Пресбіфонія

Пресбіфонія – це фізіологічні зміни голосу, які у людей похилого віку. Клінічно супроводжуються швидкою голосовою стомлюваністю, хрипотою, осиплістю, зміною тональності та спотворенням шепітного мовлення, виникненням додаткових звуків при розмові. Діагностика ґрунтується на анамнестичних відомостях, суб’єктивних відчуттях пацієнта, результатах оптичної ларингостробоскопії та акустичного аналізу голосу. Етіотропне лікування пресбіфонії не розроблено. Терапевтична програма складається із стимуляторів тканинного обміну, вітамінних засобів, фізіотерапії.

Пресбіфонія – відносно поширене явище, проте на тлі поширеності інших уражень апарату артикуляції, що негативно впливають на фонацію, діагноз ізольованого вікового погіршення голосу справедливий тільки у 8-10% хворих. Характерні ознаки захворювання формуються у людей віком від 50 років. Значні клінічні симптоми найчастіше виникають після 60 років. У жінок процеси старіння тканин гортані починаються пізніше і мають менш виражений характер. При цьому з віком у представників жіночої статі спостерігаються суттєвіші порушення голосової функції.

Вікова зміна голосу – результат дегенеративно-дистрофічних процесів у скелеті гортані, об’єднаних терміном presbylarynx. Певну роль грає укорочення фонаційного видиху, зумовлене хронічними патологіями бронхіального дерева та легень. Незважаючи на те, що пресбіфонія виникає на тлі природних процесів старіння, прискорити її розвиток або посилити клінічні прояви можуть такі фактори:

• Раніше перенесені захворювання гортані. Часті ларингіти різних форм супроводжуються морфологічними змінами хрящів та голосових складок. У таких ситуаціях навіть за успішного лікування спостерігається раннє виникнення місцевих дегенеративно-дистрофічних порушень.
• Генетична схильність. Пресбіфонія у відносно ранньому віці найчастіше зустрічається у людей з обтяженим сімейним анамнезом, що вказує на спадкову схильність до прискореного старіння тканин гортані.
• Патології шийного відділу хребта. Остеодистрофічні ураження поруч розташованих хребців провокують деформацію шиї, у тому числі й гортані. Ці процеси супроводжуються ушкодженням регіональних кровоносних судин, що погіршує трофіку апарату артикуляції.
• Несприятлива екологічна ситуація. Тривале проживання в умовах забрудненого довкілля, робота на підприємствах з летючими токсичними речовинами сприяє швидкому прогресу фізіологічного погіршення голосу.

Пресбіфонія обумовлена ​​атрофією мускулатури гортані, кальцифікацією та осифікацією її хрящових утворень. Це призводить до зниження мобільності її структур, насамперед – черпалоподібних хрящів. Голосові зв’язки поступово зміщуються донизу. У чоловіків спостерігається дезорганізація колагенових волокон, що формують горло, що супроводжується потовщенням та ущільненням голосових зв’язок. Для жінок характернішими є атрофічні зміни. Паралельно дегенеративні процеси торкаються власної платівки регіональної слизової оболонки. Внаслідок цього уповільнюються вібраторні коливання під час фонації, не відбувається повного змикання голосової щілини під час вимови звуків. Найменше значення мають вікові зміни грудної клітки, легеневої тканини та лицьового скелета.

Зазвичай перші ознаки захворювання у віці від 47-50 років. Більшість людей не пред’являють активних скарг щодо голосу, зміни, що розвиваються, малопомітні. Деякі пацієнти звертають увагу на приєднання захриплості різного ступеня виразності. Поступово виникають додаткові звуки різної частоти, придихання під час відтворення слів та звуків. У багатьох хворих спостерігається уповільнення темпу промови, «тремтіння» голосу, його «витончення» чи «огрубіння», мекання. Один із провідних симптомів пресбіфонії – зміни голосової тональності, проте характер цих змін дуже варіативний. У жінок акустична сила знижується приблизно на 10-15 Гц, у чоловіків частота основного тону збільшується на 30-35 Гц.

