Прикордонний розлад особистості

Прикордонний розлад особистості – психічний розлад, для якого характерні імпульсивність, емоційна нестійкість, висока тривожність, періоди гнівливості, труднощі при побудові довгострокових відносин з іншими людьми, чергування ідеалізації та знецінення. Прикордонний розлад особистості має стійкий характер, виникає у ранньому віці і проявляється протягом усього життя. Сприятливими факторами є особливості психологічної конституції, насильство, залишення або відсутність турботи в дитинстві. Діагноз встановлюється на підставі бесіди з хворим, анамнезу життя та результату спеціальних опитувань. Лікування – психотерапія, лікарська терапія.

Прикордонний розлад особистості – один із різновидів розладів особистості (застаріле – психопатій). Виявляється стійкими особливостями характеру та поведінки, що погіршують соціалізацію та побудову особистих відносин. Згідно зі статистикою, цей розлад виявляється приблизно у 2% населення. Нерідко спостерігається поєднання коїться з іншими психічними розладами. У хворих частіше, ніж у середньому по популяції, розвивається алкоголізм та наркоманія. Можливе виникнення психотичних станів.

Прикордонне розлад особистості серйозно погіршує якість життя пацієнтів. Невдачі в особистій сфері у поєднанні з постійним страхом самотності, професійною та соціальною нереалізацією провокують депресії, підштовхують пацієнтів до вживання психоактивних речовин та спроб суїциду. Лікування прикордонного розладу є непростим завданням, проте, при адекватній психотерапії можлива стабілізація стану та поліпшення адаптації. Терапію здійснюють психологи, психотерапевти та психіатри.

Прикордонний розлад – захворювання, що виникає в результаті дії цілого ряду факторів. Існує спадкова схильність. Відзначається зв’язок із статтю – жінки страждають на прикордонний розлад особистості частіше за чоловіків. Мають значення особливості характеру, у хворих виявляється занижена самооцінка, підвищена тривожність, схильність до песимістичних прогнозів та низька стійкість до стресів. Багато пацієнтів у дитинстві страждали від сексуального, фізичного чи емоційного насильства, у ранні роки пережили тяжку втрату чи розлучення з батьком.

Виникненню прикордонного розладу особистості сприяє нестача батьківської уваги, відсутність достатньої кількості емоційних контактів із значними дорослими, заборона на вираження почуттів, суперечливі чи завищені вимоги до дитини. Американський психолог Марша Лайнен, яка займалася вивченням проблеми прикордонних розладів особистості та розробила методику лікування даної патології, вважає, що хвороба може бути пов’язана з «емоційною неповноцінністю» близьких людей, які оточували пацієнта в дитячі роки. У всіх випадках у відповідь на несприятливі умови життя формуються стійкі дезадаптивні схеми поведінки, які надалі впливають на відносини з оточуючими та оцінку власних вчинків.

При прикордонному розладі особистості відзначається підвищена активність лімбічної системи мозку, однак, поки не встановлено, чи це первинне порушення чи виникає вдруге, внаслідок постійної емоційної депривації та високого рівня емоційного дискомфорту. Ендогенні (зміна рівня нейромедіаторів) та екзогенні (вироблені з дитинства схеми поведінки) фактори зумовлюють труднощі при модулюванні емоцій. Пацієнтам, які страждають на прикордонний розлад особистості, важко доносити інформацію про власний емоційний стан у прийнятній формі, що передбачає можливість розумного діалогу. Вони реагують швидко, сильно і імпульсивно, що нерідко спричиняє конфлікти і посилює дезадаптацію.

Перші ознаки розладу може бути помітні ще ранньому дитинстві. Діти емоційно нестійкі, неспокійні, часто демонструють емоційні реакції, що по силі не відповідають збуднику, що викликав їх. Спостерігається імпульсивна поведінка. Тим не менш, даних симптомів недостатньо для встановлення діагнозу, оскільки при зміні життєвих умов і в міру дорослішання поведінка дитини може змінюватися. Як правило, клінічна картина прикордонного розладу особистості формується приблизно до 25 років.

Виявляється своєрідний розлад ідентичності. Образ власного «Я» нестабільний і може змінюватися залежно від настрою чи зовнішніх обставин. Пацієнти постійно бояться бути покинутими (іноді цей страх відповідає реальній ситуації, іноді ні). Для стабілізації образу власного «Я» та усунення страху хворі з прикордонним розладом особистості намагаються знайти «доповнення та відображення себе» ідеальні відносини, що відтворюють дитячо-батьківське злиття.

У відносинах двох дорослих людей таке злиття неможливе. Періоди ідеалізації партнера, що виникають внаслідок невиправданих очікувань, чергуються із періодами знецінення, спровокованого важким розчаруванням. Відносини пацієнта, що страждає на прикордонний розлад особистості, стають напруженими, нестабільними, заснованими на нереальних вимогах щодо партнера. Ситуація посилюється імпульсивністю хворого та різкими перепадами настрою зі схильністю до вираженої тривози чи дисфорії. Імпульсивна поведінка при прикордонному розладі особистості може включати не лише нестриманість у відносинах, а й переїдання, нерозумну спонтанну витрату грошей, випадковий секс, вживання психоактивних речовин. Можливі погрози та спроби самогубства.

