Прихований статевий член

Прихований статевий член – це вроджений або набутий стан, при якому чоловічий статевий орган має нормальні розміри, але прихований у тканинах мошонки або підшкірно-жирової клітковини. Ступінь виразності даної патології варіативна, від цього залежать клінічні прояви: при повному зануренні пеніса сечовипускання відбувається за жіночим типом з розбризкуванням струменя сечі, дорослі чоловіки не можуть здійснити статевий акт. Діагностика включає фізикальний огляд, УЗД, УЗДГ органів мошонки та пеніса, консультацію генетика, ендокринолога, андролога. Оперативне лікування спрямоване на вивільнення статевого члена з навколишніх тканин та відновлення природного виду геніталій.

Прихований статевий член діагностують у новонароджених хлопчиків із частотою 1:1800 – 1:4300, або 2-6 на 10 000 населення. Як окрема нозологічна одиниця діагноз існує з 1954 року. Довгий час вважалося, що у маленьких дітей вада може самодозволитися після досягнення пубертатного періоду. В даний період вченими доведено, що зміна гормонального фону при статевому дозріванні не призводить до покращення ситуації, тому відкладати операцію недоцільно. Оптимальний вік для корекції – 1-3 роки. У дітей пеніс може «сховатися» і після народження. У дорослих патологія найчастіше є набутою, об’єктивні статистичні дані про захворюваність відсутні, оскільки не всі пацієнти звертаються до лікаря.

Причини істинного (вродженого) та набутого прихованого статевого члена різняться. Уроджений стан обумовлений неправильною закладкою геніталій в ембріогенезі без чітко встановлених причин. Як сприятливі чинники розглядають несприятливий вплив на матір у період вагітності радіації, бактерій, вірусів, хімічних речовин. Перенесені інфекції в першому триместрі, хронічна алкогольна та нікотинова інтоксикації вкрай несприятливо впливають на розвиток усіх органів та систем плода, включаючи сечостатеву. У ряді спостережень вада провокують генетичні захворювання. У цих випадках часто присутні поєднані аномалії розвитку. Придбаний прихований статевий член викликають:

• Надлишок жирової тканини. Виражене ожиріння в області лобка, фартух, що звисає, з жиру передньої черевної стінки призводять до візуального зменшення втягнутого вглиб пеніса, який насправді має кавернозні тіла нормальних розмірів. Виконана в анамнезі абдомінопластика з надлишковим видаленням жирової маси між фасцією Скарпи та скротальною м’ясистою оболонкою, операція зі збільшення пеніса у огрядного чоловіка можуть мати побічним ефектом прихований статевий член.
• Набряк мошонки. Порушення відтоку лімфатичної рідини (піноскротальна лімфедема) — одна з причин помилкового «спійманого» статевого члена. Захворювання зустрічається у чоловіків з паразитичною інфекцією (філяріоз), при інфікуванні стрептококовою флорою, із супутніми патологіями серцево-судинної та сечовидільної систем. Природний вид чоловічих геніталій порушує двостороння водянка великого розміру – статевий член занурюється у збільшену на тлі скупчення рідини мошонку.
• Ускладнене обрізання. При циркумцизіо висічення занадто великого клаптя шкіри або процеси рубцювання призводять до занурення статевого члена вглиб мошонки. За статистикою, прихований пеніс спочатку діагностується у комбінації з фімозом у 75% пацієнтів. Обрізання, виконане в цьому випадку, тільки посилює проблему, в подальшому дефіцит шкіри суттєво ускладнює виконання операції.

З четвертого місяця гестації відбувається диференціювання чоловічих геніталій, яку запускають андрогени, що виробляються насінниками. Підлоговий горбок перетворюється на голівку, далі починають формуватися кавернозні тіла, зв’язковий апарат. Під впливом несприятливих факторів в ембріогенезі (іноді такі встановити не вдається) відбувається недорозвинення тканин м’ясистої оболонки мошонки з порушенням еластичності зв’язкового апарату статевого органу та дорсальна деформація кавернозних тіл.

