Поверхневий бульбит

Поверхневий бульбит – Одна з найлегших форм запального процесу в цибулини дванадцятипалої кишки. Ознаки цієї патології неспецифічні та характерні для багатьох захворювань шлунково-кишкового тракту: біль в епігастрії натще і після їжі, нудота, диспепсичні явища, підвищений метеоризм. У діагностиці бульбіту найбільше значення мають езофагогастродуоденоскопія, рентгенографія шлунка та ДПК, антродуоденальна манометрія. Основні напрямки лікування поверхневого бульбіту: етіологічний (антихелікобактерний, протипаразитарний), дієта, спазмолітики та холінолітики, антацидні препарати.

Поверхневий бульбит є досить поширеним захворюванням, що частіше зустрічається у складі іншої патології (виразкова хвороба шлунка та ДПК, хронічні гастрити та ін.). Ізольовано це захворювання спостерігається рідко, причому у чоловіків практично втричі частіше, ніж у жіночого населення. Причиною розвитку бульбіту служить особливе розташування цибулини дванадцятипалої кишки: ця частина травного тракту знаходиться в місці переходу шлунка в кишечник, тут закислена харчова грудка піддається олужнюванню та підготовці до подальшого перетравлення. Крім того, саме в цибулину ДПК відкривається загальна жовчна протока. Поєднання цих фактів призводить до того, що інші захворювання травного тракту, неправильне харчування, куріння, стреси викликають зміни в слизовій оболонці ДПК, найуразливішою частиною якої є цибулина.

Поверхневий бульба може бути гострим або хронічним. Найчастіше запалення слизової оболонки дванадцятипалої кишки у проксимальних відділах (бульбіт) пов’язане з виразковою хворобою. Поверхневий бульбіт є початковим етапом цього захворювання, а виразкова хвороба ДПК – крайнім проявом бульбіту.

Гострий поверхневий бульбіт найчастіше розвивається на тлі похибок у харчуванні, харчових отруєнь, інтоксикацій, несистематичного зловживання алкоголем. Також як пошкоджуючий фактор може виступати поранення слизової оболонки дванадцятипалої кишки стороннім тілом.

Хронічний поверхневий бульбит може сформуватися у вигляді первинної (розвиненої самостійно) та вторинної патології (на тлі інших захворювань ШКТ). Первинний хронічний бульбит виникає при стресах, регулярних порушеннях харчового режиму, постійному вживанні гострої та подразнюючої їжі. Вторинний хронічний бульбіт розвивається на фоні хронічного гастриту, виразкової хвороби, хронічного панкреатиту, різних генералізованих інфекцій і т. д. Основним фактором у розвитку хронічного поверхневого бульбиту є інфікування хелікобактерної інфекції – при антральному гастриті. відбувається пошкодження слизової оболонки цибулини ДПК та заселення початкових відділів кишечника бактерією H.pylori.

Ще однією причиною поверхневого бульбіту може бути синдром короткої кишки, що розвивається після операцій резекції кишечника. При цьому в ДПК не виробляється достатньо речовин, що регулюють продукцію гастрину, у зв’язку з чим кислотність шлункового соку підвищується і розвивається запальний процес. Певне значення має і прискорене просування харчової грудки по кишечнику за цієї патології.

Клініка поверхневого бульбіта дуже нагадує виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки. Основний прояв захворювання – больовий синдром. Біль локалізується в епігастральній ділянці, має різний характер, але частіше ниючий, помірно виражений (хоча може бути і спазматичний). Больовий напад виникає натще або через годину після їди, купірується прийомом антацидів або їжі.

Крім больових нападів, пацієнти скаржаться на підвищений метеоризм, нудоту, диспепсичні явища. При огляді пацієнта привертає увагу білий наліт мовою, помірна болючість при пальпації в епігастральній ділянці, при загостренні захворювання можливе незначне напруження м’язів у проекції цибулини дванадцятипалої кишки.

Відсутність лікування при хронічному поверхневому дуоденіті може призводити до прогресування захворювання і в майбутньому закінчуватися кровотечею із шлунково-кишкового тракту (приблизно 10% всіх кровотеч обумовлені бульбитом), рак фатерового сосочка.

Пацієнти з клінікою поверхневого бульбіту вимагають обов’язкової консультації гастроентеролога для виявлення етіології захворювання, призначення необхідних досліджень та патогенетичного лікування. Госпіталізації у відділення гастроентерології вимагають лише ті пацієнти, у яких больовий синдром виражений дуже сильно, або відзначається гіпопротеїнемія у біохімічному аналізі крові.

Консультація лікаря-ендоскопіста є центральною ланкою діагностики поверхневого бульбіту, оскільки точний діагноз можна встановити лише після езофагогастродуоденоскопії. Ендоскопічна картина при поверхневому бульбі наступна: візуалізуються вогнища нерівномірної набряклості та запальної інфільтрації слизової оболонки цибулини ДПК розмірами не більше 1-2 см; на запалених ділянках виявляють мікроскопічні геморагії; у просвіті кишки велика кількість слизу та світло-опалесцентної рідини. При маніпуляціях ендоскопом слизова оболонка легко ушкоджується, кровоточить. Ендоскопічна біопсія, проведена під час ФГДС, виявляє дистрофію епітеліальних клітин, набряк проміжної тканини, інфільтрацію слизового шару лімфоцитами.

Рентгенографія шлунка та ДПК (з контрастуванням і без нього) виявляє дискоординацію перистальтики дванадцятипалої кишки з епізодами її спазмів, ретроградну перистальтику, підвищення швидкості проходження харчової грудки по початкових відділах травної трубки. Такі дослідження, як імпедансометрія шлунково-кишкового тракту, антродуоденальна манометрія, внутрішньошлункова рН-метрія дозволяють уточнити діагноз та призначити правильну терапію.

Диференціювати поверхневий бульбіт слід із хронічним гастритом, виразковою хворобою, хронічним панкреатитом, холециститом, спазмом та раком фатерового сосочка, грижею стравохідного отвору діафрагми.

Терапія вторинного поверхневого бульбіту починається з лікування основного захворювання. Якщо у процесі обстеження виявляється інфекція (хелікобактерна, паразитарна), призначається специфічне лікування. Гострий поверхневий бульбит вимагає дотримання дієти №1, введення спазмолітиків та холінолітиків. Призначення в’яжучих та обволікаючих засобів при гострому поверхневому бульбі не показало достатньої ефективності.

При загостренні хронічного поверхневого дуоденіту слід вирішити питання необхідності госпіталізації пацієнта до стаціонару. Рекомендується дієта №1 у поєднанні з антацидами, спазмолітиками та холінолітиками, в’язкими засобами. Також проводиться симптоматичне лікування – вітамінотерапія (залежно від виявленого дефіциту), парентеральне введення білка гідролізатів (при гіпопротеїнемії).

Прогноз поверхневого бульбіту дуже сприятливий. Профілактика полягає у дотриманні здорового способу життя, правильному харчуванні, своєчасному лікуванні інших захворювань шлунково-кишкового тракту, які могли призвести до розвитку поверхневого бульбиту.