Поздовжня плоскостопість

Поздовжня плоскостопість – Це уплощення поздовжнього склепіння стопи. Стопа розпластується в поздовжньому напрямку, трохи подовжується і стикається з опорою не тільки зовнішнім краєм, як у нормі, а практично всією поверхнею. Це призводить до порушення амортизаційних функцій стопи, стає причиною стомлюваності та болю в ногах та провокує розвиток патологічних змін у вищележачих відділах опорно-рухового апарату (у хребті та нижніх кінцівках). Діагноз виставляється на підставі подометрії, плантографії та рентгенографії. Лікування частіше консервативне.

Поздовжня плоскостопість – досить поширена патологія, виявляється приблизно в 20% пацієнтів із сплощенням стопи. В інших випадках зустрічається або поперечна, або комбінована плоскостопість (поєднання поздовжнього та поперечного плоскостопості). Зазвичай буває набутим, уроджені форми зустрічаються рідко і, як правило, супроводжуються більш вираженими анатомічними порушеннями та клінічними симптомами.

Поздовжня плоскостопість може виявлятися у будь-якому віці, але особливо часто спостерігається у дітей. При цьому всі діти народжуються з уявно плоскими стопами, а склепіння стопи формуються лише до 3 років, тому до цього віку діагностувати цю патологію неможливо. Серед дорослих пацієнтів, які страждають на дане захворювання, переважають люди, змушені тривалий час проводити на ногах у зв’язку з виконанням професійних обов’язків. Лікування поздовжньої плоскостопості здійснюють лікарі-ортопеди.

Приблизно в 3% випадків поздовжня плоскостопість є вродженою патологією, що виникає внаслідок внутрішньоутробного порушення процесу формування кісток та зв’язок стопи. Крім того, причиною розвитку цього стану можуть стати травми, у тому числі – переломи кісток передплюсни і плюсни і переломи кісточок, що неправильно зрослися. Виділяють також паралітичну плоскостопість, що виникає внаслідок паралічу або парезу м’язів стопи та гомілки та рахітична плоскостопість, обумовлена ​​деформацією кісток внаслідок їх надмірної м’якості.

Однак найчастіше зустрічається статичне поздовжнє плоскостопість, обумовлене слабкістю зв’язкового та м’язового апарату дистальних відділів нижніх кінцівок. Сприятливими факторами, що сприяють розвитку статичної плоскостопості, є зайва маса тіла, вагітність, надмірні фізичні навантаження, діяльність, пов’язана з тривалим стоянням (продавці, приймальники, токарі і т. д.), носіння незручного неякісного взуття, а також ослаблення внаслідок старіння чи відсутності достатніх фізичних навантажень.

Стопа людини складається з 26 кісток, безлічі суглобів, зв’язок та м’язів. Всі перелічені анатомічні елементи пов’язані між собою і становлять єдину освіту, що забезпечує функції опори та ходьби. Правильне функціонування стоп дозволяє оптимальним чином розподіляти масу тіла при переміщенні в просторі, зберігати правильну поставу та фізіологічне положення гомілковостопних, колінних та кульшових суглобів. При ходьбі стопа амортизує удари об землю, завдяки чому знижується навантаження на відділи опорно-рухового апарату, що лежать вище.

З’єднані між собою елементи формують два склепіння стопи, що мають форму дуг. Поздовжнє склепіння розташоване по зовнішньому краю стопи, поперечне – в області основи пальців. Завдяки такій складній дугоподібній формі, стопа стикається з опорою не всією підошвою, а певними точками: в області кістки п’яти, основи I і V пальців. При поздовжньому плоскостопості висота поздовжнього склепіння знижується, стопа починає стикатися з опорою практично всією поверхнею.

Все перераховане призводить до неправильного розподілу навантаження, погіршення амортизаційних якостей стопи, порушення постави та вироблення порочних рухових стереотипів. У результаті розвиваються прогресуючі патологічні зміни у стопах, а й у інших відділах опорно-рухового апарату. Збільшується ймовірність виникнення коксартрозу, гонартрозу, остеохондрозу та інших дегенеративно-дистрофічних захворювань.

