Протрузія міжхребцевого диска

Протрузія міжхребцевого диска – Частковий вихід тканин диска за рамки простору між хребцями, перша стадія розвитку хребетної грижі. Протрузія може протікати латентно. Клінічно проявляється иррадиирующими болями в ураженому сегменті, початковими розладами чутливості. Діагностується за даними анамнезу, огляду, рентгенографії, МРТ/КТ, електронейрографії. Лікування включає усунення болю (протизапальні, знеболювальні, міорелаксанти), лікувальну гімнастику, масаж, витяг хребта.

Протрузія міжхребцевого диска – це початкова стадія формування міжхребцевої грижі. “Протрузія” означає випинання – зміщення частини розташованого між хребцями диска за межі міжхребцевого простору. При цьому зберігається цілісність зовнішньої частини фіброзного кільця, пульпозне ядро ​​не виходить за його межі. Найчастіше протрузія спостерігається в поперековому відділі, рідше – у шийному чи грудному. Пік захворюваності посідає віковий період 35-50 років. Жінки та чоловіки хворіють однаково часто. До групи ризику розвитку патології входять особи, які ведуть малорухливий спосіб життя, що мають викривлення хребетного стовпа, перенесли травми хребта, які страждають на дисметаболічні захворювання.

Випинання міжхребцевого диска утворюється внаслідок дегенеративних процесів, що призводять до втрати еластичності фіброзної складової. Серед факторів, що зумовлюють дегенерацію диска, виділяють:

• Гіподинамію. Знерухомленість обумовлює недостатнє кровопостачання хребетних тканин, слабкий розвиток м’язового корсету спини. Внаслідок цього тиск на диск збільшується, а його харчування погіршується.
• Порушення постави, викривлення хребетного стовпа (кіфоз, лордоз, сколіоз) Можуть бути пов’язані з уродженими аномаліями. Приводять до неправильного розподілу навантаження на різні ділянки хребетного стовпа, зменшення міжхребцевої відстані.
• Травми хребта. Серйозні ушкодження, забиття, мікротравми, що повторюються, провокують розростання сполучної тканини зі втратою еластичності.
• Неадекватні навантаження. Пов’язані зі спортом, підйомом тяжкості, роботою у вимушеній позі.
• Дисметаболічні процеси. Є наслідком ендокринної патології (цукрового діабету, ендокринного ожиріння, гіпотиреозу), неправильного харчування.
• Літній вік. Старіння організму супроводжується дистрофічними змінами у різних органах та тканинах, у тому числі – у хребті.

Зазначені вище фактори спричиняють розвиток остеохондрозу – дегенеративно-дистрофічних змін тканин хребта, у т. ч. міжхребцевого диска. Знижується еластичність фіброзного кільця, що оточує ядро ​​диска. У його внутрішній частині утворюються мікротріщини. Процесу сприяє збільшений тиск на диск внаслідок звуження міжхребцевого простору. В результаті пульпозне ядро ​​зміщується до зовнішньої частини диска. Утворюється протрузія. Величина частини, що випирає, коливається від 4 до 6-7 мм. Через менший розмір хребців у шийному відділі клінічно значущими можуть бути випинання 2-3 мм, що класифікуються в практичній неврології як «пролапс».

Течія та клініка захворювання залежать від напрямку пролабування диска. За його розташуванням міжхребцева протрузія класифікується наступним чином:

• Передня (вентральна) протрузія – Випирання частини диска у напрямку від хребта до живота. Протікає латентно, без на спинальні структури.
• Бічна (латеральна) протрузія – Розташовується збоку від хребта, несприятливо впливає на розташований поруч спинномозковий корінець. Може бути право- і лівосторонньої, передньо-і задньолатеральної. Окремо виділяють форамінальну протрузію, що йде у напрямку міжхребцевого отвору.
• Задня (дорзальна) протрузія – спрямована до спини. Включає медіанну (центральну) форму, що йде до центру спинального каналу. При великому розмірі медіанна протрузія може впливати безпосередньо на спинномозкові тканини.

Симптоматика залежить від виду, розташування та розміру випинання. Передні та передньолатеральні форми відрізняються безсимптомним перебігом. Задні та задньолатеральні мають прихований період, потім маніфестують ознаками подразнення прилеглого спинального корінця – больовим синдромом з іррадіацією від хребта до периферії, чутливими розладами в зоні, що іннервується ураженим корінцем. До певного розміру пролабування міжхребцевого диска не супроводжується клінічними ознаками. Шийна протрузія починає проявлятися при розмірах від 2 мм, а поперекова – від 4 мм.

У шийному відділі протрузія характеризується гострими (підгострими) болями в ділянці шиї, які носять пекучий характер або нагадують «простріл». Больові відчуття поширюються на плечовий пояс, йдуть уздовж руки до пальців. Спостерігається оніміння, відчуття «мурашок», поколювання в руці. Повороти та нахили голови обмежені.

