Простатоцистит

Простатоцистит – це поєднане запалення сечового міхура та передміхурової залози. Симптоми корелюють зі ступенем вираженості патології, включають дискомфорт у промежині, прискорене сечовипускання зі зменшенням кількості урини, що виділяється, почуття неповного спорожнення. Діагностика ґрунтується на даних УЗД сечового міхура, трансректального пальцевого та ультразвукового дослідження простати. З лабораторних тестів простатоцистит підтверджують зміни в ОАМ та секреті передміхурової залози, результати культурального посіву. Лікування передбачає використання антибіотиків та уросептиків з урахуванням чутливості, НПЗЗ, фізіотерапію.

Простатоцистит частіше діагностують у чоловіків старше 45-50 років, які зазнали трансуретральної резекції залози, стінки сечового міхура, еякуляторних проток. Урологи вважають, що патологія також пов’язана з анатомічними аномаліями, хворобами, що сприяють обструкції нижніх сечовивідних шляхів та потребують хірургічної корекції. За статистикою, у пацієнтів до 50 років захворюваність становить 5-8 випадків на 10 тис. населення та корелює з інфікуванням венеричними захворюваннями. Після 65 років бактерії виявляють у сечі та соку передміхурової залози у 10% чоловіків, а поширеність запальних захворювань сечостатевої сфери досягає 20-50%.

Причина патології – проникнення та розмноження патогенних мікроорганізмів в ацинусах залози та слизовій оболонці сечового міхура, що найчастіше відбувається при тривалому персистуванні мікрофлори в урогенітальному тракті. До сприятливих факторів відносять обтяжений преморбідний фон (цукровий діабет, ВІЛ, прийом гормонів). Простатоцистит може спровокувати переохолодження, конгестію крові в органах малого тазу, інфекційно-вірусне захворювання. Як основні стани, що призводять до запалення простати та міхура, урологи розглядають:

• Операції та медичні маніпуляції. При ТУР, катетеризації, бужуванні травмуються тканини, через приєднання вторинної мікрофлори розвивається запальний процес. Уретроцистоскопія, пієлоскопія, літотрипсія при низці умов призводять до простатоциститу. У пацієнтів з функціонуючої епіцистостоми ризик приєднання інфекції сечовивідних шляхів залишається високим навіть при використанні профілактичної антибіотикотерапії.
• Урологічні захворювання. Патології, що супроводжуються порушенням відтоку сечі (стриктура уретри, виражений фімоз, ДГПЗ тощо) підтримують запалення. При відходженні конкременту відбуваються мікророзриви слизової оболонки, утворюються вхідні ворота для мікробів, що містяться в інфікованій сечі. Формування міхурово-статичного рефлюксу при блокувальному конкременті може спричинити гострий простатоцистит, везикуліт, орхоепідідіміт.
• Венеричні інфекції. Статевий контакт із інфікованою партнеркою веде до розвитку венеричного захворювання. Своєчасне лікування у уролога чи венеролога знижує ймовірність ускладнень. За відсутності адекватної терапії в результаті латентної ІПСШ відбувається генералізація процесу з поширенням з уретри в передміхурову залозу та сечовий міхур. У особливій зоні ризику перебувають чоловіки, які практикують пенильно-анальные контакти без засобів захисту.
• Променева терапія. Проходження променевої терапії щодо пухлини в малому тазі ускладнюється розвитком постпроменевого простатоциститу, ректиту. Радіація як блокує мітоз пухлинної клітини, а й викликає опік прилеглих структур. Порушення відтоку крові та лімфи через пошкодження судин, набряк та фіброзно-склеротичні зміни підтримують запалення. Одержання хіміопрепаратів при раку викликає імуносупресію, що посилює процес.

Шляхи передачі інфекції при простатоциститі: висхідний (через уретру), лімфогенний і гематогенний, низхідний (мікроорганізми потрапляють у слизову оболонку міхура, а потім у простату з нирок). У відповідь на контакт із збудником запускається каскад мезенхімально-судинних реакцій, спрямованих на відмежування запального вогнища та полегшення фагоцитозу. Гуморальні та клітинні системи захисту з часом виснажуються та перестають працювати.

