Професійне вигоряння вчителів

Професійне вигоряння вчителів – це синдром дезадаптації, який розвивається на тлі хронічного стресу та призводить до психологічного виснаження. Ключові прояви – виражена втома, відсутність емпатії, зниження зацікавленості спілкуванням та виконанням робочих завдань. Для синдрому характерна стійка, прогресуюча течія. Діагностика виконується під час опитування, бесіди, і навіть з допомогою спеціалізованих психодіагностичних тестів. Лікування передбачає психотерапію, колективні тренінги на покращення психологічного клімату, корекцію робочого графіка та навантаження.

Поняття «вигоряння» щодо психічної сфери було запроваджено американським психіатром Х. Фрайденбергером у 70-х роках XX століття. Він проводив дослідження на спеціалістах, які працюють у системі «людина-людина». Професійного вигоряння найбільш схильні педагоги, лікарі, соціальні працівники. Серед вчителів поширеність синдрому сягає 75%. З них у 30% переважає емоційна відстороненість, деперсоналізація, погіршення якості виконання професійних обов’язків.

Професійне вигоряння вчителів формується поступово протягом кількох років. Йому сприяють різноманітні фактори, пов’язані як з особливостями особистості, так і зовнішніми подіями, тривалістю стажу, робочим навантаженням. Розуміння причин синдрому дозволяє своєчасно їх виявляти та проводити профілактику. Вся різноманітність факторів вигоряння може бути поділена на три групи:

1. Особистісні. До професійного вигоряння привертає низька стійкість до стресу, інтровертованість, нестійка самооцінка, тривожність. У групі підвищеного ризику вчителі схильні до емпатії, гуманності, захоплені лише роботою та схильні до ідеалізації професійної діяльності.
2. Ситуаційні. Синдром розвивається при тривалих конфліктах з адміністрацією, напруженій обстановці серед колег, нерозумінні та агресії з боку учнів та їхніх батьків. Незадовільні стосунки з учнями стають причиною вигоряння у 47% випадків.
3. Організаційні. Психічне виснаження виникає як результат надмірних навантажень (робота у дві зміни, великі класи), надлишку соціальних контактів, незадоволеності графіком роботи, заробітною платою. Також причинами стає одноманітність робочих завдань, монотонія.

Професійне вигоряння вчителів розвивається поетапно відповідно до схеми розвитку реакції організму на хронічний стрес. У першому етапі відбувається мобілізація психічних ресурсів підтримки високого рівня працездатності, рівного емоційного стану.

З другого краю етапі починає наростати втома, резерви організму виснажуються. Ситуація посилюється відсутністю віддачі: очікуваного результату навчання, хорошого ставлення учнів, адміністрації. З’являється нестабільність у настрої, оцінці своєї професії, місця роботи.

Третій етап – власне професійне вигоряння. Настає повне виснаження, ресурсів компенсації поганого стану немає. Розвиваються різноманітні психологічні захисту, які дозволяють зберегти відносне психічне та фізичне благополуччя. Економити сили дозволяє реакція уникнення проблем, погіршення самодисципліни, емоційне усунення від учнів, робочих завдань та результатів роботи.

Професійне вигоряння вчителів проявляється зміною їхнього емоційного стану, поведінки та самопочуття. Робота сприймається як важкий тягар. Нерідко вчитель спізнюється на початок робочого дня, намагається піти якомога раніше, планує виконати частину завдань будинку, але так і не знаходить для них часу та сил. Він цурається додаткового навантаження, не відвідує неофіційні заходи з колегами. З’являється відстороненість від колективу та учнів, слабка зацікавленість результатами своєї праці. Посилюється прагнення усамітнення, ізоляції від оточуючих.

Емоційна сфера стає нестійкою. Можливі спалахи гніву, дратівливість, сльозливість чи грубість у спілкуванні. Знижується самооцінка, наростає невдоволення собою як спеціалістом та системою освіти в цілому. Переважає втома, страх помилок, страх осуду та оцінок з боку. Вчитель зациклюється на малозначущі справи, які йому вдається виконувати добре і які не вимагають великих зусиль. Це може бути постійною зайнятістю перевіркою зошитів, складанням планів, звітів – завдань, які потребують безпосереднього контакту з учнями і педагогами.

Погіршення фізичного самопочуття проявляється почуттям втоми, що не проходить. Відпочинок у вихідні, тривалий сон не допомагають. Людина прокидається втомленим, відчуває емоційне та фізичне виснаження. З’являються симптоми астенії: слабкість, низька активність, сонливість, апатичність. Непоодинокі раптові головні болі, зміни апетиту (посилення або зниження), розлади сну. Можливе безсоння або гіперсомнія, часті пробудження ночами або, навпаки, відчуття «тільки заплющив очі, а вже ранок». Характерна сонливість вдень. При тривалому вигорянні загострюються хронічні захворювання.

