Пріонні хвороби

Пріонні хвороби – це повільно прогресуюче ураження головного мозку, пов’язане з інфекційними білками (пріонами). Патогномонічні симптоми даних захворювань полягають у розвитку деменції, поведінкових, рухових порушень, екстрапірамідних розладів, мозочкових проявів, міоклонії, інших неврологічних та психопатичних ознак. Діагностика нозологій включає клінічні, лабораторні, інструментальні критерії. Етіотропне лікування на сучасному етапі не розроблено, зазвичай застосовується патогенетична та симптоматична терапія.

Пріонні інфекції відносять до повільних інфекцій людини та тварин. Вперше подібну патологію описали німецькі неврологи Якоб та Крейцфельдт у 1920-1923 р.р. Лише наприкінці ХХ століття американським молекулярним біологом Прузінером було відкрито збудники – білки пріони. Пріонні хвороби реєструються у всіх країнах світу із частотою близько 1-15 випадків на 1 млн. осіб на рік. Захворювання схильні до всіх віків, при цьому через тривалий період інкубації розлади зазвичай реєструють на 3-4 десятилітті життя.

Причина захворювань – інфекційні білкові сполуки. Пріони являють собою новий клас патогенів, що складаються лише із змінених білкових молекул людини, ніколи не містять нуклеїнових кислот. Джерелом є хвора людина чи тварина. Пріонні мутації нормального білка можуть передаватися у спадок. Основні шляхи зараження:

• аліментарний (з їжею);
• парентеральний (із зараженою кров’ю при медичних маніпуляціях);
• вертикальний (від матері плоду);
• статевий (від чоловіка жінці).

Фактори ризику

Групу високого ризику захворюваності складають лікарі (хірурги, акушери-гінекологи, патологоанатоми), співробітники лабораторної служби, ветеринари, працівники м’ясопереробної промисловості, кухарі, споживачі ін’єкційних наркотиків. Фактори ризику:

• вживання м’яса, органів від хворих тварин;
• інвазивні маніпуляції та операції, у т. ч. пересадка органів;
• переливання інфікованої крові;
• застосування препаратів, які містять гемокомпоненти.

Вивчення патогенезу пріонних хвороб триває. Вважається, що в нормі пріонний протеїн міститься в головному мозку, бере участь у міжнейронній передачі імпульсу. Припускають його істотну роль регуляції вікових змін нейроцитів. Під час контакту з патологічною формою пріону виникає трансформація звичайного протеїну у змінений білок. Виявляється безліч овальних вакуолей сірої речовини мозку.

Вакуолі виявляються в будь-якому шарі церебральної кори як окремо, так і у вигляді груп, розділених на ділянки. Іноді вакуолі зливаються в мікроцисти (понад 200 мікрон), що значно спотворює цитоархітектоніку сірої речовини. Крім кіркового шару, спонгіозні зміни нейропіля і вакуолізація цитоплазми нейронів спостерігається по ходу всіх полів аммонових рогів, по ходу зубчастої фасції, в області підкіркових ядер, таламусі та корі мозочка.

Пріонні хвороби є групою різнорідних за способом зараження та клінічним проявам хвороб, тому загальноприйнятої класифікації для них на сьогоднішній день не існує. Можливий поділ нозологій за спорадичними, спадково-зчепленими та інфекційними формами, а також залежно від органу, що переважно уражується:

1. Спонгіформні трансмісивні енцефалопатії: хвороба Крейцфельдта-Якоба, куру, фатальне сімейне безсоння, синдром Герстманна-Штраусслера-Шейнкера, хвороба Альперса та ін.
2. Спонгіформний міозит з пріон-асоційованими включеннями (Прогресуюча хвороба м’язового виснаження у літніх людей і т.д.).

Пріонні хвороби відрізняються тривалим інкубаційним періодом – від моменту зараження до перших симптомів минають десятиліття. Нерідко першою за даних станів реєструється прогресуюча деменція. Пацієнти втрачають критику до себе, навички самообслуговування, страждають на порушення пам’яті, когнітивних функцій, стають дратівливими, вимогливими до оточуючих. На пізніх стадіях приєднуються симптоми порушень сечовипускання, тотальна ригідність м’язів.

