Повільні інфекції ЦНС

Повільні інфекції ЦНС – ураження центральної нервової системи вірусними віріонами або інфекційними пріонами, що виникають після тривалого прихованого (інкубаційного) періоду. Клінічно характеризуються парезами, гіперкінезами, розладом мозочкових функцій, психічними порушеннями, когнітивним зниженням до глибокої деменції. Діагностика здійснюється за допомогою неврологічного обстеження, церебральної томографії, аналізу спинномозкової рідини, визначення антивірусних антитіл у крові. Лікування проводиться симптоматичними засобами.

Поняття повільні інфекції ЦНС включає цілу низку неврологічних хвороб, зумовлених віріонами (вірусними частинками) та пріонами (вірусоподібними білками). Перші дані були опубліковані в 1954 в Ісландії вченим, що тривало спостерігав неописані раніше захворювання овець, що вражають ЦНС. Автор дав їм назву повільні інфекції. У 1957 році з’явився опис нового захворювання – куру, поширеного серед мешканців Нової Гвінеї. Хвороба повністю відповідала критеріям повільних інфекцій та відкрила список подібних патологій у людини, яка продовжує поповнюватись. Повільні інфекції ЦНС – група нозологій, що рідко зустрічається, точні дані про захворюваність не зібрані. Одні форми поширені повсюдно, інші мають ендемічний характер.

Вивчення властивостей збудників дало змогу встановити вірусний характер інфекцій. Раніше помилково передбачалося, що збудниками є специфічні вірусні агенти. Надалі вдалося визначити два етіологічні фактори виникнення патології: віруси та пріони.

• Віруси. В даний час спростовано теорію специфічної етіології, підтверджено роль звичайних вірусів: поліомавіруса, флавівіруса, цитомегаловірусу, вірусів кору, краснухи, простого герпесу. Повільні інфекційні процеси в ЦНС розвиваються внаслідок персистування вірусу в організмі протягом багатьох років після перенесеного у типовій формі захворювання. Зараження може відбуватися повітряно-краплинним, аліментарним, парентеральним, трансплацентарним шляхом.
• Пріони. Є білками, що мають деякі властивості вірусів, на відміну від останніх не мають ДНК або РНК. Інфекційні пріони викликають розвиток хвороби шляхом трансформації аналогічних нормальних білків нервових клітин у патологічні. Інфікування відбувається при вживанні в їжу недостатньо термічно обробленого м’яса заражених тварин, трансплантації тканин, що містять патогенні пріони, гемотрансфузіях, нейрохірургічних втручаннях.

Достеменно невідомо, що стає причиною багаторічного персистування вірусів, які залишаються в організмі пацієнтів, що перехворіли на звичайну інфекцію. Можливими причинами вважають дефектну будову віріонів, недостатність імунної системи, що супроводжується зниженим виробленням антитіл, активацію проліферативних процесів усередині уражених вірусами клітин.

Загальною патогенетичною характеристикою, що поєднує різні повільні інфекції, є тривалий прихований розвиток патології, що супроводжується накопиченням збудника в церебральних тканинах. Після перенесеного вірусного захворювання (частіше внутрішньоутробно або в ранньому дитинстві) збудники залишаються у клітинах головного мозку у неактивній формі. Причини та механізми їх активації не встановлені. Перейшовши в активну фазу, збудники викликають поступовий розвиток запальних змін до ЦНС.

Потрапив у клітину пріон взаємодіє з геном, що знаходиться в ній, що призводить до синтезу аналогічних пріонів замість нормальних клітинних білків. Тривалий прихований період обумовлений часом, потрібним для потрапляння пріонів у головний мозок, тривалим процесом внутрішньоклітинного накопичення патологічних білків, що синтезуються. Результатом аномального синтезу білка є метаболічні зміни, що призводять до загибелі нейрона.

Морфологічна картина повільних інфекцій є досить варіабельною. Найчастіше у тканинах ЦНС спостерігається формування вогнищ гліозу, демієлінізованих ділянок. При істинно вірусної етіології процесу характерне утворення периваскулярних лімфоцитарних інфільтратів, фокусів астроцитозу. Морфологічні зміни захоплюють різні області мозку, часто мають поширений характер.

Повільні інфекції ЦНС мають різну клінічну картину, проте відзначаються окремі особливості перебігу хвороб, пов’язані з їх вірусним або пріонним генезом. З урахуванням цієї обставини у неврології захворювання поділяються за етіологічним принципом на:

Загальною рисою захворювань цієї групи є повільний непомітний початок без температурної реакції. Характерний продромальний період, у якому відзначається дратівливість, емоційна неврівноваженість, неуважність хворого, легкі розлади координації, хиткість під час ходьби. Період клінічної маніфестації відрізняється поступовим наростанням симптоматики, що триває 1-3 тижні. Типові екстрапірамідні та пірамідні порушення, атаксія, психічні розлади, когнітивне зниження.

