Поствакцинальний енцефаліт

Поствакцинальний енцефаліт – Запальні зміни церебральних тканин, що виникають у зв’язку з проведеною вакцинацією. Розвивається гостро на 3-30 день після вакцинації. Починається лихоманкою, блюванням, головним болем, судомним нападом, втратою свідомості; потім виникають осередкові симптоми: парези, чутливі порушення, гіперкінези, мозочковий синдром. Діагностичну цінність мають дані анамнезу, оцінка неврологічного статусу, аналіз ліквору, ЕЕГ, Ехо-ЕГ, бактеріологічні, вірусологічні, серологічні дослідження та діагностика методом ПЛР. Лікування ділиться на 2 етапи: корекція життєво важливих функцій та симптоматична терапія в гострому періоді, наступна реабілітація.

Поствакцинальний енцефаліт розвивається як поствакцинальне ускладнення. Спостерігається рідко, в основному після введення вакцин проти сказу, кору, АКДС (адсорбованої кашлюково-дифтерійно-правцевої). Раніше поствакцинальний енцефаліт траплявся як ускладнення імунізації проти натуральної віспи (масові профілактичні щеплення скасовано 1975 р.) та застосування вакцин КДС (попередник сучасної АКДС). Вперше зв’язок енцефаліту з вакцинацією було доведено шляхом виділення вакцинного вірусу із церебральних тканин хворого.

Точні дані про поширеність даного поствакцинального ускладнення відсутні, оскільки складно визначити, чи пов’язане виникнення енцефаліту безпосередньо з вакцинацією чи є наслідком зовнішнього інфікування дитини, яка збіглася за часом із поствакцинальним періодом. За даними радянської статистики, поствакцинальний енцефаліт зустрічався в середньому у 1 дитини на 1,5 млн. щеплених. У більшості випадків поствакцинальний енцефаліт спостерігається після первинної вакцинації та вкрай рідко після ревакцинації. Співвідношення становить приблизно 40:1. Наявні статистичні дані розвинених країн вказують, що частота енцефаліту збільшується зі збільшенням віку первинної вакцинації.

Питання етіопатогенезу поствакцинального енцефаліту остаточно не зрозумілі. Існує припущення, що ураження головного мозку відбувається внаслідок реактивації та розмноження вакцинного вірусу. Інша гіпотеза передбачає, що під впливом вакцини може відбуватися активація якогось невідомого інфекційного агента. Однак більшість дослідників дотримуються думки, що поствакцинальний енцефаліт має інфекційно-алергічний механізм розвитку. Відповідно до цієї теорії антигени, що надходять з вакциною, сенсибілізують організм, внаслідок чого виникає перехресна аутоімуна реакція на антигени вакцини та антигени власних церебральних тканин — розвивається аутоімунне запалення.

Процес відбувається з ураженням церебральних судин: розвитком периваскулярного запалення, підвищенням проникності судинної стінки, діапедезними крововиливами. Характерний набряк головного мозку та формування вогнищ демієлінізації. Уражається переважно біла церебральна речовина, у зв’язку з чим поствакцинальний енцефаліт відноситься до лейкоенцефаліту.

Клінічна картина може виникнути в період з 3 до 30 дня з моменту вакцинації, але найчастіше поствакцинальний енцефаліт маніфестує на 7-12 добу. Характерний гострий дебют із високого підйому температури, блювоти, головного болю. Нерідко виникають розлади свідомості з психомоторним збудженням, затемненням свідомості, іноді повною втратою. У багатьох випадках поствакцинальний енцефаліт протікає за типом менінгоенцефаліту із залученням до запального процесу церебральних оболонок, при цьому в клінічній картині яскраво виражена менінгеальна симптоматика (напруга потиличних м’язів, позитивні симптоми Брудзинського та Керніга). У перші дні дебюту енцефаліту часто виникаю судомні пароксизми, зазвичай клонико-тонічні генералізовані, рідше – фокальні. Нерідко відзначається епілептичний статус.