Хворий постійно почувається спустошеним. Йому важко контролювати власні емоції у спілкуванні з іншими людьми. Можливі бурхливі раптові сварки, яскраві спалахи гніву або постійна гнівливість, часті бійки, дратівливість і т. д. У стресових ситуаціях у пацієнтів, які страждають на прикордонний розлад особистості, виникають параноїдальні ідеї, які, на відміну від аналогічних ідей при параної характер. Можуть спостерігатись прояви дисоціації. Весь перерахований комплекс симптомів стає перешкодою, як побудови особистих відносин, так нормального життя у суспільстві.

Психотерапевт Янг виділив групу дезадаптивних схем, що у ранні роки пов’язані з емоційним відкиданням значного дорослого. Хворі з прикордонним розладом особистості постійно відчувають страх втрати або заперечення, який виявляється у переконанні: «я не знайдуть близького і завжди буду один». Вони ставлять себе у підлегле становище, вважаючи, що бажання оточуючих значніші, ніж їхні власні. Пацієнти не вірять у свою здатність самостійно вирішувати проблеми, що виникають, і почуваються залежними від інших людей. Вони переконані, що не мають необхідних вольових якостей, не можуть контролювати власне життя і керувати власною поведінкою.

Хворі з прикордонним розладом особи вважають себе поганими людьми. Вони думають, що оточуючі від них відвернуться, якщо дізнаються, які вони насправді, і вважають, що заслуговують на покарання. Пацієнти страждають від недовірливості та підозрілості, не відчувають довіри та безпеки у відносинах, бояться, що їх використовуватимуть у власних цілях. Переконання «мої почуття та бажання незначні для оточуючих» супроводжується страхом прояву емоцій.

При прикордонному розладі особистості хворі постійно пред’являють себе нереальні вимоги, вважаючи, що мають постійно контролювати власні почуття. Це спричиняє придушення переживань. Пацієнти усуваються від свого горя, образи, втрат та розчарування. Переживання потрапляють у зону несвідомого, і почуття виходять з-під контролю у невідповідний момент, наприклад, при незначній зміні планів чи невиконанні маленького прохання.

При прикордонному розладі особи можуть бути досить тривалі періоди стабільності. Під час криз хворі звертаються до психологів і психотерапевтів у надії вирішити свої проблеми, проте після поліпшення стану нерідко кидають терапію, оскільки страх зіткнення з власними актуальними почуттями та негативними старими переживаннями стає сильнішим за страх не впоратися зі своїм життям у даний період часу. У результаті до середнього віку пацієнти, які страждають на прикордонний розлад особистості, часто мають складну історію контактів із фахівцями і формують переконання «психологи марні, вони не можуть мені допомогти».

Прикордонний розлад особистості часто поєднується з іншими психічними розладами, зокрема:

Нерідко спостерігається алкоголізм та наркоманія. Можливі спроби суїциду, що повторюються, і схильність до нанесення самоушкоджень.

Діагностика розладу є непростим завданням для фахівців у галузі психології та психіатрії. Це зумовлено нестабільністю та різноманітністю симптоматики, а також частим поєднанням з іншими психічними розладами. Діагноз «прикордонний розлад особистості» виставляється на підставі психологічного тестування, бесіди з хворим та певних ознак, що виявляються у скаргах пацієнта, його міжособистісних відносинах та процесі терапії. Характерними ознаками при пред’явленні скарг є різноманітність проблем, відчуття спустошеності, плутанина у почуттях, цілях та сексуальної орієнтації, схильність до саморуйнівної поведінки та поведінки, яку сам хворий у подальшому розглядає, як непродуктивне та неадекватне.

У міжособистісних відносинах виявляється дефіцит стійкої близькості, плутанина між близькістю та сексуальністю, різкі коливання від ідеалізації до знецінення. У процесі терапії спостерігаються очікування особливого підходу, часті телефонні дзвінки, надмірні емоційні реакції на перерви та зміни часу зустрічі. Багато хворих з прикордонним розладом особистості важко переносять зоровий контакт, дотику та зменшення фізичної дистанції. Характерно виражений опір змін.

Лікування прикордонного розладу особистості передбачає обговорення та переосмислення наявних проблем, вироблення навичок контролю над власними емоціями та поведінкою, покращення соціальних навичок, формування захисних механізмів, що допомагають переживати тривогу та стреси. Найбільш ефективною методикою лікування прикордонного розладу особистості є діалектико-поведінкова терапія. План лікування складається з урахуванням особливостей характеру, особистості та рівня компенсації конкретного хворого і включає індивідуальну терапію і заняття в групі.

За показаннями призначають транквілізатори, нейролептики та антидепресанти. Прогноз при прикордонному розладі особистості визначається віком пацієнта, рівнем соціальної, професійної та особистої компенсації, відносинами у сім’ї та готовністю хворого до тривалої регулярної терапії. При зверненні в молодому віці, активному настрої та внутрішній психологічній готовності переносити стреси, зумовлені усвідомленням та проживанням почуття розчарування, втрати, знедоленості та самотності, можлива стійка компенсація. В інших випадках пацієнти з прикордонним розладом особистості часто «кочують» від одного психотерапевта до іншого, не домагаючись значного прогресу.