Предіабет

Предіабет – це прикордонний стан між діабетом та нормальним засвоєнням цукру, що характеризується зниженням вироблення інсуліну та/або зменшенням сприйнятливості до інсуліну клітин організму. Основні симптоми – посилення спраги, часті позиви до сечовипускання, різке зниження ваги, судоми ночами, безсоння, припливи жару, мігрень, свербіж шкіри. Діагноз предіабету встановлюється за даними аналізів крові на глікогемоглобін, рівень цукру натще і після вуглеводного навантаження. Лікування ґрунтується на дотриманні низьковуглеводної дієти та підвищенні фізичного навантаження, додатково призначається прийом гіпоглікемічних препаратів.

Цукровий діабет є одним із найпоширеніших захворювань у клінічній ендокринології. За його несвоєчасної діагностики та неправильного лікування виникає високий ризик інвалідизації, летального результату. Ключовою ознакою наближення хвороби є збільшення концентрації цукру в кровотоку вище встановлених норм відразу після їди. У таких випадках лікарі виставляють діагноз предіабету (переддіабету, латентного діабету). Цей стан відноситься до прикордонних – патологічний механізм ще не закріплений, попередити діабет можна за допомогою корекції харчування та фізичної активності. Згідно зі статистичними даними дослідників із США, близько 30-40% людей перебувають у стані переддіабету. Патологія з однаковою частотою діагностується у дітей та дорослих, у жінок та чоловіків.

Порушення обумовлено поєднанням кількох факторів, які поділяються на незмінні та контрольовані. Перша група факторів пов’язана зі спадковістю, етнічною приналежністю, друга – із способом життя, супутніми захворюваннями. Особи, у яких виявляється два і більше фактори, входять до групи ризику розвитку цукрового діабету другого типу. Серед найбільш вивчених причин переддіабету виділяють:

• Зайва вага. Жирова тканина знижує чутливість клітин до інсуліну, унаслідок чого уповільнюється засвоєння цукру. Імовірність предіабету підвищується у людей з ІМТ понад 25.
• Гіподинамія. Недолік рухової активності негативно позначається на роботі більшості систем організму, зокрема ендокринної. Знижується рівень функціонування підшлункової залози.
• Неправильне харчування. До розвитку переддіабетичного стану призводить споживання великої кількості рафінованого цукру. Організм не встигає виробляти достатньо ферментів і гормонів для засвоєння вуглеводів.
• Соматичні захворювання. Порушення засвоєння цукру виникають при аутоімунних хворобах, патологіях ендокринної системи, хронічних захворюваннях серця, судин, печінки та нирок. Часто діагноз підтверджується у пацієнтів із артеріальною гіпертонією, полікістозом яєчників.
• Прийом ліків. Причиною розладу може стати прийом діабетогенних засобів. Такими медикаментами є гормональні препарати, зокрема – кортикостероїди та протизаплідні засоби.
• Вагітність. Гестаційний діабет збільшує ймовірність розвитку гіперглікемії після їди. Також до групи ризику належать жінки, які виношують плід масою понад 4 кг.
• Спадкова обтяженість. У осіб із порушеннями толерантності до глюкози виявляються сімейні випадки захворювання на ЦД. Близьким родичам хворих рекомендуються профілактичні обстеження з метою виявлення схильності.
• Етнічна схильність. На діабет більш схильні жителі Америки та Азії. Предіабет найчастіше виявляється у корінних американців, афроамериканців, латиноамериканців, жителів Центральної та Південно-Східної Азії.

Інсулін – гормон, що виробляється підшлунковою залозою. Він забезпечує надходження цукру з крові до різних клітин організму, які отримують з вуглеводів енергію. У здорових людей всмоктування глюкози зі шлунка до крові стимулює секрецію інсуліну. Глюкоза поглинається тканинами, її рівень у плазмі знижується через пару годин після надходження їжі до шлунка. На цей час показники становлять до 7,8 ммоль/л. У хворих на цукровий діабет цукор у крові не зменшується до норми, а залишається рівним 11,1 ммоль/л і вище. Значення 7,9-11 є проміжними, вказують на переддіабет. В основі порушення процесу засвоєння глюкози клітинами лежать два механізми – скорочення секреції інсуліну залозою та зниження чутливості (підвищення резистентності) тканин до дії гормону. В обох випадках існує стан передіабету, який не проявляється клінічно, але може бути виявлений у ході лабораторної діагностики.

Найчастіше цей розлад протікає безсимптомно. Виявити порушення вдається випадково за наслідками лабораторних досліджень. Іноді розвиваються симптоми, характерні для ранніх стадій діабету, але вони мають менш виражений та нерегулярний характер. Можливі явища фурункульозу, кровоточивості ясен, пародонтозу та розхитування зубів. Виявляється шкірний та генітальний свербіж, сухість шкіри, тривале загоєння ран та саден, збої менструального циклу, аменорея, статева слабкість.

