Прихована депресія

Прихована депресія – це афективний розлад, у клінічній картині якого переважають соматовегетативні порушення, а симптоми емоційної пригніченості йдуть на другий план або відсутні. Ключові прояви – слабкість, загальне нездужання, біль різної локалізації, напади прискореного серцебиття, ядухи. Пацієнти довго обстежуються та лікуються у лікарів соматичного профілю, але самопочуття не покращується. Діагностика виконується клінічними та психодіагностичними методами, шляхом виключення інших захворювань. Лікування включає прийом антидепресантів, психотерапію.

Термін «прихована депресія» має кілька синонімів: маскована, соматизована, ларована, атипова. Розлад було вперше описано понад сто років тому, його відносили до легкого варіанту циркуляторного психотичного розладу. Сучасну назву було запропоновано у 70-х роках ХХ століття лікарями з Німеччини. Серед загальносоматичних пацієнтів поширеність прихованої депресії становить від 7 до 31%. Більше схильні до розладу жінки.

За етіологією прихована депресія є ендогенною, тобто обумовленою спадковою схильністю, дефіцитом нейромедіаторів, що беруть участь у нейронній передачі та відповідають за емоційний стан. Рідше вона буває викликана зовнішніми ситуаціями (травмуючими подіями, тривалим стресом) або гормональними збоями внаслідок соматичних захворювань. Безпосередньо причинами маскованості депресивних симптомів можуть бути:

• Алексітімія. Цей стан характеризується нездатністю відчути, зрозуміти та усвідомити власні емоції. Пацієнт не помічає зниження настрою, розглядає його як варіант норми. Емоційний дискомфорт починає проявлятися фізичними нездужаннями.
• Боязнь депресії. Прихована депресія виникає, коли людина боїться психічних розладів, звернень до психіатра, думки оточуючих із цього приводу. Усі негативні переживання, зокрема пригніченість, витісняються зі свідомості, замінюються соматичними симптомами (слабкістю, сонливістю).
• Заперечення існування депресії. Іноді пацієнт не визнає, не вірить, що депресивні розлади є хворобою. Він розглядає їх як тимчасовий поганий настрій, лінь, млявість. Заперечення настільки сильне, що симптоми емоційного розладу не усвідомлюються.

У більшості випадків прихована депресія за походженням є ендогенною. Основний патогенетичний фактор – дефіцит активності нейромедіаторних систем: серотонінової, дофамінової та норадреналінової. Він обумовлений генетичними, спадковими чинниками. Другу роль у розвитку ендогенної депресії відіграють особливості особистості та характеру, що травмують ситуації.

Серотонін, дофамін і норадреналін відповідальні не лише за емоційний стан, а й за багато фізіологічних процесів в організмі. Так, недолік серотоніну призводить до порушення роботи ШКТ, дофаміну – до серцево-судинних зрушень, норадреналіну – до малорухливості, втоми. При прихованій депресії фокус уваги пацієнта переміщається з емоційного стану на фізичні зміни. Вони різноманітні, мозаїчні, часто не підпадають під опис будь-якого соматичного захворювання.

Приховані депресії різноманітні за характером перебігу та клінічними особливостями. У науковій літературі представлено безліч класифікацій з урахуванням етіології, симптомів. У нашій країні найбільш відомий поділ маскованих депресивних розладів, запропонований А. Б. Смулевичем. Він підрозділяє їх у п’ять груп:

1. Психопатологічні маски. Виявляються у вигляді тривожно-фобічних, обсесивно-компульсивних, дисоціативних, іпохондричних, неврастенічних та астенічних станів. Приклади: панічні атаки, синдром хронічної втоми.
2. Порушення біоритмів. Маски представлені двома видами станів: безсонням або гіперсомнією (патологічною сонливістю). Навколо цих симптомів розвиваються вторинні: втома, розсіяність, апатія.
3. Соматовегетативні маски. Проявляються синдромом вегетосудинної дистонії, запамороченнями, порушеннями функцій внутрішніх органів, нейродермітами, збоями менструального циклу. Приклад: синдром подразненого кишківника.
4. Алгічні маски. Депресія проявляється болями різної локалізації. Найчастіші – кардіалгії, невралгії, цефалгії, артралгії, спондилоалгії. Больовий синдром розвивається раптово, інструментальні та біохімічні дослідження відхилень не виявляють.
5. Патохарактерологічні маски. Представлені розладами потягів (наркоманіями, токсикоманіями), антисоціальною поведінкою, істеричними реакціями, підвищеною сенситивністю, залежністю.

Маскована депресія часто має клінічну картину функціональних порушень шлунково-кишкового тракту. Найбільш типовий варіант – синдром подразненої кишки. Виявляється запорами, діареєю, стійкими болями у животі, в області кишечника. Пацієнти відчувають печію, нудоту, відчуття здуття живота. Болі носять розпираючий характер, виникають періодично, найбільш інтенсивні вночі та вранці, не пов’язані з їдою.

Друга за частотою соматична маска прихованої депресії – функціональні порушення серцево-судинної системи. Вони імітують різні кардіологічні захворювання. Виявляються болями в ділянці серця, порушеннями ритму серцебиття, коливаннями артеріального тиску. Кардіалгії бувають різного характеру: колючі, давлячі, стискаючі. Вони не пов’язані з фізичними навантаженнями, виникають у спокійні періоди, найчастіше – після емоційної напруги.

Переважання розладів вегетативної нервової системи представлено головними та м’язовими болями, міжреберною невралгією, почуттям оніміння та повзання мурашок. Можливі порушення ходи, м’язові тики, посмикування. Інший поширений прояв прихованої депресії – розлади сну та апетиту. У пацієнтів розвивається анорексія або булімія, з’являється страх деяких продуктів або ворожість до них. Сон уривчастий з ранніми пробудженнями, нічними кошмарами.

