характерний яскравий прояв симптомів. Тривалість – до 3 місяців.
• Хронічний розлад. Симптоми менш помітні, виявляються ознаки виснаження ЦНС, відзначається грубість, егоїзм, байдужість до людей, подій.
• Деформації емоційно-вольової сфери. Виникають при тривалому хронічному перебігу ПСТР. Розвиваються напади тривоги, страху, паніки. Загострюються негативні риси темпераменту.
• Відстрочений синдром. Симптоми виявляються через півроку і більше після впливу психотравмуючої ситуації.

Поведінка дітей, які страждають на посттравматичний синдром, спрямована на уникнення ситуацій, що актуалізують спогади травми. Випадкова взаємодія з тригером (фрагментом психотравмуючої ситуації) супроводжується емоційним нападом, що виявляється тривогою, криками, панікою, плачем, неадекватними імпульсивними вчинками. Прикладом тригера є скрип гальм, звук пострілу, запах певних ліків. Спогади найчастіше виникають уночі, вдень рідкісні, переносяться легше. Нерідко спостерігаються порушення сну, денна сонливість. Часто спостерігається прагнення дитини пережити травмуючу ситуацію знову: сюжет відтворюється на малюнках, іграх, вигаданих історіях.

Діти, які зазнали фізичного насильства, стають агресивними – провокують конфлікти, першими починають бійку. У дошкільнят і натомість ПТСР виявляється регрес розвитку: спрощується мова, гра, зникають раніше засвоєні навички самообслуговування, гігієни. Порушення емоційних, вольових функцій проявляються замкнутістю, примхливістю, дратівливістю. Виникають проблеми соціалізації, соціальної адаптації. Тяжкі форми супроводжуються ілюзіями, галюцинаціями, що відображають уривки ситуації, що травмує.

Постійна емоційна перенапруга, безсоння призводять до розвитку церебрастенічного синдрому – комплексу симптомів виснаження нервової діяльності. Дитина швидко втомлюється, не справляється з навчальним навантаженням, намагається уникати фізичної активності, погано концентрується. Поступово з’являються функціональні порушення серцево-судинної, ендокринної, травної системи. Частими симптомами є нічний енурез, млявість, слабкість, сонливість, епігастральний, головний, серцевий біль.

Нейрофізіологічні системи дітей швидко розвиваються. Психологічні травми відбиваються на процесі фізичного та психічного розвитку. За відсутності своєчасної діагностики та адекватного лікування посттравматичний стресовий розлад у дітей стає хронічним, ускладнюється розвитком вторинної депресії, появою обсесивно-компульсивного, панічного розладу, фобій. Серед оформлених страхів переважає агорафобія, клаустрофобія, страх темряви. У міру дорослішання виникає ризик патохарактерологічного, психопатичного розвитку особистості, спостерігається замкнутість, тривожність, озлобленість, агресивність. Розлади поведінки асоціюються із підвищеним ризиком алкоголізації, наркотичної залежності, соціальної дезадаптації, суїциду.

Проблеми діагностики посттравматичного стресового розладу пов’язані з обмеженістю вербальних можливостей дітей, схильністю батьків недооцінювати симптоми дитини. Для виявлення синдрому використовуються навички клінічного обстеження, спеціальні психодіагностичні інструменти:

• Клінічна розмова. Проводиться дитячим психіатром. Фахівець з’ясовує характер психотравмуючої події, період до появи симптомів, вираженість клінічної картини. Акцент робиться на три ключові моменти: наявність психотравми, емоційний сплеск на вплив тригерів, часті спогади про подію, що травмує, що підтверджуються відтворенням в іграх, снах, малюнках, оповіданнях.
• Психодіагностика. Клінічний психолог пропонує батькам заповнити опитувальники щодо стану дитини: перелік педіатричних симптомів (PSC-17), опитувальник тривожності Лаврентьєвої, Титаренка. Емоційна сфера дітей до 8-10 років досліджується проективними методиками: малюнковими тестами “Неіснуюча тварина”, “Людина під дощем”, методиками інтерпретації ситуацій (тест Розенцвейга, тематичний апперцептивний тест (ТАТ), тест дитячої апперцепції).

За наявності виражених соматичних симптомів дитину направляють до вузьких фахівців для унеможливлення можливих захворювань. Диференціальну діагностику проводять із первинними депресивними станами, поведінковими порушеннями, гострими реакціями на стрес. Ключовим моментом є відстроченість, стадійність симптомів ПТСР, наявність тригерів, реакцію них.

Посттравматичний синдром виникає у разі порушення переробки життєвого досвіду екстремальних ситуацій – моменти з минулого існують у реальному житті, змінюють її. Тому лікування передбачає роботу з дитячим психологом, психотерапевтом – фахівцями, які допомагають усвідомити, пережити, відпустити події, що травмують. Комплексна терапія ПТСР у дітей включає:

• Когнітивно-поведінкові методи. Зустрічі з фахівцем спрямовані на усвідомлення, повторне переживання психотравми. Після цього використовуються техніки десенсибілізації ключа. Підбирається кілька стимулів одного типу, але різної інтенсивності. Проводиться провокація емоційної відповіді (страху, плачу) з поступовим посиленням, виробляються навички подолання нападу. Згодом зв’язок тригера та емоцій руйнується.
• Психокорекція деструктивних почуттів. Проективними методами, ігровими ситуаціями усувається почуття провини, коригуються напади агресії, самоагресії.
• Сімейна психотерапія. Робота разом із батьками, близькими родичами спрямовано зняття тривожності, емоційного напруги. Створюються ситуації, завдяки яким дитина може проявляти себе, бути активною, не боятися.
• Медикаментозне лікування. Призначається при тяжкому перебігу ПТСР для усунення фобій, панічних нападів, ілюзій. Застосовуються седативні засоби, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Препарати знімають напругу, нав’язливість, підвищують настрій, усувають тривожність, стабілізують роботу ЦНС, знижують агресивність. Виражена тривожність коригується транквілізаторами, астенічні прояви – ноотропами, психотична симптоматика – нейролептиками.

На ранніх стадіях ПСТР прогноз є сприятливим, розлад вдається усунути комплексною психотерапевтичною допомогою, доповненою прийомом медикаментів. Хронічна форма синдрому важче піддається лікуванню – розвиваються ускладнення, відбувається психопатизація особистості. Патологічні зміни стабільніші, вимагають тривалого лікарського контролю. Зменшити ймовірність посттравматичного синдрому можна правильною організацією життя. Необхідно забезпечити максимальну включеність дитини до соціальних відносин: відвідування школи, дружні зустрічі, спортивні секції, активний сімейний відпочинок. Важливе захоплення справжнім – зустрічами, навчанням, творчістю, досягненнями. Якщо дитина хоче обговорити важку подію, що відбулася, не можна відмовляти, але варто говорити про неї, як про минулий досвід.