Предрак

Передрак – зміни органів та тканин, що супроводжуються підвищенням ймовірності розвитку злоякісних новоутворень. Їх наявність не означає обов’язкової трансформації в рак, малігнізація спостерігається всього у 0,5-1% пацієнтів, які страждають на різні форми передраку. Початок дослідження цієї групи захворювань було покладено в 1896 році, коли дерматолог Дюбрейль запропонував розглядати кератози як патологічні стани, що передують раку шкіри. Надалі теорія передраків стала предметом досліджень лікарів різних спеціальностей, що призвело до формування цільної концепції, що враховує клінічні, генетичні та морфологічні аспекти утворення ракових пухлин.

Сучасна версія цієї концепції ґрунтується на ідеї, що злоякісні неоплазії практично ніколи не виникають на тлі здорових тканин. До кожного виду раку існує свій предрак. У процесі трансформації від здорової тканини до злоякісної пухлини клітини проходять певні проміжні етапи і ці етапи можна виділити при вивченні морфологічної структури ураженої ділянки. Вченим вдалося визначити передраки багатьох раків різної локалізації. Водночас, попередники інших груп онкологічних поразок поки що у більшості випадків залишаються не встановленими. Лікування передпухлинних процесів здійснюють фахівці у сфері онкології, дерматології, гастроентерології, пульмонології, гінекології, мамології та інших галузей медицини.

Розрізняють два типи передраків: факультативні (з низькою ймовірністю малігнізації) та облігатні (що перероджуються в рак за відсутності лікування). Фахівці розглядають ці патологічні процеси як дві початкові стадії морфогенезу раку. Третьою стадією є неінвазивний рак (carcinoma in situ), четвертою – ранній інвазивний рак. Третя і четверта стадія розглядаються як початкові етапи розвитку злоякісного новоутворення і не включаються до групи передраків.

З урахуванням локалізацій виділяють такі типи передраків:

• Передраки шкіри: хвороба Педжета, дискератоз Боуена, пігментна ксеродерма, шкірний ріг, старечий кератоз, променевий дерматит, тривало існуючі нориці, посттравматичні та трофічні виразки, післяопікові рубці, ураження шкіри при ВКВ, сифілісі та туберкульозі,.
• Передраки червоної облямівки губ: дискератоз, папіломи.
• Передраки слизової порожнини рота: тріщини, виразки, лейкокератоз.
• Предраки носоглотки та гортані: папіломи, дискератози, базальний фіброїд, хондрома, аденома, контактна фіброма.
• Предраки молочної залози: вузлувата та дифузна дисгормональна гіперплазія.
• Предраки жіночих статевих органів: гіперкератози, ерозії та поліпи шийки матки, гіперплазія ендометрію, поліпи ендометрію, аденоматоз, міхуровий занос, деякі кістоми яєчників.
• Передраки ШКТ: післяопікові рубці стравоходу, лейкоплакію стравоходу, гастрит, виразка шлунка, аденоматозні поліпи стравоходу, шлунка та кишечника, виразкові коліти, нориці та тріщини заднього проходу, рубці різної локалізації.
• Передраки печінки та жовчовивідних шляхів: цироз, жовчнокам’яна хвороба, гепатома.
• Передраки сечовивідних шляхів, сім’яників та простати: лейкоплакія слизової оболонки сечового міхура, папіломи, аденоми, крипторхізм, гіперплазія передміхурової залози, тератоїдні пухлини яєчка, специфічні ураження придатка яєчка при гонореї та туберкульозі.

Факультативними передраками є хронічні захворювання та стани з відносно низьким ризиком малігнізації. Такі патологічні процеси супроводжуються дистрофією та атрофією тканин, а також порушенням процесів клітинної регенерації з утворенням ділянок гіперплазії та метаплазії клітин, які в подальшому можуть стати джерелом злоякісної пухлини. До групи факультативних передраків включають хронічні неспецифічні та специфічні запальні процеси, у тому числі езофагіт, атрофічний гастрит, виразку шлунка, виразковий коліт, ерозію шийки матки та багато інших захворювань. Крім того, до цієї групи відносять деякі аномалії розвитку, вікові зміни та доброякісні неоплазії.

Облігатні передраки розглядаються як патологічні стани, які за відсутності лікування рано чи пізно трансформуються в рак. Імовірність малігнізації у таких поразок вища, ніж у факультативних передраків. Більшість облігатних передраків обумовлено спадковими факторами. До таких захворювань відносять аденоматозні поліпи шлунка, дерматоз Боуена, пігментну ксеродерму, сімейний поліпоз товстого кишечника і т.д. рівня зрілості з переважанням менш спеціалізованих форм) та порушенням архітектоніки тканин (зміною нормальної структури, появою ділянок асиметрії, нетипового взаєморозташування клітин тощо).