На тлі виражених загальномозкового та менінгеального симптомокомплексів з’являється і швидко прогресує осередкова симптоматика. Вона може бути представлена ​​гіперкінезами, спастичними моно-і геміпарезами, тазовими порушеннями, дисфункцією черепно-мозкових нервів, психічними розладами, мозочковою атаксією, випаданням чутливості. У ряді випадків парези з’являються за фокальними епіприступами. Іноді запальний процес поширюється тканини спинного мозку з розвитком периферичних парезів з м’язової гіпотонією. У таких випадках говорять про енцефаломієліт. Найбільш небезпечний поствакцинальний енцефаліт з розвитком бульбарного синдрому, з ураженням дихального та серцево-судинного центрів довгастого мозку. При цьому спостерігаються важкі бульбарні кризи з розладом дихання та серцевої діяльності, які можуть призвести до смерті.

Встановити поствакцинальний енцефаліт дозволяє характерна клінічна картина (дебют з гіпертермії та загальномозкових симптомів, ті чи інші розлади свідомості), дані неврологічного статусу (виявлення осередкової симптоматики), анамнестичні відомості (факт вакцинації, що мала місце не раніше ніж за місяць до початку захворювання) результати додаткових обстежень. У ході діагностики неврологу необхідно диференціювати поствакцинальний енцефаліт від інших захворювань ЦНС (маніфестації пухлини головного мозку, вірусного менінгіту, токсичної енцефалопатії, інсульту тощо), а також інших бактеріальних і вірусних енцефалітів.

Зміни в аналізі крові можуть бути відсутніми, у деяких пацієнтів відзначається дещо підвищена ШОЕ та невеликий лейкоцитоз. Під час проведення Ехо-ЕГ виявляється внутрішньочерепна гіпертензія. При електроенцефалографії відзначаються дифузні зміни ритму з переважанням дельта-хвиль, може реєструватися епілептиформна активність. Під час проведення люмбальної пункції виявляється підвищений тиск цереброспінальної рідини. Аналіз останньої може виявити помірний цитоз рахунок збільшення фракції лімфоцитів, іноді — деяке збільшення концентрації білка. З метою уточнення етіології енцефаліту проводиться бакпосів цереброспінальної рідини та бакпосів крові, дослідження крові та ліквору методом ПЛР, серологічні реакції.

Терапія проводиться у стаціонарі, має патогенетичний та симптоматичний характер. Насамперед здійснюється корекція серцевих, гемодинамічних та дихальних порушень. З метою зменшення набряку мозку проводяться дегідратаційні заходи – залежно від ступеня лікворної гіпертензії, введення манітолу, фуросеміду або інших сечогінних. Тяжкий стан пацієнта є показанням до глюкокортикостероїдної терапії. За наявності судом призначають антиконвульсанти, при психічних розладах – антипсихотики. Для запобігання бактеріальним ускладненням (пневмонії, пієлонефриту) проводиться терапія антибіотиками широкого спектру.

Реабілітаційне лікування, спрямоване більш швидке і повне відновлення втрачених нервових функцій, починають, коли мине гострий період енцефаліту. Його медикаментозна складова включає нейрометаболіти (гама-аміномасляна кислота, тіамін, пірацетам, піридоксин та ін.), фармпрепарати для покращення метаболізму м’язової тканини (АТФ) та нервово-м’язової передачі (неостигмін). Одночасно проводиться лікувальна фізкультура, фізіотерапія (електрофорез, електроміостимуляція, рефлексотерапія), масаж паретичних кінцівок.

Можливий варіабельний результат захворювання: від повного відновлення до загибелі пацієнта. Найчастіше своєчасно розпочата інтенсивна терапія дозволяє досягти сприятливого результату. Навіть після глибокої коми може відзначатися відновлення свідомості та повний регрес симптоматики. Однак у ряду пацієнтів після перенесеного енцефаліту зберігаються залишкові явища: різної вираженості парези та гіперкінези, затримка психічного розвитку, епілепсія, лікворно-гіпертензійний синдром.

Найкращим заходом профілактики є дотримання термінів, показань та правил проведення вакцинації. Слід ретельно виявляти дітей, які мають протипоказання до введення вакцини. За наявності схильності до алергічних реакцій вакцинацію краще проводити на тлі десенсибілізації організму. Доцільно уникати введення вакцин не зовсім здоровим, а тим більше лихоманливим, дітям. Для зменшення навантаження на імунну систему за показаннями вакцинація АКДС може бути замінена на введення ослабленої вакцини без коклюшного компонента АДС-М.