Посттромбофлебітична хвороба

Посттромбофлебітична хвороба – це хронічна складність венозного відтоку з нижніх кінцівок, що розвивається після перенесеного тромбозу глибоких вен. Клінічно посттромбофлебітична хвороба може виявитися через кілька років після перенесеного гострого тромбозу. У пацієнтів виникає розпираюче почуття в ураженій кінцівці та болючі нічні судоми, утворюється кільцеподібна пігментація та набряклість, яка згодом набуває фіброзної щільності. Діагностика посттромбофлебітичної хвороби ґрунтується на анамнестичних даних та результатах УЗДГ вен нижніх кінцівок. Декомпенсація венозного кровообігу, що наростає, служить показанням до хірургічного лікування.

При тромбозі у просвіті судини утворюється тромб. Після стихання гострого процесу тромботичні маси частково зазнають лізування, частково заміщаються сполучною тканиною. Якщо переважає лізис, відбувається реканалізація (відновлення просвіту вени). При заміщенні сполучнотканинними елементами настає оклюзія (зникнення просвіту судини).

Відновлення просвіту вени завжди супроводжується руйнуванням клапанного апарату на місці локалізації тромба. Тому, незалежно від переважання того чи іншого процесу, результатом флеботромбозу стає стійке порушення кровотоку у системі глибоких вен.

Підвищення тиску в глибоких венах призводить до розширення (ектазії) та неспроможності перфорантних вен. Кров із системи глибоких вен скидається у поверхневі судини. Підшкірні вени розширюються і теж стають неспроможними. У результаті процес залучаються всі вени нижніх кінцівок.

Депонування крові у нижніх кінцівках викликає мікроциркуляторні порушення. Порушення харчування шкіри призводить до утворення трофічних виразок. Рух крові по венах значною мірою забезпечується скороченням м’язів. В результаті ішемії скорочувальна здатність м’язів слабшає, що призводить до подальшого прогресування венозної недостатності.

Виділяють два варіанти перебігу (набрякова та набряково-варикозна форми) та три стадії посттромбофлебітичної хвороби.

1. минущі набряки, «синдром важких ніг»;
2. стійкі набряки, трофічні розлади (порушення пігментації шкіри, екзема, ліподерматосклероз);
3. трофічні виразки.

Перші ознаки посттромбофлебітичної хвороби можуть з’явитися через кілька місяців або років після гострого тромбозу. На ранніх стадіях пацієнти пред’являють скарги на біль, почуття розпирання, тяжкості у ураженій нозі під час ходьби чи стоянні. При лежанні, наданні кінцівки піднесеного становища симптоми швидко зменшуються. Характерною ознакою посттромбофлебітичної хвороби є болючі судоми у м’язах хворої кінцівки ночами.

Сучасні дослідження у сфері клінічної флебології показують, що у 25% випадків посттромбофлебітична хвороба супроводжується варикозним розширенням поверхневих вен ураженої кінцівки. Набряки різного ступеня вираженості спостерігаються у всіх хворих. Через кілька місяців після розвитку стійких набряків з’являються індуративні зміни м’яких тканин. У шкірі та підшкірній клітковині розвивається фіброзна тканина. М’які тканини стають щільними, шкіра спаюється з підшкірною клітковиною і втрачає рухливість.

Характерною ознакою посттромбофлебітичної хвороби є кільцеподібна пігментація, яка починається над кісточками та охоплює нижню третину гомілки. У подальшому в цій області часто розвиваються дерматити, суха або мокнуча екзема, а в пізні періоди хвороби виникають трофічні виразки, що погано гояться.

Перебіг посттромбофлебітичної хвороби може бути різним. В одних хворих захворювання протягом тривалого часу проявляється слабо або помірно вираженою симптоматикою, в інших швидко прогресує, призводячи до розвитку трофічних розладів та стійкої втрати працездатності.

Консервативна терапія

Протягом адаптаційного періоду (перший рік після перенесеного тромбофлебіту) пацієнтам призначається консервативна терапія. Показанням для оперативного втручання є рання прогресуюча декомпенсація кровообігу ураженої кінцівки.

Після закінчення адаптаційного періоду тактика лікування залежить від форми та стадії посттромбофлебітичної хвороби. У стадії компенсації та субкомпенсації порушень кровообігу (ХВН 0-1) рекомендовано постійне носіння засобів еластичної компресії, фізіотерапія. Навіть за відсутності ознак порушення кровообігу хворим протипоказана важка праця, робота в гарячих цехах та на холоді, праця, пов’язана з тривалим перебуванням на ногах.

При декомпенсації кровообігу пацієнту призначають антиагреганти (дипіридамол, пентоксифілін, ацетилсаліцилова кислота), фібринолітики, препарати, що зменшують запалення стінки вени (екстракт кінського каштану, гідроксиетилрутозид, троксерутин, трибенозид). При трофічних розладах показано піридоксин, полівітаміни, десенсибілізуючі засоби.

Хірургічне лікування

Хірургічне втручання не може повністю вилікувати хворого на посттромбофлебітичну хворобу. Операція лише допомагає відстрочити розвиток патологічних змін у венозній системі. Тому хірургічне лікування проводиться лише за неефективності консервативної терапії.

Виділяють такі види операцій при посттромбофлебітичній хворобі:

На сьогоднішній день жоден вид лікування, включаючи оперативні втручання, не може зупинити подальшого розвитку хвороби при її несприятливому перебігу. Протягом 10 років з моменту діагностування посттромбофлебітичної хвороби настає інвалідність у 38% пацієнтів.