Прогресуюча м’язова дистрофія Ерба-Рота

Прогресуюча м’язова дистрофія Ерба-Рота – аутосомно-рецесивна спадкова міодистрофія, що відрізняється поліморфізмом клінічних проявів та варіативністю швидкості прогресування симптомів. Може носити низхідний характер, тобто починатися зі слабкості в проксимальних відділах рук, але частіше має стандартний висхідний тип поширення м’язових змін. Діагностика здійснюється методами неврологічного огляду, електрофізіологічного тестування, генеалогічного дослідження та генетичного аналізу, за показаннями проводиться гістологічний аналіз біоптату м’язової тканини. Лікування лише симптоматичне, що дозволяє лише продовжити рухову активність пацієнтів. Підсумок захворювання – повна знерухомленість.

Прогресуюча м’язова дистрофія Ерба-Рота – найполіморфніший варіант спадкової міодистрофії. Від інших видів прогресуючої м’язової дистрофії варіант Ерба-Рота відрізняється варіабельністю як часу дебюту захворювання, так і його клінічної картини та перебігу. Захворювання описане 1882 р. німецьким неврологом Вільгельмом Ербом. Одночасно у Росії вивченням цієї патології займався В.К. Рот, для позначення міодистрофії він запровадив термін «м’язова сухотка». У сучасній світовій та вітчизняній неврології на честь цих дослідників використовується назва «прогресуюча м’язова дистрофія Ерба-Рота». Частота народження захворювання знаходиться в межах від 1,5 до 2,5 випадків на 100 тис. населення.

Субстратом дистрофії Ерба-Рота є патологічні метаболічні та структурні зміни у м’язовій тканині (міопатія). Вони виникають у результаті генетичних мутацій, що призводять до нестачі або повного припинення синтезу білків, які є необхідними структурними компонентами міоцитів. На сьогоднішній день генетиці відомо не менше ніж 9 хромосомних локусів, аберації в яких призводять до розвитку міодистрофії Ерба-Рота. Найчастіше спостерігаються мутації у локусах 15q15-q21.1, 13q.

Близько 30% генних аномалій виникають de novo, інші мають сімейний характер. Успадковується м’язова дистрофія Ерба-Рота аутосомно-рецесивно. Хворіють як хлопчики, і дівчатка. Патологія проявляється, якщо дитина отримує аномальний ген кожного з батьків. У випадку, коли обидва батьки виступають носіями аберантного гена, але самі не хворіють, ймовірність розвитку міодистрофії у дитини становить 25%.

Прогресуюча м’язова дистрофія Ерба-Рота маніфестує в середньому у віці 13-16 років. Однак відомі окремі випадки дебюту хвороби у ранньому дитячому віці та у віці після 20 років. М’язова слабкість та атрофії виникають насамперед у мускулатурі тазового поясу та проксимальних відділів ніг. Відзначаються труднощі ходьби сходами, підйому зі становища присівши навпочіпки. Типовим є симптом Говерса — якщо пацієнт сидів на підлозі, то для того, щоб підвестися, він використовує власне тіло як опору.

Згодом дистрофічні зміни поширюються на м’язові групи тулуба та рук. Такий тип поширення міодистрофії зветься висхідний. Він найбільш типовий більшість спадкових м’язових дистрофій. Однак у деяких випадках дистрофії Ерба-Рота спостерігається низхідний тип поширення патологічного процесу, коли м’язова слабкість виникає спочатку у руках, потім у тазовому поясі, а ще через кілька років у м’язах ніг.

Тотальна гіпотрофія м’язів тулуба призводить до того, що у пацієнтів починають виступати лопатки (т. зв. «крилоподібні лопатки»), талія стає дуже тонкою (т. зв. «осина талія»), посилюється поперековий лордоз, живіт випинається вперед. Характерний симптом вільних надпліч – при спробі підняти хворого вгору, утримуючи його за пахви, плечі пацієнта вільно рухаються вгору і голова ніби «провалюється» між ними. Поразка лицевих м’язів тягне у себе гіпомімію (т. зв. «обличчя сфінкса»), неповне закриття повік, вивертання і потовщення губ.