Хвороба Крейцфельдта-Якоба

Одним із перших проявів служить швидко прогресуюча деменція, період розпаду особистості рідко займає понад 2 роки. Пацієнти апатічні, страждають на депресію, головні болі, часто – порушення зору, слуху, безсоння. Виникають хиткість ходи, спастичний парез, міоклонія. У третині випадків спостерігаються епілептичні напади.

Синдром Альперса

Виникає в дитячому віці, зазвичай маніфестує з генералізованих судомних нападів, затримки психомоторного та фізичного розвитку та прогресуючого недоумства. Діти з ранньою формою патології народжуються із мікроцефалією, деформацією кістково-суглобової системи, порушеннями внутрішньоутробного розвитку, низькою масою тіла. Іноді хвороба починає розвиватися у 16-18 років.

Фатальне сімейне безсоння

Дебютує з панічних атак, фобій, тривожності, підвищеного потовиділення. У пацієнтів порушуються циркадні ритми, з’являються галюцинаторні, рухові розлади. Пізніше виникає період повної відсутності сну, різкого схуднення, появи та прогресування симптомів недоумства. На термінальній стадії хворі не реагують на звернену до них мову, не здатні вставати з ліжка.

Куру

На початку хвороби симптоми куру включають головний та суглобовий біль. Потім до них приєднується сильна слабкість, тремтіння голови та кінцівок, внаслідок чого хворі пересуваються лише з опорою або на інвалідному візку. Виникає атетоз, міоклонічні судоми. Прогресування кури призводить до деменції. У пізній стадії пацієнти прикуті до ліжка, нерідко значно худнуть через неможливість жувати та ковтати їжу, не контролюють сечовипускання та дефекацію.

Прогресуюча хвороба м’язового виснаження у людей похилого віку

Характеризується повільно наростаючою слабкістю в м’язах, міалгіями, стероїдними засобами, що не купуються. Захворювання починається з епізодів падінь, спотикань, неможливості застібання одягу, утруднення ковтання їжі. Далі виникає атрофія м’язових волокон, знерухомлення пацієнтів. Існує небезпека асфіксії при прийомі їжі та води через слабкість стравохідної мускулатури.

Синдром Герстманна-Штрауслер-Шейнкера

При синдромі Герстманна-Штраусслера-Шейнкера деменція виникає рідше і прогресує повільніше, ніж за інших пріонних хвороб (до 5-10 років). Характерними симптомами вважаються мозочкові порушення ходьби та довільних рухів, розлади орієнтації у просторі, ковтання та звуковимови. У термінальній стадії захворювання розвивається глибоке недоумство, дизартрія.

Одними з частих ускладнень пріонних захворювань є пневмонії, дихальна недостатність через гіпотонію міжреберних м’язів. При неналежному догляді за лежачими хворими виникають пролежні, абсцеси, сепсис. Літні люди можуть отримувати різні травми в межах власного житла та на вулиці.

Нехтування пацієнтами гігієнічними процедурами збільшує ймовірність гнійних шкірних захворювань, нерідко висхідні інфекції сечостатевих шляхів. Неадекватне харчування (монодієта), відмова від прийому медикаментів призводить до декомпенсації хронічної патології, високого ризику гіпертензійного кризу, діабетичної коми, гострої серцево-судинної недостатності.

Діагностика пріонних хвороб переважно здійснюється неврологами. Лікарі інших спеціальностей залучаються за наявності показань. Обов’язковим є обстеження всіх статевих партнерів хворих, особливо при наявних незахищених сексуальних контактах. Основні лабораторно-інструментальні та клінічні дослідження:

• Фізикальний огляд. При об’єктивному огляді можуть бути деменція, ознаки атаксії, апраксії, агнозії. У багатьох пацієнтів реєструються галюцинаторні розлади, апатія чи моторне збудження, ністагм, птоз і косоокість.
• Виявлення інфекційних агентів. Використовується імуноблот із застосуванням моноклональних антитіл, тест спинномозкової рідини (RT-QuIC). У лікворі визначаються амінокислотні субстанції 14-3-3, S100ß, нейрон-специфічна енолаза, загальний тау-білок, проте ці сполуки більш характерні для пріонної хвороби Крейцфельдта-Якоба. Посмертно виконуються гістологічні дослідження.
• Інструментальний методы. З метою диференціальної діагностики використовується рентгенографія черепа, електроенцефалографія, електроміографія, проте патологічні зміни, що виявляються при даних процедурах, не є патогномонічними для пріонних хвороб. На МРТ та КТ головного мозку у 80% пацієнтів реєструються неспецифічні атрофічні симптоми зміни кори великих півкуль.