Професійне вигоряння вчителів призводить до погіршення якості освіти, а також підвищує ризик депресії та адиктивної поведінки. Емоційно-особистісна відстороненість, ігнорування індивідуальних особливостей учнів, недостатнє управління навчальним процесом – все це сприяє зниженню успішності школярів та студентів. Тривале виснаження неминуче веде до депресії. Як спроба його компенсувати формуються залежності: компульсивне переїдання, алкоголізм.

Складність своєчасного виявлення професійного вигоряння вчителів зумовлена ​​його специфікою: у стані виснаження та втоми педагоги рідко звертаються за допомогою до лікарів та психологів. Діагностика найчастіше починається з відвідування терапевта у зв’язку з погіршенням самопочуття. Пацієнти пред’являють скарги на занепад сил, сонливість, головний біль, порушення сну. Коли об’єктивні дослідження виявляють патології, висувається припущення про психогенному характері симптомів.

Основну діагностику проводять лікар-психіатр, психотерапевт та/або психолог. Професійне вигоряння діагностується за наявності трьох типів порушень:

1. Емоційне виснаження. Протягом півроку і більше відзначається знижене емоційне тло, байдужість до учнів, колег, змісту праці (до процесу навчання). Знижений контроль емоцій, мотивація та зацікавленість професійною діяльністю.
2. Деперсоналізація. Визначається деформація відносин із колегами, учнями, їхніми батьками, адміністрацією навчального закладу. Посилено негативізм, спостерігається цинічність установок, почуттів.
3. Негативна самооцінка. Вчитель негативно оцінює свою професійну успішність. Він негативно оцінює себе, свої знання, навички та досвід. Принижує успіхи, акцентує увагу на помилках, невдачах у роботі.

Вищеперелічені ознаки діагностуються під час розмови, опитування та спостереження. Для отримання додаткової інформації про стан пацієнта використовуються психодіагностичні тести, такі як опитувальник емоційного вигоряння К. Маслач, опитувальник ОРПВ (Ставлення до роботи та професійне вигоряння) В.А. Вінокура, методика «Копінг-поведінка у стресових ситуаціях» Т.Л. Крюкової та інші. Психометричне дослідження дозволяє кількісно оцінити рівень вигоряння, виявить її домінуючі компоненти.

Проблема потребує комплексного вирішення: потрібна участь психотерапевта, психолога в організації, адміністрації. Щоб відновити психічне здоров’я, інтерес та мотивацію до роботи показані заходи, націлені на підвищення стресостійкості, перерозподіл навантаження, зміну відносин у колективі та з учнями. Допомога педагогу з вигорянням проводиться у трьох форматах:

1. Психотерапія. Робота з фахівцем спрямована на підвищення стресостійкості та навички саморегуляції. Найбільш швидкий ефект дають техніки когнітивно-поведінкового спрямування, прийоми релаксації. Пацієнтів навчають розпізнавати стресори, відстежувати свою реакцію на фізичному та емоційному рівні, а також на рівні думок. Ведення щоденника дозволяє оцінити, коли як виникає напруга, які методи допомагають найефективніше його подолати і запобігти повторне розвиток.
2. Зміна організації праці. Щоб усунути вигоряння педагога, необхідне сприяння з боку адміністрації школи, а також долі психолога з персоналу. Для відновлення працездатності може знадобитися тимчасове скорочення навантаження (на 1-2 місяці), запровадження одного робочого дня з можливістю дистанційного виконання завдань. Колективні тренінги проводяться для оптимізації психологічного клімату, підвищення якості комунікації між співробітниками, що також знижує рівень стресу.
3. Зміна життя. Ряд заходів щодо покращення емоційного та фізичного стану пацієнт проводить самостійно. Необхідно переключити частину уваги з роботи на інші цікаві справи, що цікавлять: спорт, активний відпочинок, творчість. Важливо підтримувати режим сну, правильне харчування, чергувати навантаження та розслаблення. Крім професійної літератури читати художню. Регулярно виконувати розслаблюючу дію (масаж, ванни, медитації).

Професійне вигоряння вчителів – поширений синдром, який піддається корекції при комплексному підході, що включає психотерапію, психологічний супровід та зміну навантаження. До профілактичних заходів належить уміння дозувати робочий час, переключатися на відпочинок та захоплення, не залучатися до конфліктних ситуацій. Спеціальним заходом щодо запобігання вигоранню педагогів є створення індивідуального професійного маршруту, що включає адаптацію, становлення індивідуального стилю роботи, курси підвищення кваліфікації, професійні тренінги та конференції.