Міодистрофія Ерба-Рота супроводжується раннім згасанням колінних рефлексів, а також сухожильних рефлексів з плечового біцепса та трицепса. Чутлива сфера не порушена. Псевдогіпертрофії менш характерні, як із м’язової дистрофії Беккера. Можуть спостерігатися ретракції сухожиль і м’язові контрактури, але вони менш виражені, ніж аналогічні прояви м’язової дистрофії Дрейфуса. Згодом атрофія та слабкість дихальних м’язів призводить до появи прогресуючої дихальної недостатності, виникає небезпека розвитку застійної пневмонії. Міодистрофічний процес у гладкій мускулатурі зумовлює зниження кишкової перистальтики з тенденцією до запорів. Поразка серцевого м’яза тягне у себе виникнення кардіоміопатії, порушень ритму, серцевої недостатності.

Міодистрофія Ерба-Рота діагностується неврологом та генетиком при зіставленні даних анамнезу (вік дебюту захворювання, послідовність розвитку симптомів), неврологічного статусу пацієнта, ЕФІ нервово-м’язової системи, генеалогічних даних, результатів аналізу ДНК та мікроскопічного дослідження м’язової тканини. Диференціювати міодистрофію Ерба-Рота доводиться від інших форм цього захворювання (прогресує дистрофії Дюшенна, міодистрофії Дрейфуса та Беккера), дерматоміозиту, поліміозиту, бічного аміотрофічного склерозу, токсичної міопатії та ін.

При неврологічному огляді привертає увагу зниження м’язової сили в мускулатурі проксимальних відділів ніг і рук, гіпотонія і гіпотрофія зазначених м’язів, гіпорефлексія або повне випадання ліктьових і колінних рефлексів, збереження всіх видів чутливості. ЕМГ та ЕНГ свідчать про первинне ураження м’язової тканини при збереженні проведення імпульсів по нервових стовбурах.

Генеалогічне дослідження підтверджує аутосомно-рецесивний характер наслідування. Дослідження ДНК може виявити наявність генних мутацій. Однак негативний результат дослідження не заперечує діагноз, оскільки не будь-яка мутація може бути виявлена. Негативний аналіз ДНК є показанням до біопсії м’язів. У біоптаті виявляються різні за товщиною м’язові волокна, зменшена кількість м’язових ядер, некротичні та склеротичні зміни.

Різке підвищення рівня креатинфосфокінази характерно початкового періоду дистрофії Ерба-Рота, потім відбувається поступове зниження цього аж до нормальних цифр. Оглядова рентгенографія грудної клітки дозволяє виявити розширення меж серця, наявність запальних змін легеневої тканини. ЕКГ найчастіше визначає аритмію та порушення провідності. За допомогою УЗД серця можна діагностувати кардіоміопатію. Для оцінки ступеня серцевих порушень потрібна консультація кардіолога, за підозри на пневмонію – консультація пульмонолога.

Етіопатогенетична терапія поки що не розроблена. Симптоматичне лікування спрямоване на якомога більш тривале збереження рухової здатності пацієнта. З цією метою застосовують медикаментозні курси, що включають АТФ, вітаміни Е та групи В, тіоктову кислоту та ін. Заняття лікувальною фізкультурою повинні проводитися щодня та включати вправи на всі групи м’язів. Регулярно призначаються курси масажу та фізіопроцедури.

При ураженні серцевого м’яза рекомендовано інозин, серцеві глікозиди, антиаритміки. При розвитку контрактур може знадобитися ортопедичне лікування. Виражене зниження життєвої ємності легень через атрофію дихальних м’язів є показанням до ШВЛ.

Прогноз та профілактика

М’язова дистрофія Ерба-Рота може мати різну тяжкість та швидкість прогресування, що буває виражено навіть у межах однієї родини. Описані важкі дюшенноподібні варіанти захворювання з раннім летальним кінцем від дихальної недостатності, інфекційних уражень легень або серцевої недостатності. У відносно легких варіантах міодистрофія може протікати без ураження серцевого м’яза, знерухомленість хворих настає лише до 50-річного віку. Профілактикою є своєчасне генетичне консультування сімейних пар, які планують зачати дитину; виключення близькоспоріднених шлюбів, у яких подружжя може стати носіями патологічного гена.