Пресенільні психози

Пресенільні психози – Виражені порушення психічної діяльності, що виникають у віці 45-60 років, що супроводжуються грубими розладами сприйняття реального світу та змінами поведінки. Протікають як інволюційної депресії чи інволюційного параноїда. Виявляються афективними порушеннями, утворенням надцінних, нав’язливих, маячних та паранояльних ідей. Можливі ілюзії, галюцинації. Характерно затяжний або хвилеподібний перебіг. Діагностуються психіатром на підставі даних анамнезу та бесіди з пацієнтом. Лікування включає призначення нейролептиків та антидепресантів, за показаннями застосовується електросудомна терапія.

Пресенільні (передстаркові, інволюційні) психози – група психічних розладів, які зазвичай маніфестують у середньому віці. Вперше було описано німецьким психіатром Емілем Крепеліном наприкінці ХІХ століття. Вказівка ​​на зв’язок психозів з наближенням старості обумовлена ​​тим, що раніше віком старше 60 років було прийнято вважати старечим. У 1963 році було встановлено сучасну періодизацію віку (45-60 років – середній, 60-74 – літній, більше 75 – старечий), проте колишня назва захворювань збереглася. Точна поширеність патології невідома, оскільки з віком психози різної етіології втрачають типові риси, першому плані виходять характерні загальновікові зміни, що утрудняє диференціальну діагностику. У жінок захворювання виявляється частіше, ніж у чоловіків.

Причин розвитку патології точно не встановлені. Фахівці зазначають, що ймовірність виникнення захворювання підвищується за наявності певних умов:

• Внутрішні фактори. Відзначається зв’язок хвороби з преморбідними особистісними особливостями, зокрема – з підвищеною тривожністю, недовірливістю, емоційною лабільністю, педантизмом, психічною ригідністю, вираженим консерватизмом у поглядах та поведінці.
• Зовнішні фактори. Прояви пресенільного психозу найчастіше виникають і натомість значних змін у особистому та соціальному житті: після виходу пенсію, смерті партнера, погіршення матеріального становища, зміни життєвого укладу (наприклад, під час переїзду до іншого місто до дітей), втрати звичного кола спілкування.

Певну роль грає наявність соматичної патології. Дослідники відзначають, що пресенільні психози частіше розвиваються за наявності неважких хронічних захворювань, які негативно впливають на психологічний та фізичний стан хворого і, зрештою, знижують здатність успішно протистояти іншим стресовим впливам. Зв’язок психотичних станів із віковими змінами гормонального фону підтвердити не вдалося. Є вказівки на наявність спадкової обтяженості, проте генетичний чинник при інволюційних психозах виражений негаразд яскраво, як із ендогенних депресіях чи біполярному афективному розладі.

Існує кілька класифікацій цієї групи психотичних станів, проте більшість фахівців виділяють два основні типи захворювання:

• Інволюційна меланхолія. Виникає переважно у тривожних, недовірливих особистостей, супроводжується типовою симптоматикою депресивного розладу з вираженим тривожним компонентом. На висоті хворобливого стану виникають маячні ідеї. Патологія може суттєво відрізнятися за тяжкістю, поряд із доброякісними формами включає хворобу Крепеліна – злоякісну пресенильную депресію з прогресуючим виснаженням, що завершується загибеллю пацієнта за відсутності своєчасного лікування.
• Інволюційний параноїд. Діагностується у ригідних, консервативних особистостей, схильних до зайвої підозрілості. Характеризується буденністю, повсякденністю фабули марення при збереженні етичних і соціальних установок, через що нерідко не розпізнається оточуючими на початкових стадіях. Надалі може протікати у кількох випадках, зокрема – супроводжуються ілюзіями, галюцинаціями, маренням величі та інші порушеннями.

Інволюційна меланхолія

Захворювання починається поступово, тривалість початкового періоду зазвичай становить 2-3 місяці, іноді – до 1 року і більше. При інтенсивному впливі несприятливих чинників (загострення терапевтичної патології, тяжкому стрес) тривалість початкового етапу може скорочуватися до кількох тижнів. В ініціальному періоді переважає млявість, слабкість, підвищена стомлюваність, порушення настрою. З появою перших симптомів у період клімаксу відзначається посилення вегетативних порушень. Пацієнти зазвичай пояснюють зміну психологічного стану перевтомою, якимись зовнішніми обставинами, можливе виникнення підозр щодо наявності тяжкого соматичного захворювання.

При прогресуванні пресенільного психозу основне місце у клінічній картині займає депресивно-тривожна симптоматика. Тривога безпредметна, наповнена невиправданими похмурими передчуттями, що посилюється надвечір, наростає за будь-яких змін звичного розпорядку. Туга присутня, але не є провідним проявом захворювання. Раніше як характерну ознаку інволюційної меланхолії розглядали руховий і мовний занепокоєння, що переходить в ажитацію, проте сучасні психіатри вказують, що в даний час захворювання все частіше протікає не з ажитацією, а з млявістю, апатією та загальмованістю. Нерідко спостерігаються суїцидальні думки та наміри.