Набута патологія – результат порушення нормальної анатомії геніталій через механічне здавлення (зрушення) жиром, рідиною, вмістом кишечника при грижах. Після оперативних втручань на статевих органах формується рубцева деформація, яка дозволяє вийти пенісу назовні, що сприяє його зануренню в скротальний шкірний покрив.

До теперішнього часу загальної класифікації даної урологічної аномалії немає, але патологія може бути істинною (вродженою, первинною) та хибною (набутою, вторинною). У клінічній урології прийнято систематизацію синдрому прихованого статевого члена за ступенем вираженості занурення:

• Справжній прихований. Причина – дистальне розташування зв’язки, що підвішує, коротка пращевидная зв’язка. Типовий дефіцит шкірного покриву, якого немає при вторинному прихованому пенісі. Кавернозні тіла нормального розміру.
• Спійманий. Недолік шкіри та звуження крайньої плоті – основні аспекти аномалії, що призводять до заглиблення пеніса. Найчастіше в анамнезі у пацієнта операція видалення крайньої плоті.
• Вторинний прихований. На тлі здавлення рідиною при гідроцілі та лімфедемі або жиром при надлишку маси тіла шкіра чоловічого статевого органу зміщується. При туменесценції, у міру наповнення кавернозних тіл кров’ю, ерегований пеніс дещо розправляється. Тіло пеніса має свій шкірний покрив.

Комбінований порок може виражатися в поєднанні вищеперелічених варіантів, а поєднаний має на увазі співіснування з ще будь-яким пороком розвитку урогенітальної системи: гіпоспадія, епіспадія, неопущення яєчка (крипторхізм) і ін. Деякі практики оцінюють патологію за ступенем тяжкості, яку встановлюють під час тяжіння, яку встановлюють. Виділяють три стадії:

• Перший. Головка пеніса, крайня плоть та 1/3 кавернозних тіл при першій стадії видно під час огляду. Найсприятливіший варіант, оперативне лікування виконують у дітей та чоловіків у віці сексуальної активності.
• Друга. Зовні знаходиться лише головка з крайнім тілом, кавернозні тіла можна промацати в мошонці при пальпації. Рекомендована хірургічна корекція.
• Третя. Тіло пеніса і головка втоплені в товщі мошонки, зовні візуалізується лише крайня плоть. Необхідне оперативне лікування.

Клінічні прояви варіативні, корелюють зі стадією. На першій стадії якість життя страждає незначно. Вроджена вада часто викликає занепокоєння у батьків, які приводять дитину на консультацію до дитячого уролога або хірурга. Якісь больові відчуття відсутні, але у хлопчика при сечовипусканні може надуватися препуціальний мішок через скупчення сечі, постійна вогкість супроводжується подразненням шкіри.

Найважчі клінічні прояви у третій стадії, вони призводять до соціальної дезадаптації, провокують депресивні розлади. У дорослого пацієнта із прихованим пенісом основні скарги – неможливість досягнення ерекції для введення пеніса у піхву, необхідність у сечовипусканні сидячи, розбризкування струменя.

Прихований статевий член призводить до еректильної дисфункції та відмови від статевого життя. Так як пеніс неможливо ввести в піхву та еякулювати, виникає проблема із зачаттям дитини природним шляхом. На третій стадії порушено сечовипускання, постійний контакт голівки із сечею, неможливість провести адекватні гігієнічні заходи призводять до її подразнення та запалення. При попаданні інфекції висхідним шляхом через уретру в сечовий міхур розвиваються рецидивні інфекції сечовивідних шляхів та цистит.

Супутній простатит носить конгестивний характер, оскільки передміхурова залоза не дренується через відсутність статевого життя, а малому тазі створюється венозний застій. Підтікання урини, мокнутие – основна причина приєднання контактного дерматиту, який за відсутності своєчасної терапії може перейти до екземи. Описано випадки розвитку раку статевого члена.