Зміни обміну глюкози провокують дисбаланс більшості гормональних функцій організму, тому відзначаються зміни апетиту, терморегуляції, сну, настрою. Характерне безсоння, часті пробудження вночі, припливи спека. Цукор згущує кров, вона гірше проходить по судинах, особливо по дрібних капілярних мережах, тому виникають порушення зору, головний біль і кінцівки. Організму потрібно більше рідини для розрідження крові – посилюється відчуття спраги, збільшується частота сечовипускання. При рівні глюкози 5,5-6 ммоль/л цей симптом зникає.

Відсутність контролю за рівнем цукру призводить до формування діабету. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, від цього захворювання та його ускладнень у світі щороку помирає близько 2 мільйонів людей. За відсутності правильного лікування збільшується ризик нефропатії, ретинопатії, гіпоглікемії, кетоацидозу, трофічних виразок, діабетичної гангрени з подальшою ампутацією кінцівок. Діабет сприяє утворенню злоякісних неоплазій, втрати зору, розвитку інсульту та інфаркту міокарда, формуванню та посиленню ниркової недостатності.

Виявлення предіабету утруднене через слабку вираженість або повну відсутність клінічних ознак. Діагностика виконується лікарем-ендокринологом. На початковому етапі проводиться опитування пацієнта – фахівець уточнює особливості способу життя хворого, наявність гіподинамії, переїдання, супутніх соматичних захворювань, спадкової обтяженості ЦД. При виявленні характерних скарг виникає питання про диференціацію передіабетичного стану та власне хвороби. Ключовими діагностичними методами є три лабораторні тести:

• Глюкоза натще. Вимірюється цукор капілярної чи венозної крові після періоду голоду щонайменше 8 годин. Для крові з вени нормальні значення (ммоль/л) становлять 3,5-5,5, при предіабет – 5,6-6,9, при цукровому діабеті – від 7,0.
• Глюкозотолерантний тест. Виробляється два виміри рівня цукру крові: через 8-12 годин голоду та через 2 години після навантаження вуглеводами. Показники другого тесту в нормі не перевищують 7,8 ммоль/л, у прикордонному стані – 7,9-11 ммоль/л, при ЦД підвищуються до 11,1 ммоль/л або більше.
• Глікований гемоглобін (HbA1C). Досліджується зразковий середній показник цукру протягом останніх трьох місяців. Цільові значення становлять не більше 6,5%, прикордонні та патологічні – 6,6% та вище.

У основі терапії лежить зміна життя пацієнтів. Найбільш результативними заходами є дотримання правильного харчування, помірна, але регулярна фізична активність. Лікування здійснюють ендокринолог, дієтолог, інструктор із фізичної культури. Незважаючи на зусилля фахівців, ефективність лікувальних заходів більшою мірою визначається мотивацією пацієнта. До терапевтичної програми входять:

• Дієта. Правила харчування обговорюються із хворим індивідуально. Лікарі рекомендують скоротити обсяг порцій, їсти не рідше 4-5 разів на день. З меню виключаються продукти з високим вмістом легких вуглеводів – солодощі та напої на основі цукру. Раціон складається з урахуванням даних про глікемічний індекс продуктів, вміст жирів. Скорочується добова калорійність. Перевага надається нежирній їжі, що містить клітковину та білки – овочам, грибам, рибі, морепродуктам, м’ясу без жиру, яйцям, молоку, сиру. З способів приготування найбільш корисними є пароваріння та запікання. Особливий акцент робиться на помірному вживанні солі та дотриманні питного режиму.
• Фізичні навантаження. Показано поступове підвищення активності. Розробляється система, що дозволяє помірно збільшувати частоту серцевих скорочень, посилювати кровотік у судинах, стимулювати процес аеробного окиснення жирів, глікогену, глюкози. Такі заняття покращують стан серцево-судинної системи, сприяють зниженню ваги. Вид навантаження підбирається індивідуально, враховуються особисті уподобання хворого та стан його здоров’я. Більшості пацієнтів рекомендуються активні піші та велосипедні прогулянки, спортивна ходьба, плавання, за відсутності протипоказань – біг підтюпцем, ходьба на лижах, теніс, командні ігри, заняття у тренажерному залі.
• Медикаментозна корекція. В окремих випадках ендокринолог призначає гіпоглікемічні препарати, що знижують кількість глюкози за рахунок збільшення чутливості клітин. Медикаментозне лікування використовується, якщо дотримання дієтичних рекомендацій та збільшення фізичних навантажень не дають результату. Недоліком цього є те, що організм залишається пасивним, не використовує власні ресурси для боротьби з метаболічним порушенням. Існує ризик формування залежно від прийому гіпоглікемічних засобів.

Предіабет добре піддається корекції, оскільки цей стан є динамічним, існує можливість активувати системи організму, що борються з підвищеним рівнем глюкози. Для запобігання розвитку патології необхідно звернути увагу на раціон: знизити вживання швидких вуглеводів та жирів, контролювати калорійність, вживати їжу дрібно, невеликими порціями. Варто ввести в план дня регулярні заняття спортом та щоденні півгодинні піші прогулянки. Людям із груп ризику потрібно періодично здавати аналізи для визначення рівня цукру та холестерину, відстежувати артеріальний тиск, контролювати вагу тіла.