Пріапізм

Пріапізм – Тривала хвороблива ерекція, не пов’язана з сексуальним збудженням і не припиняється після статевих зносин. Ерекція при пріапізм зберігається протягом декількох годин і навіть доби, супроводжується дугоподібним викривленням пеніса, больовими відчуттями та набряклістю статевого члена, відсутністю сексуального потягу. Статевий акт або мастурбація при приапізм не призводять до послаблення ерекції, еякуляції та оргазму. Діагностика приапізму спрямована на з’ясування етіологічного фактора та визначення форми порушення за допомогою аналізу газового складу пенільної крові, УЗДГ судин статевого члена, кавернозографії, біопсії кавернозної тканини. Лікування приапізму може бути медикаментозним або хірургічним (аспірація крові з іригацією печеристих тіл, шунтуючі операції).

Пріапізм – патологічно стійка ерекція, що виникає незалежно від статевого потягу і не зникає після статевого акту. Пріапізм є досить рідкісним станом, що зустрічається приблизно в 0,2% урологічних пацієнтів широкого вікового діапазону (переважно 20-50 років). Вперше приапізм був описаний в 1616 Petraens, а свою назву патологія отримала на ім’я античного божества родючості і хтивості Пріапа, головним атрибутом якого вважався гігантський ерегований фалос. В урології та андрології пріапізм відноситься до ургентних станів, що вимагають надання невідкладної медичної допомоги.

Класифікація приапізму

Залежно від механізму розвитку виділяють неішемічний (артеріальний, High-flow тип) та ішемічний (венооклюзивний, Low-flow тип) пріапізм. В основі неішемічного приапізму лежить надлишковий приплив артеріальної крові в печеристі тіла при непорушному венозному відтоку. При цьому ішемія тканин статевого члена не розвивається, а сама ерекція протікає безболісно. Ішемічний приапізм виникає внаслідок неповноцінного венозного відтоку із статевого члена, викликаного підвищеною в’язкістю крові, тромбоутворенням, венозним застоєм та ін. Це найбільш несприятлива форма приапізму, що призводить до ішемічного ушкодження тканин статевого члена. За клінічним перебігом приапізм може бути гострим і хронічним (інтермітує, перемежується).

Загалом у літературі описано понад 50 етіологічних чинників, що призводять до розвитку пріапізму. Всі вони, відповідно до провідного механізму, можуть бути об’єднані в декілька великих груп. Нейрогенным приапізмом можуть страждати пацієнти із захворюваннями нервової системи – розсіяним склерозом, пухлинами головного мозку та спинного мозку, наслідками енцефаліту, мієліту, черепно-мозкових травм та ін. Психогенний приапізм зустрічається у хворих з неврозами, епілепсією, шизофренією. Пріапізм може виникати на тлі гострих психотравмуючих ситуацій, коли відбувається раптове переривання статевого акту внаслідок сильного переляку, що спричиняє різкий спазм судин пеніса. У ряді випадків приапізм може бути обумовлений утиском статевого члена у піхву жінки при вагінізмі.

Травматичний пріапізм найчастіше є наслідком травми статевого члена та промежини (так званої «травми наїзника»). У цьому випадку при оклюзії пенільних вен розвиватиметься ішемічний пріапізм, а при пошкодженні кавернозних артерій (утворенні артеріо-кавернозної фістули) – неішемічний. Блокада венозного відтоку від статевого члена може бути обумовлена ​​зміною реологічних характеристик крові (при серповидно-клітинній анемії, таласемії, лейкозі, васкулітах, гемодіалізі) або метастатичними процесами (при раку передміхурової залози, сечового міхура, нирок, товстого кишечника).

Причинами інтоксикаційного пріапізму можуть бути вживання алкоголю, наркотичних речовин; вплив отрут павуків та інших комах. Розвиток медикаментозного приапізму, як правило, буває викликано прийомом лікарських препаратів, що мають цей побічний ефект (антидепресантів, психостимуляторів, антигіпертензивних засобів, препаратів для лікування імпотенції), а також інтракавернозними ін’єкціями вазоактивних препаратів. Також описані випадки приапізму у хворих на подагру, цукровий діабет, амілоїдоз, малярію та інші захворювання. У 30-60% чоловіків причина патологічної ерекції залишається нез’ясованою – у цьому випадку говорять про ідіопатичний приапізм.