У грудному відділі больовий синдром може протікати з імітацією хвороб внутрішніх органів (болі в епігастрії, грудній клітці, в області серця). Протрузія супроводжується поколюваннями, неприємними відчуттями по ходу міжребер’я.

У поперековому відділі патологія міжхребцевого диска виникає найчастіше, що пов’язано з підвищеним навантаженням та широкою амплітудою рухів (згинання-розгинання, кручення). Болі локалізуються в попереку, іррадіюють у сідницю на боці протрузії, йдуть далі до стопи. У зоні больових відчуттів спостерігається відчуття «повзання мурашок», дискомфорту, поколювання. Рухи в попереку обмежені, оскільки посилюють больовий синдром.

Без проведення лікувальних та охоронних заходів ситуація посилюється. Подальше прогресування дегенеративних процесів, збільшення тиску на диск при наростаючому зменшенні міжхребцевої відстані та неадекватному навантаженні зумовлюють розрив зовнішньої частини фіброзного кільця з утворенням грижі міжхребцевого диска. Відбувається здавлення спинномозкового корінця або спинного мозку. У першому випадку розвивається корінцевий синдром з випаданням функції корінця, у другому – дискогенна мієлопатія. Ускладнення можуть призвести до формування стійкого неврологічного дефіциту та інвалідизації. Міжхребетна грижа погано піддається консервативному лікуванню, найчастіше є показанням до хірургічного втручання.

Основна складність полягає в прихованій течії протрузії, незначної вираженості симптомів, внаслідок чого пацієнти звертаються за медичною допомогою вже на стадії грижі. Комплексна діагностика здійснюється зусиллями невролога, ортопеда, вертебролога. Включає:

1. Збір анамнезу. Допомагає виявити факт виникнення симптоматики після дії тригерного фактора (підйом важкого предмета, надмірне навантаження, тривале перебування у позі нахилу або скручування).
2. Огляд пацієнта. Виявляє наявність анталгічної пози, вимушене обмеження рухливості, болючість при паравертебральній пальпації в ділянці відповідних хребців. Неврологічний статус може визначати області гіпер-або гіпестезії, симптоми натягу нервових корінців. Поява у статусі ознак випадання функцій (м’язова слабкість, зниження рефлексів, відсутність больової чутливості) свідчить на користь грижі.
3. Рентгенографію хребта. Допомагає оцінити відстань між хребцями, правильність анатомічного взаєморозташування кісткових структур. Рентгенографія здатна підтвердити наявність аномалій, викривлення, ознак остеохондрозу, перенесеної хребетної травми.
4. МРТ хребта. Дозволяє візуалізувати пролабування, оцінити його розмір, ступінь здавлення навколишніх тканин. КТ хребта менш інформативна, оскільки гірше відображає м’якоткані структури.
5. Електронейроміографію. Проводиться з метою оцінки ступеня функціональних змін, виявлення розладів провідності нервових стовбурів, здійснення дифдіагностики.

Диференціальний діагноз проводиться із мононевритами, міозитом, неускладненим остеохондрозом. При ураженнях грудного відділу, залежно від симптоматики, необхідно виключити патологію внутрішніх органів (гастрит, панкреатит, стенокардію).

Терапія здійснюється у рамках консервативних методів. Першорядне значення має усунення етіофактора (надлишкового навантаження, неправильного положення хребта, метаболічних порушень). Лікування має дві складові:

• Купірування больового синдрому. Виготовляється нестероїдними протизапальними фармпрепаратами. За наявності посилюючого біль м’язової напруги призначають міорелаксанти. Можливе проведення ультрафонофорезу, електрофорезу знеболюючих засобів. Пацієнту необхідно дотримуватись охоронного режиму: уникати різких рухів, знизити навантаження на хребетний стовп.
• Попередження прогресування протрузії. Має на увазі зміцнення м’язово-зв’язувального апарату, що утримує хребці в правильному положенні, на адекватній відстані один від одного. Натренувати м’язи дозволяє комплекс ЛФК, регулярні заняття на спеціальних тренажерах. При необхідності гімнастику поєднують із тракційною терапією – сухим або підводним витягуванням хребта для збільшення міжхребцевої відстані. Масаж, фізіотерапія посилюють кровообіг, харчування м’язів та навколохребцевих тканин, сприяють їх зміцненню.

Пролабування диска має сприятливий прогноз. Своєчасне лікування виявляється ефективним у 90% хворих. Відсутність терапії призводить до прогресування захворювання з результатом грижі, що вимагає хірургічного видалення. Первинна профілактика полягає в активному способі життя, раціональному харчуванні, дотриманні адекватних фізичних навантажень у фізіологічному положенні хребта, усуненні дисметаболічних відхилень. Вторинна профілактика спрямовано попередження розвитку грижі диска. Складається у постійному виконанні комплексу гімнастичних вправ для зміцнення м’язів спини, виключення провокуючих факторів, регулярному спостереженні у вертебролога.