Діагноз встановлюють на підставі фізикального огляду та пальпації мошонки. Для виключення спадкових захворювань показано консультацію генетика. Пацієнту може знадобитися обстеження у андролога та ендокринолога. Для уточнення стану, якщо залишилися сумніви, виконують ультразвукові дослідження.

При проведенні УЗД мошонки звертають увагу на розміри прихованого фалосу та яєчок, для цієї аномалії зменшення розмірів цих структур нехарактерне. Наявність рідини свідчить на користь водянки. Доплерографія (УЗДГ судин статевого члена) може показати аномалії розвитку судин, що кровопостачають кавернозні тіла. Рентгенологічне дослідження КТ переважно призначають для діагностики поєднаних вад урогенітального тракту.

Диференціальна діагностика проводиться з гіпогонадизмом, мікропенісом, перетинчастим статевим членом. Недорозвинення пеніса, пов’язане з гіпогонадизмом, підтверджує дослідження гормонального профілю та зменшені розміри тестикул на УЗД мошонки. У педіатрії прихований фалос також диференціюють із затримкою статевого розвитку. Вкрай рідко зустрічається вроджена відсутність пеніса, яке поєднується з розщепленням мошонки, візуальні прояви пороку дещо схожі.

У кожному випадку тактика лікування є індивідуальною, єдиного підходу немає. Для деяких пацієнтів застосовується комбінація кількох методів. Раніше вважалося, що вид геніталій нормалізується після досягнення дитиною пубертатного віку, коли почнеться активне вироблення тестостерону. Сучасні урологи рекомендують виконання оперативного лікування справжнього прихованого фалосу віком від 1-3 років, що дозволяє уникнути психологічної травми та ймовірних ускладнень.

У дітей з вторинною патологією, які страждають на ожиріння, абсолютних показань до операції немає. Втручання може бути виконане у 13-14-річному віці з косметичною метою, коли припиняється лінійне зростання пеніса. Обґрунтовано консультацію дієтолога, який дасть рекомендації щодо оптимального харчування, спрямованого на нормалізацію ваги. Тактика хірургічного лікування залежить від типу патології:

• При істинному прихованому та спійманому члені. Оперативне втручання передбачає вивільнення пенільного стовбура від шкіри, перетин патологічного зв’язкового апарату, формування шкірного тунелю та його прикріплення до основи статевого члена. Рубцеві тканини підлягають висіченню. Деякі пацієнти мають дефіцит шкіри після виконаного обрізання, що потребує використання аутотрансплантату.
• Вторинний прихований член. У дорослих пацієнтів із супутнім цукровим діабетом не завжди вдається знизити масу тіла, у цій ситуації може бути проведена ліпосакція або хірургічна ліпектомія жиру. Якщо необхідно, пацієнта оперують з приводу гідроцелі, пахвинної грижі. При лімфедемі мошонки терапія залежить від патогенетичних причин та спрямована на корекцію основного захворювання.

Прогноз при первинному прихованому пенісі, без поєднання коїться з іншими аномаліями будови сечостатевої системи, сприятливий за умови своєчасно виконаної операції. У опасистих чоловіків і хлопчиків після схуднення патологія дозволяється самостійно. Профілактичні заходи для справжнього прихованого пеніса не розроблені, але жінка під час вагітності не повинна вживати препаратів на власний розсуд, вживати алкоголь, наркотики, курити.

Ризик появи прихованого фалосу на тлі ожиріння нівелюється, якщо підтримувати оптимальну масу тіла: займатися спортом, раціонально харчуватися. Своєчасне звернення до лікаря та лікування водянки, пахово-мошонкової грижі, не чекаючи їхнього гігантського збільшення, дозволяють зберегти чоловіче здоров’я та уникнути ряду ускладнень.