Гострий пріапізм розвивається раптово, незалежно від сексуального потягу. Характерною відособленістю ерекції при приапізмі є те, що вона зачіпає лише кавернозні тіла; спонгіозне тіло не ереговано; через недостатнє кровонаповнення головка статевого члена не збільшується і залишається м’якою. Напружений статевий член викривляється у бік живота, набуваючи дугоподібної форми. При ішемічній формі приапізму через кілька годин після виникнення ерекції розвиваються больові відчуття в області основи статевого члена та промежини, застійна гіперемія та набряк пеніса. Напад приапізму не пов’язаний із сексуальним потягом; статеві зносини або мастурбація не супроводжуються еякуляцією та ослабленням ерекції, а лише посилюють біль. На відміну від звичайної ерекції, при приапізмі можливе вільне сечовипускання, проте через викривлення статевого члена струмінь сечі спрямований нагору.

Болісна ерекція при пріапізм зберігається від 3-4 годин до кількох діб. Тривала ішемія тканин статевого члена може спричинити їх незворотне ушкодження, розвиток кавернозного фіброзу, імпотенції, гнійного каверніту, гангрени статевого члена.

Ерекція, що триває понад 4 години та доставляє дискомфорт, повинна стати підставою для негайного звернення до уролога, андролога або хірурга. Основу для постановки діагнозу становлять дані анамнезу та огляду, проте для з’ясування причин та форми приапізму потрібне проведення додаткових досліджень. З метою диференціальної діагностики венооклюзивної та артеріальної форми приапізму виконується доплерографія судин статевого члена, кавернозографія, досліджується газовий склад крові, аспірованої з кавернозних тіл. За даними УЗДГ статевого члена при веноокклюзивному приапізмі визначається значне зниження швидкості пенільного кровотоку, а газометрія виявляє ознаки гіпоксії, гіперкапнії та ацидозу. Також відрізнити ішемічний приапізм від артеріального дозволяє наявність або відсутність больових відчуттів у статевому члені під час патологічної ерекції.

Інформацію про життєздатність кавернозної тканини можна отримати після виконання біопсії статевого члена. За свідченнями пацієнта з приапізмом призначаються консультації невролога, проктолога, гематолога. Пріапізм слід відрізняти від сатиріазису (гіперсексуальності), що характеризується збереженням статевого потягу, оргазму та еякуляції, фармакоіндукованої ерекції, а також звичайних нічних ерекцій.

Пріапізм рідко дозволяється самостійно і зазвичай потребує невідкладної лікарської допомоги. Консервативні заходи дають хороші результати, головним чином, у першу добу з розвитку стійкої патологічної ерекції. Купіруванню нападу приапізму в деяких випадках сприяють прохолодні сидячі ванни, новокаїнові паранефральні або пресакральні блокади, постановка п’явок (гірудотерапія) на корені статевого члена. За відсутності ефекту проводиться пункція кавернозних тіл з аспірацією крові та подальшою іригацією кавернозних тіл розчинами, внутрішньокавернозне введення антикоагулянтів та адренергічних препаратів (фенілефрину, мезатону, адреналіну та ін.).

При пізньому зверненні за медичною допомогою (через 24 години після розвитку нападу) або неефективності консервативної терапії пацієнтам з ішемічною формою приапізму потрібне хірургічне втручання, що шунтує. Суть оперативної допомоги полягає у створенні шляху венозного відтоку від кавернозних тіл через венозну систему спонгіозного тіла (спонгіокавернозний анастомоз) або велику підшкірну вену стегна (сафенокавернозний анастомоз). Якщо в результаті тривалого нападу приапізму в тканинах статевого члена розвиваються незворотні зміни, єдиним можливим способом збереження статевої функції є фаллопротезування.

Радикальне лікування артеріальної форми приапізму може включати лігування або емболізацію артеріо-кавернозної фістули. Епізоди приапізму, що перемежується, зазвичай припиняються самостійно або успішно купіруються за допомогою аспірації крові з кавернозних тіл і введення адреноміметиків.

Прогноз та профілактика приапізму

Затягування звернення до лікаря та спроби самостійного усунення приапізму можуть спричинити важкі ускладнення – стійку еректильну дисфункцію, некроз і гангрену пеніса. Грамотне та своєчасно розпочате лікування дозволяє повністю усунути проблему та зберегти чоловікові повноцінну сексуальну функцію. Попередження нападів приапізму сприяє уникнення травматизації статевих органів, лікування неврологічної, урологічної, гематологічної патології, прийом лікарських засобів за призначенням лікаря. Якість життя хворих і загроза повторного виникнення нападів приапізму значною мірою залежить від перебігу основного захворювання.