При подальшому прогресуванні пресбіфонії можуть приєднуватись інші суб’єктивні відчуття. Жінки скаржаться на осиплість і підвищену стомлюваність голосу, його слабкість, погіршення розбірливості мови, що не відтворюється, неможливість розмовляти пошепки. Рідше виникає відчуття набігання слизу в горлі при тривалому голосовому навантаженні, поперхивание під час ковтання їжі. Іноді змінений голос стає неприємним на слух його власника. У чоловіків спостерігаються аналогічні скарги, проте комфортність шепотіння підвищується.

Постановка діагнозу базується на оцінці голосових якостей пацієнта, динаміці їх змін із віком. Важливу роль відіграє диференціація з іншими ЛОР-патологіями: різними формами ларингітів, травматичними ушкодженнями голосових зв’язок, доброякісними та злоякісними пухлинами, змінами в носоглотці та ін. Діагноз пресбіфонії встановлюється лише за відсутності захворювань, що впливають на голосову функцію. Програма обстеження складається з наступних заходів:

• Збір анамнестичних даних. При опитуванні пацієнта отоларинголог з’ясовує скарги, характер змін голосової функції, наявність чинників, які б їх спровокувати. Далі уточнюється наявність подібних явищ у батьків та інших родичів, що були перенесені раніше захворювання.
• Оптична ларингостробоскопія. Дозволяє виявити гіпотонію голосових складок, що супроводжується неоднорідністю їх структури, «зіянням» шлуночків, частковим змиканням голосової щілини при фонації та увігнутістю медіанного краю. Часто визначається атрофія складок, жовтяничність їхньої поверхні, асиметрія слизової хвилі.
• Акустичний аналіз голосу. У ході дослідження оцінюються показники частоти основного тону (ЧОП), її нестабільність (Jitter), індекс виразності дисфонії (DSI), сила голосу та час максимальної фонації (ВМФ). При пресбіфонії спостерігається погіршення всіх цих показників, найбільше – Jitter і DSI.

У клінічних умовах з метою виключення інших ЛОР-патологій використовуються додаткові методи діагностики: передня та задня риноскопія, мезофарингоскопія, загальний аналіз крові з лейкоцитарною формулою, рентгенографія ОГК та м’яких тканин шиї, рідко – комп’ютерна або магнітно-резонансна томографія шиї. При пресбіфонії усі вищезгадані дослідження не виявлятимуть виражених відхилень від вікової норми.

Повноцінного лікування патології немає. Пацієнтам похилого віку з первинними проявами пресбіфонії рекомендується регулярна комплексна загальнозміцнювальна терапія, спрямована на збереження функціональних можливостей тканин гортані та профілактику подальшого прогресування захворювання. Можуть використовуватись такі лікувальні засоби:

• Стимулятори тканинного обміну. З сприяють активації метаболізму в старіючих тканинах апарату артикуляції. У їх список входять амінокислоти, біогенні стимулятори та інші.
• Вітаміни та мікроелементи. При пресбіфонії ефективними препаратами є полівітамінні комплекси, що включають вітаміни групи В та А, цинквмісні засоби.
• Фізіотерапія та санаторно-курортне лікування. До них належать лікувальна фізкультура, бальнеотерапія, ампліпульстерепія, електростимуляція, інгаляційна терапія. Лікування в умовах санаторію з морським кліматом рекомендується із частотою 1 раз на рік.

Прогноз під час пресбіфонії для голосової функції несприятливий – відновлення вихідних голосових якостей малоймовірне. Специфічної профілактики вікового погіршення фонації не розроблено. Неспецифічні превентивні заходи включають спільні дії боротьби з процесами старіння тканин: ведення здорового життя, повноцінне збалансоване харчування, дотримання раціональної фізичної активності, контроль режиму праці та відпочинку. Також сюди включають раннє лікування остеохондрозу шийного відділу хребетного стовпа, судинних патологій області гортані.