Поверхнева піодермія

Поверхнева піодермія – група контагіозних дерматозів переважно кокового генезу, що вражають епідерміс та верхні шари дерми. Клінічно проявляється поліморфними висипаннями пустул, вузликів, булл, фліктен. Форма первинного елемента залежить від різновиду поверхневої піодермії. Бульбашки швидко розкриваються, утворюють ерозії, покриваються кірками та регресують без сліду. Діагностують поверхневу піодермію на підставі клінічних проявів, дерматоскопії, посіву булл, що відокремлюється, на середовища, аналізу крові на цукор, імунограми. У лікуванні застосовують антибіотики, імуномодулятори, вітаміни. Зовнішньо використовують анілінові фарби та антисептики.

Поверхнева піодермія – гнійне ураження поверхневих шарів шкірного покриву бактеріального походження, що часто зустрічається в дерматології. На її частку припадає не менше чверті всіх захворювань шкіри та більше половини всіх піодермій. Поверхнева піодермія виникає на тлі недотримання правил особистої гігієни та проживання в антисанітарних умовах. Піодермічний процес є професійним для працівників сфер виробництва та сільського господарства, трудова діяльність якого пов’язана з антисанітарними умовами. Діти хворіють на поверхневу піодермію частіше дорослих, рівень захворюваності досягає 30-60% від загальної кількості дитячих дерматозів. Шляхи інфікування – повітряно-краплинний та контактний.

Імовірність розвитку захворювання залежить від кількості та складу флори, а також від рівня резистентності організму. Основними збудниками поверхневої піодермії є представники кокової флори, кожен із яких має свої особливості. Стрептококи викликають патологічний процес, ендемічний для регіонів із тропічним та субтропічним кліматом. Пік сезонної активності мікробів припадає на літні місяці, тому в червні-серпні відзначається зростання захворюваності на поверхневу піодермію. Особливістю даної інфекції є маніфестність клінічних проявів та нездатність до латентного носія. Стафілококи, навпаки, неендемічні, можливе латентне носійство, що вимагає превентивного лікування всіх, хто контактував з хворим на поверхневу піодермію. Актуальність визначається поширеністю та контагіозністю патології.

Збудниками патології є коки, широко поширені в навколишньому середовищі і мають високу інвазивну активність, що дозволяє їм долати бар’єрні властивості шкіри, фіксуватися в поверхневих шарах епідермісу та дерми, а потім розмножуватися. Провокують поверхневу піодермію екзогенні та ендогенні фактори. До перших належать травми, перепади температур, дія хімічних речовин. До других – перевтома, інтоксикації, осередки перифокальної інфекції, гіповітаміноз, соматичні захворювання. Імовірність виникнення поверхневої піодермії підвищується за порушення правил особистої гігієни, наявності антисанітарних умов праці та побуту.

Розвиток запального процесу на шкірі залежить від кількості патогенної флори, реактивності та резистентності організму. Кокова флора, ушкоджуючи клітини шкіри, стимулює вироблення біологічно активних речовин, активує Т-лімфоцити з розвитком запалення. Переважна більшість ексудації сприяє утворенню заповнених рідиною порожнин в епідермісі, тобто появі булл на шкірі. Проліферація призводить до появи вузликів. Запалення супроводжується виділенням гістаміну, виникає свербіж, з’являються гребінці, приєднується вторинна піококова флора, розвивається поверхнева піодермія.

В даний час дерматологи поділяють поверхневі піодермії за етіологічною ознакою на стрептококові, стафілококові та змішані, за гостротою процесу – на гострі та хронічні. Клінічно всі різновиди поверхневої піодермії поєднує первинний елемент – фліктена різних розмірів та локалізації.

Гострі стрептококові поверхневі піодермії включають:

• Стрептококову попрілість (інтертриго), що характеризується мацерацією та набряклістю шкірних складок. На цьому фоні з’являються фліктени, які швидко розкриваються з утворенням ерозій, що мають тенденцію до злиття. Через постійне тертя зливне вогнище неправильної форми по периферії оточене оборкою епідермісу – залишками покришки фліктен. Процес супроводжується свербінням, печінням, екскоріаціями та приєднанням вторинної інфекції.
• Стрептококове імпетиго – контагіозний дерматоз, який проявляється дрібним бульозним висипом на тлі гіперемії. Висип локалізується на обличчі, кінцівках та тулубі. Були ерозуються, покриваються кірками, що не залишають після себе сліду. Висока контагіозність дерматозу потребує ізоляції пацієнта до повного клінічного одужання.
• Стрептококову заїду – пустули в кутку рота, які не є небезпечними для здоров’я пацієнта, але заподіюють больові відчуття. Зазвичай страждають на заїди (хейліт) діти або пацієнти з ендокринними порушеннями.
• Стрептококову суху стрептодермію, що характеризується виникненням пустул, що лущиться, з тенденцією до злиття і утворення вогнищ з фестончастими краями до 10 см в діаметрі. Найчастіше хворіють діти. Локалізується патологія у носогубних складках, за вухами, на щоках.
• Стрептококовий панарицій – пустульозне запалення на долонній поверхні пальців з набряком, гіперемією та хворобливістю.