Фахівці зазвичай виділяють три ступені дисплазії при передраку: слабку, помірну та виражену. Основним критерієм, що визначає ступінь дисплазії, є рівень атипії клітин. Прогресування дисплазії супроводжується наростанням клітинного поліморфізму, збільшенням ядер, появою гіперхромності та збільшенням кількості мітозів. Поява ділянок дисплазії під час передраку не обов’язково завершується утворенням клону злоякісних клітин. Можливі стабілізація процесу, зменшення чи збільшення виразності патологічних змін. Чим сильніше виражена дисплазія – тим вища ймовірність малігнізації.

Передраки шкіри

Передракові захворювання шкіри є широко поширеною та добре вивченою групою передраків. Чільне місце у списку факторів, які провокують такі патологічні стани, займають несприятливі метеорологічні впливи, насамперед надмірна інсоляція. Крім того, мають значення підвищена вологість, вітер та низька температура навколишнього середовища. Передраки шкіри можуть провокуватися тривалим контактом з хімічними канцерогенами, у тому числі – дьогтем, миш’яком та мастильними матеріалами. Променевий дерматит виникає при отриманні високої дози іонізуючого випромінювання. Причиною виникнення трофічних виразок стають порушення кровопостачання. Посттравматичні виразки можуть утворюватися дома великих гнійних ран. У деяких захворюваннях важливу роль відіграє несприятлива спадковість.

Ризик малігнізації кератоакантоми становить близько 18%, шкірного рогу – від 12 до 20%, післяопікових уражень шкіри – 5-6%. Діагноз передраку шкіри виставляється з урахуванням даних анамнезу та зовнішнього огляду. За потреби виконують забір матеріалу для цитологічного дослідження. Лікування зазвичай полягає у висіченні змінених тканин. Можливі оперативне видалення, кріодеструкція, лазеротерапія, діатермокоагуляція. При деяких передраках потрібна терапія основного захворювання, перев’язки, шкірна пластика і т. д. Профілактика полягає в мінімізації шкідливих впливів, дотриманні правил техніки безпеки при роботі з хімічними канцерогенами, своєчасному адекватному лікуванні травматичних ушкоджень та запальних захворювань шкіри. Пацієнти групи ризику повинні регулярно оглядатися дерматологом.

Передраки ШКТ

До передраків шлунково-кишкового тракту відносять велику кількість хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту. Найбільше значення мають атрофічний гастрит, опухольстимулюючий гастрит (хвороба Монетріє), виразкова хвороба шлунка, аденоматозні поліпи шлунка та кишечника, хвороба Крона та неспецифічний виразковий коліт. Причини розвитку передраків можуть відрізнятися. Важливими факторами є несприятлива спадковість, інфікування Helicobacter pylori, порушення харчового режиму (нерегулярний прийом їжі, вживання гострого, жирного, смаженого) та аутоімунні порушення.

Імовірність малігнізації передраків ШКТ значно відрізняється. При сімейному поліпозі товстої кишки озлоякіснення спостерігається у 100% випадків, при великих аденоматозних поліпах шлунка – у 75% випадків, при хворобі Монетріє – у 8-40% випадків, при атрофічному гастриті – у 13% випадків. При виразковій хворобі шлунка прогноз залежить від розміру та розташування виразки. Великі виразки малигнізуються частіше дрібних. При ураженні великої кривизни (дуже рідкісної локалізації виразки) злоякісне переродження відзначається у 100% хворих.

Провідну роль під час постановки діагнозу зазвичай грають ендоскопічні методи дослідження. При проведенні гастроскопії та колоноскопії лікар оцінює розмір, локалізацію та характер передраку та здійснює ендоскопічну біопсію. Тактика лікування визначається видом патологічного процесу. Пацієнтам призначають спеціальну дієту, проводять консервативну терапію. При високому ризику малігнізації здійснюють хірургічне висічення передраків. Профілактичні заходи включають дотримання режиму харчування, своєчасне лікування загострень, корекцію імунних порушень, раннє виявлення осіб зі спадковою схильністю, регулярні огляди гастроентеролога у поєднанні з інструментальними дослідженнями.

Предраки жіночої репродуктивної системи

У групу передракових захворювань жіночої репродуктивної системи фахівці поєднують передраки жіночих статевих органів та молочних залоз. Серед факторів ризику розвитку передраків дослідники вказують несприятливу спадковість, вікові обмінні та ендокринні розлади, ранній початок статевого життя, численні пологи та аборти, відсутність пологів, венеричні захворювання, деякі вірусні інфекції (вірус папіломи людини, вірус герпесу 2 типу), куріння, використання хімічних протизаплідних засобів та професійні шкідливості.

При діагностуванні передраку враховують дані гінекологічного огляду, кольпоскопії, гістероскопії, УЗД органів малого тазу, шилер-тесту, дослідження зіскрібків шийки матки, мамографії, гістологічного дослідження та інших методик. Лікування може включати дієту, фізіопроцедури, гормональні препарати, протисвербіжні і протимікробні засоби і т. д. Для видалення різних видів передрака використовуються хімічна коагуляція, діатермокоагуляція, радіодеструкція, кріохірургія і традиційні хірургічні методики. Показання до операції та обсяг втручання визначаються індивідуально з урахуванням анамнезу захворювання, ризику злоякісної трансформації, віку пацієнтки та інших факторів.