У 50% хворих прихована депресія проявляється алгіями (болями). Найпоширеніші локалізації – голова, спина, грудна клітка, живіт, м’язи. Нерідко болючі відчуття виникають відразу в декількох точках. Вони стійкі, частіше розвиваються вранці (у той час, коли відчувають погіршення пацієнти з класичними формами депресій). Прийом анальгетиків не приносить полегшення, але після призначення антидепресантів частота та тривалість нападів болю зменшується.

Еквівалентом емоційного розладу можливо порушення поведінки. Якщо в особи до депресії були збудливі риси характеру, то високий ризик розвитку алкоголізму, наркоманії, ігрової залежності. З’являються вчинки, що суперечать нормам та правилам суспільства (сім’ї, колективу). Людина починає грубіювати, спізнюватися на роботу, демонстративно відмовляти від обов’язків, у тяжких випадках вчиняє правопорушення.

У пацієнтів із шизоїдними рисами особистості під час прихованої депресії наростає замкнутість, інтровертованість, повільність. Спочатку чутливі, емоційні люди стають тривожними, неспокійними, дратівливими. Імовірні панічні атаки, фобії.

Пацієнти із прихованою депресією звертаються за допомогою до фахівців соматичного спрямування, тому тривалий час не отримують необхідного лікування. У цьому симптоми пригніченості, апатії наростають. Існує високий ризик суїцидальних думок та поведінки. Спроби самогубства нерідкі у хворих на загальносоматичних стаціонарах, але найчастіше медичний персонал виявляється неготовим до таких ускладнень.

При прихованій депресії переважають соматичні скарги, а симптоми афективного спектра виражені слабко. Тому хворі звертаються за допомогою до терапевтів, неврологів, кардіологів, гастроентерологів. Первинна діагностика відбувається у фахівців соматичного профілю, які спрямовують пацієнтів до психіатра. Існує низка критеріїв, які вказують на ймовірність маскованого депресивного розладу:

• Відсутність об’єктивних даних хвороби. Незважаючи на симптоми фізичного характеру, фізикальні, лабораторні та інструментальні дослідження не виявляють ознак захворювання. Якщо ж відхилення виявлено, то найчастіше вони не відповідають тяжкості симптомів, не вкладаються у картину конкретної патології.
• Неефективність лікування. Призначаються препарати (наприклад, анальгетики) та процедури не приносять помітного полегшення. Симптоми продовжують проявлятися попри суворе дотримання рекомендацій лікаря. Зміна схеми терапії також не дає позитивного результату. Фізичне самопочуття покращується після застосування антидепресантів, анксіолітиків.
• Періодичність симптомів. Болючі прояви посилюються залежно від сезону, часу доби, настрою. Характер течії – з періодами загострень та ремісій. Як правило, пацієнти гірше почуваються восени і навесні, вранці (до вечора стан покращується).

Діагностика прихованої депресії лікаря-психіатра проводиться клінічними методами (опитування, розмова, спостереження), доповнюється психодіагностичним тестуванням. Крім трьох вищезгаданих критеріїв, фахівець визначає симптоматику депресивного розладу: підвищену стомлюваність, загальмованість мислення та рухів, зниження вітального тонусу.

Під час розмови часто з’ясовується, що хворий налаштований песимістично, часто відчуває пригніченість, втратив інтерес до життя, відчуває провину. Симптоми продовжуються протягом 2-3 тижнів і більше. Як психодіагностичні методи часто використовується шкала депресії Бека, опитувальник депресивних станів та інші специфічні тести.

Терапія проводиться поетапно. Спочатку всі зусилля спрямовані на усунення важких емоційних порушень, потім вводиться психотерапія. У висновку лікування лікарські препарати поступово скасовуються, підтримка психотерапевта та психолога стає менш активною. Пацієнтам необхідне регулярне відвідування психіатра у періоди загострень. Усі лікувальні заходи можуть бути поділені на три групи:

1. Психофармакотерапія. На першому етапі пацієнтам призначають антидепресанти з седативною дією та малі дози протитривожних препаратів. При необхідності доза та кратність прийому поступово збільшуються. На другому етапі проводиться корекція лікування з підбором антидепресантів з більш точною дією (якщо необхідно). Можливе призначення нейролептиків. На третьому етапі дозування поступово знижується аж до повного скасування.
2. Психотерапія. Сеанси спрямовані на корекцію внутрішньої картини хвороби, розвиток адаптивних механізмів, формування позитивного ставлення себе. У процесі взаємодії з психотерапевтом хворі починають краще розуміти та усвідомлювати свої почуття, освоюють способи їх зміни, прийоми підтримки позитивного настрою.
3. Фізіотерапія та реабілітація. Для поліпшення емоційного стану та продовження ремісії пацієнтам призначаються курси електросну, мезодіенцефальної модуляції, магнітостимуляції. В останні роки при вираженій депресивному компоненті активно застосовується метод депривації сну, особливо за слабкої ефективності лікарського лікування. Для підтримки стабільного емоційного фону рекомендовано щоденні фізичні навантаження, прогулянки на свіжому повітрі, водні процедури.

Прихована депресія добре піддається лікуванню, основна проблема полягає у її своєчасній діагностиці. Комплексна терапія дає позитивний результат у 80% пацієнтів. Прогноз сприятливий за відсутності важкої супутньої соматичної чи психіатричної патології, за дотримання призначень лікаря. Профілактика зводиться до загальних рекомендацій підтримки психічного здоров’я: повноцінний сон і харчування, регулярні фізичні навантаження, підтримку соціальної активності, мінімізація стресових впливів.