Переохолодження та зниження реактивності імунітету веде до прогресування запалення в ацинусах. Їх адекватне дренування відбувається тільки при регулярному сім’явипорскуванні, закупорка вивідних проток залози сприяє персистування патогенної мікрофлори. Наслідком запалення є порушення мікроциркуляції: знижується судинний тонус, уповільнюється кровотік, утворюються мікротромби у венулах та артеріолах. Ішемія та збій біохімічних процесів у простаті підтримують запальний процес, який може поширюватися на сусідні органи: сечовий міхур, придатки, насіннєві бульбашки та ін.

Симптоми патології варіативні, залежать від стадії запалення (гостре чи хронічне). Існує кілька десятків клінічних проявів при запаленні простати, сечового міхура, але ідентифікувати локалізацію патологічного процесу вдається не завжди. Симптоматика включає біль різної інтенсивності у промежині, статевих органах. Посилення болючих відчуттів може провокуватися прийомом алкоголю або гострої їжі, фізичним навантаженням, дефекацією.

Із загальних симптомів виділяють слабкість, порушення сну, міалгії. Підвищення температури тіла є більш характерним для гострого простатоциститу або загострення хронічного процесу. Симптоми порушення сечовипускання представлені частими позивами, різьбою, почуттям неповного випорожнення сечового міхура. Млявість струменя сечі реєструють у половини пацієнтів. Кількість одноразово виділяється урини зменшено, змінено її властивості (осад, неприємний запах). У гострий період деяких пацієнтів розвивається інконтиненція при ургентном позиве.

У 50% чоловіків, які страждають на простатоцистит, діагностують сексуальну дисфункцію, яка проявляється труднощами при досягненні ерекції, раннім сім’явипорскуванням, дискомфортом під час або після еякуляції. Оргастичні відчуття стерті, лібідо знижено аж до повної відсутності сексуального бажання, що спричиняє депресивні розлади.

Простатоцистит може ускладнитися безплідністю. Роль простати – вироблення частини рідини для еякуляту. При закупорці ацинусів, потраплянні в сперму бактерій змінюються параметри спермограми, що виявляється у появі морфологічно змінених форм сперматозоїдів, порушенні їхньої активності та зменшенні кількості. Залучення в запалення еякуляторних проток та яєчок викликає секреторну та обструктивну форми чоловічої безплідності. При персистуючому процесі патогени можуть мігрувати висхідним шляхом нирки з приєднанням пієлонефриту. Постійний застій сечі при простатоциститі з фоновою обструкцією та нейрогенними розладами ускладнюється хронічною нирковою недостатністю.

За відсутності лікування або вираженої імуносупресії можливе формування абсцесу, свищеутворення. До несприятливих наслідків запалення, асоційованим з високою летальністю, відносять уросепсис. Виражений набряк передміхурової залози з порушенням пасажу сечі розглядають як основну причину гострої затримки сечовипускання у чоловіків. У хворих без обструкції постійне виділення урини малими порціями призводить до формування мікроцисту, що значно погіршує якість життя.

Тактику обстеження визначає уролог чи андролог на підставі скарг та даних фізикального огляду. Пальпаторними ознаками, характерними для запалення простати, є збільшення розмірів залози за рахунок набряку, напруженість, болючість при натисканні, згладженість серединної борозенки. При пальпації нижніх відділів живота у проекції сечового міхура утворюється біль.