Екстрапірамідні симптоми включають гіперкінези (атетоз, тремор, дистонічні синдроми), іноді – брадикінезію, паркінсонічну скутість. Пірамідні рухові розлади протікають у вигляді прогресуючих гемі- та тетрапарезів. Можливе ураження черепних нервів, що проявляється парезом лицевої мускулатури, приглухуватістю, порушенням зору, утрудненням ковтання та ін. Психічні відхилення характеризуються епізодами ейфорії, фобій, марення, сплутаної свідомості, уривчастих галюцинацій. Усі повільні інфекції супроводжуються поступовим розпадом інтелектуальних функцій (пам’яті, мислення, уваги) з результатом глибоку деменцію. Порушення мови обумовлені одночасно сенсомоторною афазією та когнітивним дефіцитом. У термінальній стадії спостерігається мутизм — немає повністю.

Симптоматика кожної окремої інфекції має особливості. Для хвороби Крейтцфельдта-Якоба, краснушного паненцефаліту характерна мозочкова атаксія. Відмінним клінічним проявом фатального безсоння виступає інсомнія, що доводить пацієнтів до психічного та фізичного виснаження. Базовим симптомом хвороби куру є тремор, типова насильницька посмішка. Синдром Герстмана-Штраусслера-Шейнкера протікає з м’язовою гіпотонією та пригніченням сухожильних рефлексів.

Характеристика «повільні» відноситься до тривалого інкубаційного періоду та поступової маніфестації інфекцій. Подальший розвиток симптоматики відбувається досить швидко і протягом 8-12 місяців (рідше 2-4 років) призводить пацієнта до термінальної стадії. На цій стадії спостерігається практично повна знерухомленість, глибока деменція, мутизм, порушення свідомості (сопор, кома). Летальний результат спостерігається у 100% випадків.

Оскільки повільні інфекції рідкісні захворювання, діагностувати їх непросто. Неспецифічна клінічна симптоматика, проблеми виділення вірусу-збудника, інфекційного пріона ускладнюють діагностику. Діагностичний пошук здійснюється в рамках таких досліджень:

• Збір анамнезу. Велике значення має розпитування щодо перенесених у минулому (можливо внутрішньоутробно) інфекцій, операцій з пересадкою тканин. Опитування включає виявлення продромальних симптомів, особливостей дебюту патологічних проявів.
• Оцінка неврологічного статусу. Неврологи досліджують рухову, чутливу, рефлекторну, когнітивну сфери, координацію. На основі отриманих даних формується картина багатоосередкового ураження, що свідчить про дифузний характер патологічних змін церебральних тканин.
• Нейровізуалізація. Проводиться з допомогою МРТ, КТ, МСКТ мозку. Томографія визначає мультифокальне ураження мозку у вигляді демієлінізації, дегенерації, атрофії. Спостерігається розширення шлуночків, що говорить про наявність гідроцефалії.
• Дослідження цереброспінальної рідини. Матеріал одержують при люмбальній пункції. Відсутність запальних змін спинномозкової рідини дозволяє виключити типові нейроінфекції. Проводяться ПЛР-дослідження, створені задля виявлення ДНК можливих збудників, аналіз на наявність противірусних антитіл. У разі віріонного генезу інфекції ці методики дають можливість верифікувати збудника у 70-90% хворих.
• Аналіз крові на антитіла. Інформативний у разі вірусної етіології. Здійснюється з визначенням протикоревих, протичервоних антитіл. Діагностично значущі повторні дослідження, які демонструють наростання титру під час активації вірусу.
• Біопсія мозку. Виконується за крайньої необхідності. Дослідження біоптатів дозволяє виявити інтранейрональні скупчення пріонів. Однак у ході біопсії існує можливість забору ділянки незмінених тканин.

За наявності показань проводяться консультації суміжних спеціалістів: офтальмолога, психіатра, інфекціоніста, генетика. Необхідна диференціальна діагностика з енцефалітами, що мають підгострий початок, судинну деменцію, хронічні енцефалопатії, хворобу Альцгеймера.

Ефективна терапія не розроблена. Запропоновані схеми лікування противірусними фармпрепаратами виявилися безрезультатними. Призначається симптоматична терапія, що дозволяє полегшити стан пацієнтів, але може сповільнити прогресування патологічного процесу. Вона включає протинабрякові, нейропротекторні, вітамінні, психотропні, протисудомні засоби. Пошук ефективних способів лікування продовжується.

Повільні інфекції ЦНС залишаються смертельними захворюваннями. Загибель пацієнтів внаслідок тотального ураження мозку відбувається у середньому протягом 1-2 років від розвитку клінічних симптомів. Найбільша тривалість життя спостерігається у хворих на синдром Герстмана – 3-5 років. Профілактичні заходи зводяться до запобігання поширенню вірусних інфекцій, підтримці належного рівня імунітету. Щодо кору та краснухи можлива специфічна профілактика, яка проводиться шляхом обов’язкової вакцинації дітей відповідними вакцинами. Способи попередження пріонних захворювань не знайдені, оскільки відсутні методики визначення пріонів у тканинах, що трансплантуються, препаратах крові.