Променевий дерматит

Променевий дерматит (Радіаційний або рентгенівський дерматит) – це запальні зміни, що відбуваються в шкірі в результаті впливу іонізуючого випромінювання. Клінічні прояви променевого дерматиту залежить від дози опромінення. У гострому періоді можливе почервоніння, виникнення бульбашок і утворення виразок, що погано гояться. У пізнішому періоді виникає сухість та атрофічні зміни, може розвинутися рак шкіри. Характерна клінічна картина та чіткий зв’язок виникнення захворювання з іонізуючим випромінюванням зазвичай не викликає сумнівів у постановці діагнозу.

У наш час променевий дерматит може виникати у зв’язку з професійною діяльністю (у рентгенологів) та при аварійних ситуаціях. Він також може бути терапевтичним, тобто розвиненим у результаті променевої терапії, яка застосовується в лікуванні злоякісних пухлин та деяких хвороб шкіри.

Ушкодження шкіри іонізуючим випромінюванням ділять на ранні та пізні. Ранні виявляються в період опромінення або протягом 3 місяців після нього. Пізні ушкодження шкіри можуть розвиватися через роки після променевого впливу. Між ранніми та пізніми променевими ушкодженнями існує проміжний період тривалістю від кількох місяців до багатьох років.

Гострий променевий дерматит відноситься до ранніх ушкоджень шкіри. При дозі опромінення 8-12 Гр виникає еритематозна форма гострого променевого дерматиту. Вона характеризується почервонінням шкіри на ділянці опромінення, появою сверблячки та хворобливості. Відзначається лущення та випадання волосся. Через 3-4 місяці зростання волосся відновлюється. Ерітематозна форма вважається припустимою реакцією шкіри на опромінення, оскільки вона не веде до появи пізніх ускладнень.

Опромінення шкіри в дозі 12-20 Гр призводить до розвитку бульозної форми променевого дерматиту. Вона виникає на тлі почервоніння, сверблячки, хворобливості, набряклості шкіри і характеризується появою серозних бульбашок. Коли бульбашки розкриваються, на їх місці утворюються ерозії, які покриваються кірками і гояться протягом 2-3 місяців. Бульозний променевий дерматит супроводжується збільшенням регіонарних лімфовузлів, підвищенням температури тіла та випаданням волосся.

При дозі опромінення понад 25 Гр розвивається некротична форма променевого дерматиту. Вона супроводжується вираженими болями, високою температурою, слабкістю, безсонням. Тяжкість стану пацієнта залежить від площі ураженої ділянки шкіри. Шкірні прояви проходять від стадії почервоніння і бульбашок до утворення виразок, що довго не гояться. Причому виразки можуть виникати в обхід бульозної стадії.

Хронічний променевий дерматит може бути наслідком гострого або розвивається первинно внаслідок багаторазового впливу на шкіру малих доз іонізуючого випромінювання. Його виникненню сприяють підвищена інсоляція, цукровий діабет, вплив на шкіру хімічних подразників, судинна патологія, гнійна інфекція та ін До проявів хронічного променевого дерматиту відносяться: сухість шкіри, утворення тріщин, гіперкератоз, ділянки гіпо- та гіперпігментації, атрофічні.

Лікування еритематозної форми променевого дерматиту проводиться кортикостероїдними кремами. При бульозній та некротичній формах показано купірування больового синдрому та протизапальна терапія. Бульбашки розкривають або відсмоктують їх вміст. Для поліпшення загоєння ерозій та виразок застосовують кортикостероїдні мазі та 10% метилурацилову мазь. Некротична форма дерматиту часто потребує хірургічного висічення некротизованої ділянки.

Хронічний променевий дерматит з невираженою шкірною атрофією не потребує активного лікування. Необхідним є виключення дратівливих факторів та застосування поживних кремів. При вираженій симптоматиці призначають протизапальні та епітелізуючі засоби (кортикостероїдні мазі, препарати із сироватки крові молочних телят та ін.). При утворенні тривало незагойної променевої виразки показано її висічення.

На тлі хронічного променевого дерматиту може початися розвиток базаліоми або плоскоклітинного раку шкіри. Приблизно у половині випадків це відбувається через 7-12 років після багаторазового та тривалого опромінення. Однак виникнення подібних ускладнень може спостерігатися через десятки років.