Не всі клініцисти вважають за необхідне виконувати цистоскопію, вважаючи, що ендоскопія більш обґрунтована при підозрюваній пухлині або інтерстиціальному циститі. Підвищення рівня ПСА вище 4 нг/мл потребує оцінки показника динаміці. Алгоритм обстеження при простатоциститі включає:

• Лабораторну діагностику. В аналізах крові та сечі присутні зміни запального характеру. Секрет простати та урину висівають на живильні середовища для визначення збудника та його чутливості до препаратів. Іноді досліджують сечу до масажу простати і після приблизно рівну кількість лейкоцитів і бактерій в обох пробах свідчить про простатоцистит. Мікроскопію відокремлюваного уретри, соку простати та ПЛР-аналізи використовують у діагностиці ІПСШ.
• Інструментальні способи візуалізації. ТРУЗІ та УЗ-сканування сечового міхура з контролем залишкової сечі – основний спосіб діагностики простатоциститу. МРТ (КТ) призначають при підозрі на супутній неопластичний процес та гнійно-деструктивні ускладнення. Уродинамічні тести виконують при скаргах пацієнта на зміну якості струменя сечі, що є способом достовірного підтвердження ступеня обструкції.

Диференціальну діагностику проводять із сечостатевим туберкульозом, злоякісними новоутвореннями передміхурової залози та сечового міхура, уролітіазом. Для чоловіків старше 50 років обґрунтовано порівняльний аналіз із доброякісною гіперплазією простати. Подібні клінічні прояви спостерігаються при стриктурі уретри та синдромі хронічного тазового болю, але запальні зміни при цих патологіях зазвичай відсутні.

Програма лікування корелює з патогенетичним фактором та ступенем його впливу на активність запалення. Препаратами першої лінії терапії гострого простатоциститу залишаються антибіотики. В ургентних ситуаціях їх призначають емпірично, а після отримання результатів бакпосіву, що вказують на резистентність, коригують схему лікування. При ІПСШ медикаменти отримують обидва партнери, протягом усього курсу (до підтвердження одужання) рекомендують використання презервативу.

При простатоциститі на тлі підтримуючої супутньої патології та при тяжкому стані пацієнта показана госпіталізація до урологічного стаціонару. Комплексне лікування включає:

• Медикаментозну терапію. Крім антибіотиків при гострому процесі призначають уросептики, анальгетики та жарознижувальні. Для підтримки адекватного діурезу проводять інфузійну терапію. Обструктивні симптоми усувають за допомогою альфа-адреноблокаторів. Для нормалізації обмінних процесів у схему включають засоби, що відновлюють крово- та лімфообіг, полівітамінні комплекси, а для профілактики фіброзу – ферментативні препарати.
• Місцева дія. Простата має велику судинну мережу, що підвищує концентрацію діючої речовини у її тканинах при трансректальному введенні ліків. Як місцеві агенти застосовують супозиторії з протизапальною та протинабряковою дією, мікроклізми з відварами трав. Після усунення гострого процесу можлива лазеромагнітотерапія, індуктометрія, масаж, грязьові процедури та ін. Здійснюють інстиляції сечового міхура.
• Оперативне лікування. Більшість пацієнтів не потребують операції. Показаннями до втручання є гнійно-деструктивний процес у залізі; часто рецидивуючий простатоцистит, стійкий до антибактеріальної терапії; фоновий гнійний простатолітіаз. Можлива відкрита простатектомія, парціальна або тотальна трансуретральна резекція простати. При гострій затримці сечі виводять епіцистостому.

Прогноз простатоциститу без супутніх урологічних захворювань за умови своєчасності та адекватності терапії є сприятливим. Вихід запалення у разі обтяженого преморбідного тла відносно сприятливий або потребує уточнення для кожного пацієнта окремо. Профілактика включає раннє виявлення хвороб сечостатевої сфери, превентивні заходи: прийом фітопрепаратів, уникнення переохолодження, здавання аналізів у плановому порядку.

Чоловікові з простатоциститом слід змінити або скоригувати поведінкові звички: займатися спортом (без підйому ваги), виключити гострі страви та алкоголь, нормалізувати ритм сексуального життя. Статеві ексцеси, затримку сім’явипорскування при статевому збудженні, вільні сексуальні стосунки без презервативу практикувати не варто, оскільки все перераховане підвищує ймовірність розвитку урологічної патології.