Серед гострих стафілококових поверхневих піодермій розрізняють:

• Остіофолікуліт – Запалення волосяного фолікула або сальної залози з формуванням пустул, з яких при натисканні виділяється гній.
• Поверхневий фолікуліт – пустульозне запалення волосяного мішечка, дозволяється без слідів.
• Бульозне імпетиго у дітей – найнебезпечніший різновид поверхневої піодермії з гнійно-геморагічними буллами, ерозіями та багатошаровими кірками. Уражаються нігті, загострюються соматичні захворювання, значно порушується загальне самопочуття пацієнтів.
• Пемфігоїд новонароджених – характеризується появою фліктен навколо пупка та у складках шкіри. У процес можуть залучатися слизові.
• Ексфоліативний (листкоподібний) дерматит новонароджених Риттера – нагадує пухирчатку новонароджених, висипання у вигляді булл локалізуються навколо рота, пупка та анусу, на статевих органах. Захворювання має три ступені тяжкості, що супроводжується порушенням загального стану, здатне трансформуватися в еритродермію. Що старша дитина, то м’якше протікає дерматит.

Змішані поверхневі піодермії представлені гостро поточним вульгарним імпетиго – заразним шкірним захворюванням з утворенням фліктен навколо природних отворів та залученням до процесу придатків шкіри.

Хронічні форми поверхневої піодермії включають:

• Хронічну дифузну стрептодермію з рецидивуючими висипаннями пустул на нижніх кінцівках, які дозволяються з утворенням ерозій, кірок. Висипання супроводжуються неінтенсивним свербінням.
• Стафілококовий вульгарний сикоз з формуванням фолікулітів в області вусів і бороди, має рецидивну течію.
• Змішану хронічну атипову абсцедуючу піодермію з виникненням фліктен будь-якої локалізації на тлі імунодефіциту та інверсними конглобатними вуграми – різновидом абсцедуючої рецидивуючої піодермії з утворенням фліктен у ділянці пахв, геніталій та сідниць після перенесеної вугрової хвороби.

Клінічний діагноз ставиться на підставі анамнезу та типової симптоматики з використанням дерматоскопії та посівів вмісту фліктен на живильні середовища з метою визначення виду збудника та його чутливості до антибіотиків. З урахуванням фонової патології беруть кров на цукор, при тяжкому перебігу поверхневої піодермії досліджують основні характеристики імунної системи за допомогою імунограми. Диференціюють поверхневу піодермію з угревидним сифілідом, рожевими вуграми, медикаментозною токсикодермією, еозинофільним фолікулітом ВІЛ-інфікованих, гідраденітом, плоским лишаєм, дерматомікозами, буллезним епідермолізмозом, екземою.

Лікування спрямоване на санацію вогнища ураження з метою запобігання поширенню поверхневої піодермії. При локалізованих формах здійснюється місцева терапія. Фліктени розкривають, дезінфікують, призначають антисептичні розчини, анілінові фарби, пасти з антибіотиками, кератопластичні пластирі, що підсушують. При резистентності до зовнішньої терапії застосовують вітаміни та антибіотики перорально. У тяжких випадках показані гормони, імуномодулятори, цитостатики, аутогемотерапія. При стафілококовій поверхневій піодермії використовують протистафілококовий імуноглобулін, плазму, анатоксин, бактеріофаг. Крім того, при поверхневій піодермії ефективні УФО, УВЧ, електрофорез із медикаментами, гелій-неоновий лазер. Фурункули лікують хірургічно.

Профілактика поверхневої піодермії полягає у дотриманні правил особистої гігієни та санітарних норм, санації вогнищ хронічної інфекції. Заборонено мити осередок поразки, вичавлювати фліктени, накладати компреси. Необхідна обробка ураженої ділянки по периметру спиртовими розчинами. Прогноз при дотриманні гігієнічних норм, своєчасної діагностики та лікування сприятливий, результатом стає повне одужання.