В ортопедії та травматології виділяють три ступені поздовжнього плоскостопості, що відрізняються між собою як вираженістю анатомічних змін, так і клінічними симптомами:

• 1 ступінь або слабко виражена плоскостопість. Висота поздовжнього склепіння зменшена до 25-35 мм, кут склепіння стопи становить 131-140 градусів. Видима деформація стоп відсутня. Пацієнти відзначають відчуття втоми після тривалого бігу, ходьби чи фізичного навантаження. Може спостерігатись незначне порушення плавності ходи. До вечора іноді відзначається набряклість дистальних відділів нижніх кінцівок. При натисканні на стопи з’являється дискомфорт чи нерізка болючість.
• 2 ступінь або помірно виражена плоскостопість. Висота поздовжнього склепіння зменшена до 24-17 мм, кут склепіння стопи становить 141-155 градусів. Виявляється видиме сплощення стоп. Можливі артрозні зміни в таранно-човноподібному суглобі. Больовий синдром виражений яскравіше і може виникати навіть після незначних навантажень або в спокої, болі поширюються на область кісточок і гомілок. Плавність ходи порушена. Пальпація стоп болюча.
• 3 ступінь або різко виражена плоскостопість. Висота поздовжнього склепіння становить менше 17 мм, кут склепіння стопи – понад 155 градусів. Пацієнтів турбують постійні болі та набряклість стоп та гомілок. Поряд з деформуючими артрозами суглобів стопи виникають артрози колінних суглобів, з’являються біль у попереку, розвивається остеохондроз. Ходьба утруднена, відзначається зниження працездатності. Використання звичайного взуття неможливе, необхідне спеціальне ортопедичне взуття.

Основними методиками, що використовуються для діагностики та визначення ступеня поздовжнього плоскостопості, є подометрія, плантометрія та рентгенографія стоп. Найпростіший і найдоступніший спосіб – обчислення подометричного індексу за методом Фрідланда. Для цього вимірюють висоти стопи від вершини склепіння до підлоги і довжини стопи від краю п’яти до кінця I пальця. Потім висоту стопи множать на 100 і ділять на довжину. Отримана цифра – подометричний індекс, який у нормі має становити 29-31. При зменшенні індексу до 27-29 можна запідозрити початкові ступені плоскостопості. Якщо індекс становить близько 25, йдеться про різко виражений дефект.

Для уточнення ступеня патологічних змін застосовують плантографію та рентгенографію. Плантографія являє собою дослідження, в ході якого підошовну поверхню стоп покривають барвником, а потім досліджують відбитки на паперовому листі. Рентгенівські знімки виконують у бічній проекції, після чого відправляють на опис до рентгенолога, який вимірює відстань та кути між окремими кістками стопи.

При патології 1 ступеня основна увага приділяється профілактичним заходам. Пацієнту рекомендують уникати тривалого стояння та ходьби. Якщо це неможливо через професійну або побутову діяльність, хворому радять контролювати, щоб шкарпетки стоп розташовувалися паралельно один одному. Корисно зміцнювати стопи в природних умовах, у тому числі – ходити босоніж по каменям і піску, по колод і з різних дрібних предметів (зрозуміло, стежачи за тим, щоб не поранити підошви).

Велике значення має підбір відповідного за розміром зручного взуття з невеликим підбором і просторим носком. При слабо вираженому поздовжньому плоскостопії використовують спеціальні устілки, при помірно вираженому – оснащують пацієнта виготовленим на замовлення ортопедичним взуттям. Профілактичні заходи поєднують із масажем стоп, лікувальною гімнастикою та фізіотерапією. При неефективності консервативного лікування, плоскостопії 3 ступеня та вираженому больовому синдромі показано оперативне лікування.

Хірургічні втручання проводять у плановому порядку, за умов ортопедичного відділення. Використовуються різні методики, які можна розділити на три групи – операції на зв’язках та сухожиллях, операції на кістках та комбіновані втручання. Оперативні методики вибираються з урахуванням причин, виразності та характеру патології. Найчастіше застосовується пересадка сухожиль м’язів гомілки. При травматичному та рахітичному плоскостопії проводиться остеотомія. Після закінчення операції на стопи накладають гіпсові чобітки терміном 1-1,5 місяці. Потім гіпс знімають, призначають ЛФК, масаж та фізіотерапевтичні процедури.

Поздовжня плоскостопість у дітей

Відмінною особливістю дитячої плоскостопості є найбільш виражені віддалені наслідки. Організм дитини зростає і формується, в таких умовах порушення амортизації та неправильний розподіл навантаження може стати причиною розвитку грубих порушень постави, сколіозу та ранніх артрозів. Основними методами корекції даної патології у дитячому віці є використання якісного взуття, ножні ванни та спеціальні вправи. Взуття повинне мати невеликий підбор висотою 0,5 см, жорсткий задник і устілки з супінаторами. Крім того, хворому пропонують ходити босоніж по піску та каменю, перекочувати ступнями камінчика або спеціальні дерев’яні валики.