Диференційна діагностика

Диференціальна діагностика проводиться з хворобами Паркінсона, при якій відбувається ураження нейронів стовбура головного мозку, та Альцгеймера, що супроводжується вираженою деменцією, але практично завжди без ураження мозочка. Для нейросифілісу характерні маніакально-депресивні епізоди з прогресуючим недоумством, для герпетичного енцефаліту – порушення роботи черепно-мозкових нервів, гемі-і парапарези.

Особи, які мають симптоми, підозрілі на пріонні хвороби, мають бути госпіталізовані. Призначається постільний або напівпостільний режим. У разі тяжких психопатичних розладів необхідно забезпечувати безпеку пацієнта та персоналу. Дієти не передбачено, крім виключення сирого м’яса із раціону. Багато пацієнтів з пріонними інфекціями відмовляються від їжі, тому може бути призначена нутритивна парентеральна підтримка.

Консервативна терапія

Протоколів ведення пацієнтів із пріонними хворобами нині не розроблено. Пошуки етіотропних препаратів знаходяться у стадії активних досліджень та експериментів з обнадійливими результатами. Медикаментозний супровід переважно складається із симптоматичної, патогенетичної терапії; нерідко пацієнти потребують реанімаційної, паліативної допомоги.

1. Патогенетична терапія. Будується на застосуванні інфузійних розчинів, протиепілептичних препаратів. Можливий позитивний ефект мають антиоксиданти (вітаміни А, Е, С), рапаміцин, канабіноїди.
2. Симптоматична терапія. Використовуються антидепресанти, протисудомні, знеболювальні, седативні препарати, ліки, необхідні компенсації інших системних хвороб (антигіпертензивні та інших.).

Експериментальна терапія

Опубліковані в 2019 році результати дослідів над лікуванням пріон-інфікованих мишей показали, що спостерігається терапевтичний ефект від ліпосомно-малих інтерферуючих РНК-пептидних комплексів (LSPCs) у вигляді порушення реплікації пріонів у мозку у 90% піддослідних та збільшення їх виживання (22%). Подібні результати було отримано при інтрацеребральному застосуванні лентивірусів. Дослідження продовжуються.

Перспективним напрямом вважається вивчення впливу штучно створених непатогенних пріон-подібних білків, які можуть самопоширюватися, при цьому знижувати реплікацію інфекційних одиниць, затримуючи та пригнічуючи нейродегенеративні процеси. Існує концепція моноклональних антитіл, що розпізнають пріонні сполуки, що інгібують їх реплікацію та затримують розвиток хвороби у тварин.

Передбачається позитивний профілактичний ефект доксицикліну у доклінічний період у пацієнтів, які є носіями генів фатального сімейного безсоння. У ряді експериментів тварини, які отримували гетерологічний пріонний білок, демонстрували уповільнений початок клінічних симптомів, значне збільшення середнього часу виживання порівняно з контрольною групою.

Прогноз для пацієнтів через відсутність етіоропних препаратів вкрай несприятливий. Летальність при пріонних хворобах досягає 100%, тривалість життя після встановлення діагнозу залежить від форми пріонної інфекції і становить від чотирьох місяців при курі до 4-10 років (синдром Герстманна-Штраусслера-Шейнкера).

Специфічної профілактики не розроблено. Неспецифічні методики – дотримання правил дезінфекції та стерилізації у стаціонарах, при ендоскопічних процедурах, у патологоанатомічних бюро. Важливим є забезпечення безпеки харчових продуктів, відмови від вживання сирого м’яса. З огляду на статевий шлях інфікування необхідно використовувати бар’єрні засоби контрацепції. Запропоновано методи генодіагностики пріонних хвороб.