У розпал хвороби у деяких пацієнтів з’являються надцінні, нав’язливі, маячні та паранояльні ідеї. В основі марення часто лежать не актуальні події, а травмуючі ситуації, що давно завершилися. Можливе марення переслідування, шкоди або несправедливого звинувачення оточуючими, іпохондричний марення. У ряді випадків відзначаються ілюзії та галюцинації. При тяжкому перебігу у хворих старшої вікової групи іноді розвивається марення Котара, при якому пацієнти стверджують, що у них відсутні внутрішні органи, що вони мають болісне безсмертя або злу могутність (наприклад, отруюють всю Землю своїми міазмами) та ін.

Для інволюційної меланхолії характерний перебіг у вигляді одноразового затяжного нападу. За своєчасної адекватної терапії психотичні явища в деяких хворих редукуються, згодом настає стійка ремісія. В інших випадках спостерігається хронізація з монотонністю клінічних проявів, які практично не змінюються протягом декількох років. У подальшому психічні розлади поступово стають менш вираженими, формується психічний дефект у вигляді стійкого зниження настрою, ригідності, схильності до занепокоєння малозначними приводами.

Інволюційний параноїд

Як і в попередньому випадку, пресенільний психоз розвивається поступово. Патологія частіше виникає в осіб із відповідними преморбідними особливостями особистості (ригідністю, впертістю, консерватизмом, підозрілістю) і натомість несприятливих життєвих обставин. Появі маячних ідей нерідко передує підвищена чутливість та підозрілість щодо повсякденних подій. На цьому фоні з’являються ідеї тлумачення та відносини, а пізніше – ідеї переслідування. Спочатку маячні ідеї носять локальний характер, мають повсякденне забарвлення, яка виходить поза рамки традиційних уявлень про можливі конфлікти коїться з іншими людьми, не супроводжується змінами світогляду і поведінки, тому викликають настороженості оточуючих.

Надалі скарги пацієнтів стають дедалі більше відірваними від реальності, що випадають за межі звичних уявлень. Найбільш поширена маячня шкоди. Хворі можуть стверджувати, що представники найближчого оточення потайки проникають у їхній будинок, підсипають отруту в їжу чи питво, крадуть та псують малоцінні речі. Іноді зустрічається маячня ревнощів, рідко – іпохондричний марення. Пацієнти виявляють надзвичайну наполегливість у спробах захистити свої права, часто не обмежуються проханнями про припинення «шкідництва», бурхливо висловлюють свої почуття, звертаються до офіційних інстанцій (поліції, суду, адміністрації) і навіть намагаються самостійно розправитися з «кривдниками». Маячня може супроводжуватися галюцинаціями та ілюзіями. Хворі чують голоси чи шуми за стіною, відчувають неприємний смак «отруєної» їжі тощо.

Пресенільний психоз зазвичай протікає хронічно. У багатьох пацієнтів маячні ідеї зберігаються протягом багатьох років, іноді до кінця життя. Рідше інтенсивність маячних уявлень з часом зменшується, іноді маячні ідеї практично зникають. Зберігаються залишкові явища як інертності психічних процесів, надмірної підозрілості, підвищеної настороженості, періодичних побоювань щодо можливих шкідливих вчинків із боку близьких, сусідів чи знайомих.

При постановці діагнозу враховують анамнез та характерну симптоматику, обов’язковим критерієм є вік пацієнта на момент появи ознак хвороби. Через схожість клінічної картини психозів різного генезу у представників цієї вікової групи велику увагу приділяють диференціальній діагностиці. Пресенільні психози диференціюють з психотичними проявами при БАР та шизофренії. У деяких випадках необхідна диференціація від психозів при атеросклерозі, інших органічних ураженнях головного мозку та ендогенних психозів при захворюваннях інших органів та систем. У разі потрібно проведення інструментальних досліджень (КТ, МРТ, ЭхоЭГ), перелік методик визначається характером передбачуваної патології.

Хворих обов’язково госпіталізують. Терапію здійснюють за тими самими принципами, як і лікування подібних психічних розладів інший етіології. Використовують такі методи:

• Лікування антидепресантами. Застосовується при вираженій симптоматиці.
• Комбінована терапія. Використовується за наявності інтенсивної тривоги, ажитації, глибокої депресії, марення та галюцинацій. Передбачає використання нейролептиків у поєднанні з антидепресантами. Існує дві схеми. При першій обидва препарати призначають одночасно. При другій початковому етапі застосовують лише нейролептики, а після усунення виражених психічних порушень доповнюють лікування антидепресантами.
• Електросудомна терапія. Показана при тяжких депресіях та афективно-маячних розладах, резистентних до лікарських засобів. При маренні неефективна.

У період перебування у стаціонарі здійснюють контроль загального стану, проводять профілактику ускладнень, за необхідності застосовують різноманітні методики лікування соматичних захворювань. При інволюційній меланхолії може знадобитися постійне спостереження через ризик суїциду.

Прогноз щодо життя сприятливий, щодо одужання – сумнівний. Патологія схильна до хронічної течії без істотної динаміки або з поступовою редукцією симптоматики та збереженням залишкових явищ у вигляді змін характеру та емоційного тла. Специфічної профілактики не розроблено. До неспецифічних превентивних заходів належить попередження стресів, створення сприятливої ​​емоційної обстановки, адекватне лікування хронічних соматичних захворювань, звернення до психолога чи психіатра у разі виникнення перших ознак психічного неблагополуччя.