Як і чим зараз живе Європа, куди ми так прагнемо? Як вплинула на розумі європейців економічна криза? Відповідь на ці питання не знайдеш у турпоїздках, де країна повертається до тебе, як правило, парадною стороною. Але є й інший вихід – кіно. Наприклад, Німеччини, країни, яка потерпала від кризи менше за сусідів по континенту. Здавалося б, німці повинні бути задоволені – але фільми, показані на кінофестивалі “Нове німецьке кіно”, кажуть, що це не так.

За морями, за долами

Судячи з показаним українському глядачеві стрічкам, жителі найдинамічнішої країни на європейському континенті мріють про те, щоб втекти з реальності. З шести привезених в Україну кінокартин лише в одній – комедії “Супер його” режисера Беньяміна Хайзенберга – дія відбувається у сучасній Німеччині. Але і в ній видно відблиски історії, причому далеко, що не гріють душу – у старого лікаря, до якого випадково влаштовується доглядальницею мошенник Нік, виявляється нацистське минуле.

У всіх інших фільмах дія відбувається або за межами Німеччини, або в інші історичні епохи. Так, наприклад, сюжет “Іншої батьківщини” режисера Едгара Райця, що розгортається в середині XIX століття у бідній німецькій провінції. Головний герой картини – юний поліглот-самоук Якоб мріє емігрувати, услід за тисячами вже виїхали зубожілих німців, у Південну Америку, яка здається йому раєм.

Бідність, у якій живе його сім’я та їх сусіди, час від часу призводить до локальних соціальних вибухів. Наприклад – у стихійному бунті на осінньому святі родючості, де городяни і приїхали до містечка селяни мають право пити тільки те вино, яке належить місцевому барону. Чи не це століттями зрівшу стихію бунту проти соціальної несправедливості і мрію про новий Lebensraum (життєвий простір) у ХХ столітті вміло використовував один початківець художник на прізвисько Шикльгрубер, який згодом став канцлером Гітлером?

До речі, саме з Південної Америки родом бразильський фотограф Себастьян Сальгадо, творчості якого посвятив свій фільм найтитулованіший сьогодні німецький режиссер Вім Вендерс. У документальній картині “Сіль землі” дія відбувається в екзотичних і майже незайнятих цивілізацією місцях планети, за якими десятиліттями подорожував зі своєю фотокамерою Сальгадо. Але тут мова вже не про те, щоб “освоїти” ці місця, а, наоборот, про те, щоб знайти в них собі і втрачену невинність душі.

Осяяння у пустелі

Майже про те ж казати глядачеві фільм “Поворот на Марракеш” Кароліні Лінк. Його головний герой, 16-річний Бен, їде на канікули до батька – театрального режисера, який ставить у Марокко європейські драмі. Батьки Бена, що залишились у Німеччині, давно розлучені. Бен живе з матір’ю і, наслідувавши батьківські “творчі гені”, пише оповідання. Здавалося б, у нього має бути багато спільного з батьком, але все виходить наоборот. Подивившись, як благополучно живе на тлі бідного місцевого населення батько, Бен зі всім своїм юнацьким максималізмом сприймає його не як художника, а як самовдоволеного бюргера.

Тому герой тікає з розкішного готелю у міські квартали, де знайомиться з молодою місцевою повією. Потім він узгоджується за нею вглиб країни, потрапляє в злиденне гірське село, куди вона їде провідати своїх батьків і сестру, людей, що шанують старі звичаї, що не мешає їм жити на доходи від її проституції. Природно, батько починає його розшукувати (ситуація ускладнюється тим, що у Бена діабет і йому потрібно кілька разів на день робити собі уколи).

Далі сюжет стає передбачуваним. Батько знаходить сина, той незадоволений, але дає собі забрати, вони потрапляють уночі в пустелі в автомобільну аварію, опиняються на межі смерті, але їх рятують місцеві жителі – і ось там, у злиденному глинобитному будинку своїх рятівників Бен нарешті находити духовний контакт з батьком.

Ситуація стандартна, десятки разів використовувалася у кіно та літературі. (У фільмі є кілька нагадувань про який жив у Марокко американському письменнику Поле Боулзе, за книгою якого “Під покровом небес” Бернардо Бертолуччі знявши свій знаменитий фільм). Але це важливо. Як писав у книжці “Від Калігарі до Гітлера. Психологічна історія німецького кіно” один із найвпливовіших теоретиків світового кінематографа Зігфрід Кракаеур, який втік від нацистського режиму в США, масові бажання реалізуються якраз у популярних сюжетах.

У “Повороті на Марракеш” головному герою – одному з тих, кому належить майбутнє Німеччини, вдається знайти лише за межами сучасної Європи. Те саме відбувається не тільки з героями інших фільмів фестивалю “Нове німецьке кіно”, але і з їх творцями, які шукають матеріал для своїх кінокартин, занурюючись або історію, або в географію. На це сучасний українець може сказати: “Нам би їхні проблеми”. Однак “їм” їх проблеми здаються серйозними, що й довівши кінофестиваль.